Чому не вони за наших, а ми за американських кандидатів вболіваємо? — Романовичев

395
0

tramp-uverenno-dogonyaet-klinton-razryv-vsego-2«У перший вівторок після першого понеділка листопада в рік, ділення якого на чотири не утворює залишку», в Сполучених Штатах відбудуться вибори президента. Так вимагає їхня конституція і так станеться й цього разу 8 листопада. Хоча кандидатів там не менше, ніж у нас буває, основна боротьба точиться між представницею демократів Хілларі Клінтон та республіканцем Дональдом Трампом.

Всі забули, що то американці собі, а не нам чи росіянам обирають президента?

Так вже сталося, що в Україні вболівають за Клінтон, а в Росії, а значить і українська “підтанцівка” Путіна в Україні  — за Трампа. Вболівають, як на хорошому футбольному матчі, і спасибі, що тільки без фаєрів та “кричалок” на кшталт: “Суддю на мило!”

Вся проблема в тому, що дотепний жарт “Ніколи ще в Росії не жилося гірше, ніж за Обами”, оволодів місцевими масами. Ті, хто із росіян більш інформовані, вважають, що зовнішня політика Демократичної партії США останні вісім років формується сім’єю Клінтонів. А саме 42-м президентом США Біллом Клінтоном та його дружиною Хілларі, колишнім сенатором та держсекретарем. А значить, то саме кандидат від демократів повинна у всіх сьогоднішніх російських бідах. На відміну від пані Клінтон, Дональд Трамп подобається “самому Путіну” (вони часом обмінюються компліментами), а значить є за кого росіянам вболівати.

Українці ж просто вимушені вболівати  на противагу росіянам за класичним алгебраїчним принципом: мінус на мінус дає плюс (ворог мого ворога — мій друг). Втім ні росіяни, ні українці не обирають американського президента — його обирають американці. І приведений саме ними до влади президент буде дбати про Америку та її громадян. Коли в державних інтересах США буде наступити на хвіст Путіну, американський президент зробить це, і коли в тих же інтересах потрібно буде допомогти України, то він теж гарантовано допоможе. Втім, просто кривдити росіян із вередливості чи надавати допомогу українцям із благодійних міркувань він вже точно не буде. Ні Клінтон, ні Трамп, і ніхто інший…

Тут варто пригадати якось розігнаний у наших ЗМІ та соціальних мережах “плач Ярославни”, що, бач, нерішучий Барак Обама не надає нам летальної зброї. Скільки “експертів”- від знаних політологів до тих, що віщують на бабусиних посиденьках біля сільського двору- ламали списи на цю тему! Забуваючи про те, що у президента Обами щодня на столі аналітичний звіт численних радників із найдостовірнішою та повною інформацією як по Росії, так і по Україні. На підставі якої він і ухвалює свої рішення. А ми, буває, не поінформовані і на відсоток у всіх тих відомих американському лідеру деталях. Втім, завжди готові повчити його “правильним рішенням”…

Окрім того, вже на жаль, навіть в Україні майже не оскаржують тезу, що ми частіше виступаємо не суб’єктом, а об’єктом світової політики. І які там думки заволоділи тими головами, котрі схилилися над світовою шахівницею, стає зрозуміло занадто пізно. Особливо тим, над ким схилилися…

І тут “російський слід”?

Втім, повернемося від сумних думок до виборів. Так, вони не носять настільки катастрофічного характеру, наприклад, як у нас, чи в тій же Росії. В США просто  хтось — республіканці  чи демократи — програють головний приз, а більше нічого не програють. Тому готуються взяти той приз наступного разу, пильнуючи за переможцями і використовуючи будь-який  їхній промах чи навіть недоречно сказане слово. А вигравши вже той приз (президентську посаду) самі намагаються його втримати так, щоб не зганьбитися перед виборцями. Бо окрім президентських виборів у США є ще надзвичайно важливі вибори конгресменів та сенаторів. І президент на посаді може своїм однопартійцям чи допомогти високим авторитетом, чи зіпсувати помилками всю обідню.

Тут саме час перейти до прогнозів, бо чого ми морочимо голову читачеві, коли не скажемо у матеріалі напередодні виборів про найголовніше? Зважаючи на те, з яким завзяттям російські та й ті ЗМІ в Україні, які швидше “т.зв. українські”, подають інформацію про найменші успіхи Дональда Трампа, справи у останнього доволі кепські. Причина тут не в мільярдерові Трампі, хмарочос якого прикрашає сьогодні Уолл-стріт, а в видатних успіхах… російських політтехнологів.

