Особливості наукового дарвінізму на прикладі нашої й російської політики та успіхів Ілона Маска

873
0

Найголовнішою подією поточного тижня стали допити свідків у справі державної зради Януковича. Втім, про згадану подію напевне вже окремим матеріалом, а сьогодні лише зауважимо, що за підсумками цих допитів поряд з екс-президентом на лаву підсудних саме час садити Турчинова та Яценюка. І не лише їх!

Тим часом у Росії трохи більше місяця до президентських виборів. Після “лідера нації”, “ефективного менеджера” тощо, тобто Путіна, йде мало кому відомий ще в грудні Павло Грудінін. Його, безпартійного директора підмосковного радгоспу, висунула кандидатом КПРФ.

Грудінін — особистість, через те вистачило кількох ефірів, аби він вийшов на друге місце в рейтингу, випередивши навіть Жириновського. І що тут почалося! Путін-TV, не кажучи вже про згаданого “сина юриста”, кинули всі зусилля на дискредитацію саме цього кандидата. Тобто все як в Україні стосовно Савченко, чи років десять тому — стосовно Ющенка.

Зауважимо, що прес-секретар Грудініна — Олександр Ющенко. Це звичайно не родич, втім почитаємо московську “Нову газету”:

“Пресс-секретарь штаба Александр Ющенко рассказал «Новой», что кампания против их кандидата началась сразу после того, как тот дал несколько интервью на федеральных каналах и его рейтинг пошел вверх…

Ющенко считает, что это спланированная атака на Грудинина:
— Из федеральной повестки исключаются действия нашего кандидата, всей его деятельности. Например, на федеральных телеканалах показали встречу Грудинина в Санкт-Петербурге, но после этого сразу выпустили Жириновского, который как кандидат очерняет предыдущий сюжет.
Председатель КПРФ Геннадий Зюганов уже обратился к Владимиру Путину, председателю ЦИК Элле Памфиловой и представителям ВГТРК с просьбой прекратить использование телеэфира против Павла Грудинина».
Нам, коли чесно, байдуже, хто буде другим у російському рейтингу — підтриманий комуністами Грудінін чи навіжений Жириновський. Втім тут справа в іншому. А що, коли російські олігархи дозріють до думки, що Путін має піти? Хто замість нього? Собчак в рейтингу дуже далеко. Втім, і Грудінін з тим же Жириновським високими показниками похвалитися не можуть. Останні оприлюднені рейтинги такі: Путін — 71,4%, Грудінін — 6,9%, Жириновський 5,7%, Собчак 1,3%. Інші ж чотири кандидати набирають менше одного відсотка.

Зауважимо, що рейтинги малює “міністерство вилизування Путіна” під назвою ВЦІГД (ВЦИОМ — російською). Тобто підвищує їх “лідеру нації” і занижує його основному конкуренту. Втім, у разі зникнення Путіна з політичної арени (а це ніяка не фантастика — почитаєте в недільному блозі матеріал, надрукований у газеті в четвер), можливі варіанти.

Вірніше один варіант! Станом на сьогодні — попри лідерство в питанні обляпування компроматом — Росія обере саме Грудініна як найбільш адекватну персону і найменше зло. Але це неприйнятно — у російського президента тьма влади, і за бажанням (коли чекісти дуже швидко не вб’ють) той може багато чого в країні змінити. А кому ті зміни потрібні? Всіх все влаштовує — не дарма телевізор і продажна культурно-інтелектуальна еліта Росії на Путіна й далі молиться.

А ось наша еліта, здається, вже дійшла до ручки. Її найбільш яскравий (зі всіх боків!) представник днями заявив наступне:

“Багато українців досі пам’ятає 10 років економічного зростання, пов’язаних із правлінням Леоніда Кучми, і вони були б не проти, якби він на якийсь час повернувся до влади, — вважає журналіст, засновник інтернет-видання «ГОРДОН» Дмитро Гордон.

«Я щиро переживаю. Мені дуже хочеться, щоб у мене вдома було все добре. Це природне бажання будь-якої людини. Думаю, було б чудово, якби Леонід Данилович знайшов у собі сили (а він у розквіті сил для політика) і сказав: «Я йду на рік». І ми це зафіксували: Кучма приходить на рік, наводить лад в економіці, іде. На цьому закінчується інститут президентства і починається парламентська республіка. Мені цього дуже хотілося б. Я розмовляю із сотнями людей і розумію, що напис на парканах «Даниловичу, повернись» сьогодні як ніколи актуальний», – зазначив Гордон”. (7.02.2018р.)

Тут одне з двох: або Дм. Гордон страждає безпам’ятством, або косить під дурня. Економічне зростання? 1999-й з його тотальними “віяловими” вимиканнями електроенергії і вимушеним призначенням на посаду прем’єра Ющенка? Вбивство Гонгадзе, Чорновола, а під кінець правління — і Кирпи з Кравченком? Правління, додамо, яке закінчилося першим Майданом.

Саме за Кучми створена сьогоднішня олігархічна система, яку так не бажає демонтувати, а лише зміцнює Порошенко і Ко. З часів Кучми (з 2002 року) до сьогодні Україною править Медведчук. А т.зв. “парламентська республіка”, тобто в наших умовах система колективної “распутінщини” і безвідповідальності була придумана Путіним і підтримана Кучмою, аби не дати нормально керувати саме Ющенку.

Через те ідеї Гордона можна назвати маячнею, коли б не ситуація, в якій сьогодні перебуває Петро Олексійович. Який, схоже, сидить на валізах. А далі віддати країну якомусь українському Грудініну — тямущому дядькові, котрий здатний навести хоч якийсь лад, теж ніхто не хоче. Тут наші олігархи та їхня обслуга з “гордонів” — разом з російськими колегами та Путін-TV. Їх теж все влаштовує.

А тим часом десь в Америці невгамовний 46-річний Ілон Маск, у якого, здається, невдачі бувають лише в особистому житті, досяг чергової вершини.

“Илон Маск в одиночку превзошел космическую программу России – Bloomberg.
Частная американская компания продолжает делать технологические новинки, попытки сделать какие оставила российская космическая отрасль. Это и постоянное повторное использование ракет и успешный запуск ракеты с 27 двигателями… Илон Маск имеет самую мощную ракету в мире — она может доставлять до 64 тонн на орбиту»… За «Роскосмосом» стоит мощь государства. И все же их обогнал шоумен мальчишеского вида, который запустил свою машину в космос — с песней Дэвида Боуи». («Обозреватель», 8.02.2018 р.).

А знаєте, чому все так трапилося? Бо в Америці все ще продовжує діяти дарвінівський природній добір. А в нас та в Росії той добір щонайменше з часів Брежнева пішов у зворотньому напрямку.

Звідси й всі «успіхи»…

Леонід Романовичов