Та не дивуйтеся ви так! Коли в Росії та Україні в 1990-ті роки знадобилися перемоги на виборах, з’явилися й народні умільці, готові ці перемоги забезпечити. Пригадуєте напівмертвого Єльцина, який переміг у 1996-му? За рейтингу  в 6%… Для цього йому так мало потрібно було — лише лідер КПРФ Зюганов як спаринг-партнер у другому турі. А Леоніда Даниловича у 1999-му теж пам’ятаєте? А формулу тих виборів?  “Президентом стає Мороз, якщо він виходить до другого туру; Кучма програє другий тур будь-кому, коли це не Симоненко чи Вітренко”. Виходячи з цього Олександр Мороз став всього лише третім, а Петро Симоненко прогнозовано програв другий тур. І вийшло, що Леоніда Кучму в 1994 році обрав Схід, а переобрав Захід України. З фантастичним, особливо в галицьких областях, результатом у понад 90% за чинного тоді президента…

У команди Клінтонів, як і у всієї Демократичної партії було цілих вісім років, аби забезпечити перемогу пані Клінтон. В умовах американського консерватизму (не забудемо, що Х. Клінтон мабуть-таки стане першою жінкою-президентом США. Незрозуміло було і як громадяни сприймуть скандали 1998 року з її чоловіком (справа практикантки Моніки Левінскі). Адже розголос тих стосунків ледь не призвів до імпічменту Білла Клінтона, одного із, до речі, найуспішніших за результатами американських президентів XX століття. Ну і фактор спецслужб, ФБР тощо, які (так історично склалося) більше симпатизують республіканцям.

Одним словом, задача виявилася нелегкою, і гріх було б не скористатися багатим російським досвідом. Тим більше, що він вже був прекрасно випробуваний у Франції. 2002 року команда тодішнього президента Жака Ширака не стала винаходити велосипеда, а забезпечила собі суперника в кращих єльцинських традиціях. Замість традиційного соціаліста в другий тур разом з Шираком “несподівано” потрапив одіозний  лідер місцевого Національного  фронту Жан-Марі Ле Пен. Останній у другому турі отримав голосів менше, ніж у першому…

Тому, зважаючи на не дуже досконалу систему американських партійних праймеріз, на наш неосвічений погляд, було не дуже важкою справою провести в кандидати республіканців саме Трампа, якого не дуже поважають і однопартійці. Особливо “стовпи” Республіканської партії. Тому попри останні закиди американських безпекових структур на адресу Хілларі Клінтон (ті, як бачимо, теж за багатим російсько-українським досвідом прокинулися за тиждень до виборів), це мало вплинуло на настрої в суспільстві. Хіба лише якісь  (чи не проплачені  Путіним?) соцопитуванням показують  мізерну перевагу Трампа над Клінтон. Серйозні ж рейтингові агенції показують стабільний відрив кандидата від Демократичної партії від республіканця у 5-6 відсотків.

Втім це ще не все. Ті, хто уважно стежив за двобоєм Хілларі Клінтон та Берні Сандерса за пост кандидата на посаду президента від демократів, помітив одну деталь. Пані Клінтон часом програвала голосування у штатах, мало значущих в плані голосів делегатів на загальнопартійний з’їзд. Втім, всі вибори в потужних штатах були виграні начисто. Тому загальний результат тут можна визначити боксерським терміном “за явною перевагою”.

Чому ми повели про це мову? Бо за американським виборчим законодавством — значною мірою архаїчним, підтримка виборців у відсотках мало що означає. Тут важливі результати в окремих штатах. Нагадаємо, що перший свій термін Дж. Буш-молодший отримав виключно завдяки цій обставині, адже Альберт Гор у цілому по країні отримав більше голосів, втім він програв ключові штати і перемогу втратив.  Судячи з останніх прамеріз, Хіларі Клінтон та її команда над цією проблемою попрацювали добре.

Однак, всі ці наші прогнози, а головне титанічну працю, зокрема штабу Демократичної партії  може спростувати американський виборець. Адже від нього, а не від тих, хто “вміє рахувати голоси”, все й залежить. Не в останню чергу саме тому не американці цікавляться перипетіями наших виборів, а ми вболіваємо за їхніх кандидатів…

Леонід Романовичов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here