Чому рабів до раю не пускають?

922
0

У Лос-Анджелесі роздали «Оскарів». Кращим режисером визнаний автор фільму-переможця «Форма води» Гільєрмо дель Торо. Його фільм про те, що людські почуття до фентезійної людини-амфібії творять дива і змушують навіть скривджену життям жінку вступити в битву з системою.

“Оскара” за кращу чоловічу роль отримав чи не найкращий актор сучасності Гері Олдмен — стрункий чоловік, який зіграв 70-річного товстуна Черчилля. Останній нагадаємо — фактично врятував і Британію, і світ у роки Другої світової війни. Прожуй він соплі в стилі сьогоднішньої “глибокої стурбованісті“ західних лідерів, і Гітлер послідовно б розгромив СРСР, потім Англію, а далі б першим отримав атомну бомбу…

60-річна Фрэнсіс Макдорманд отримала свого другого “Оскара” як краща актриса. Зовсім не схожа на голлівудську діву — без пластики і ботоксу — ця жінка зіграла у фільмі “Три білборди на межі Еббінгу, Міссурі». Тут теж повстання героїні проти поліцейської бездіяльності і підступності.

Іншими словами, американська кіноакадемія вкотре заявила: “Без боротьби — немає перемоги!”. Тобто мова про якості, яких нам, українцям, сьогодні так бракує.

Бракує, звичайно, не через вологість у приміщеннях. Так, погоджуємося — російська агресія проти України триває вже довше, ніж той важливий епізод Другої світової війни, який в СРСР називали Великою Вітчизняною. Так, телевізійна анестезія роз’їдає свідомість цілої нації. Втім такого безвілля, такої байдужості до майбутнього своїх онуків і правнуків як ми маємо сьогодні в Україні, світова історія коли й знала, то в часи, які передували зникненню цілих народів і цивілізацій.

І проблема тут не в Порошенку чи Авакову, проблема у відсутності справжньої еліти: духовної, інтелектуальної, військової та управлінської. Розумієте, одних Ліни Костенко та Василя Шкляра Україні замало. Святі отці теж занадто занурилися в біблейську тезу, що всяка влада від Бога. Бо Гітлер і Сталін навряд чи були від Бога, хоча на пряжках ременів у німецьких солдат було вибито «Gott mit uns» — “З нами Бог”, а Сталін з Берією стали апостолами сучасного російського “победобесия”, замаскованого під православ’я.

Зауважимо, що коли Бог Україну все-таки любить і протягом найближчих чотирьох років не дасть її остаточно знищити, то у нас, ймовірно, з’явиться (як сьогодні в Росії) свій Навальний, чи навіть Грудінін. А там, дивись, може сформується й українська влада. Першими ознаками якої стане відсутність масок на обличчях правоохоронців під час слідчих дій чи публічних акцій. Тоді відпадуть підозри, що все це твориться незаконно, тому вони й ховаються.

А ще СБУ має ловити шпигунів, а поліція — хуліганів і злодіїв. А не навпаки. А щоб ніхто нічого не переплутав, то керівник операції, який заїхав на “чужу правову територію”, сідає на п’ять років… Бо ж інакше який сенс мати десять силових “абевегедейок” — вистачить і однієї, якогось новітнього НКВС. Адже розподіл на кілька структур для того й придуманий, щоб кожен мав жорстко виписані повноваження і відповідальність. У нас же досягнуто одного — ніхто ні за що не відповідає! І перед народом, і перед державою — відповідальність лише перед своїм фактичним приватним господарем.

До речі, юристи, мабуть, нас підтримають у введенні такої норми, що будь-які слідчі дії та публічні акції правоохоронців, здійснені з використанням мови агресора — нікчемні. Тобто не мають юридичної сили і є злочином. Тут багато хто підніме гвалт (на 27-му році-то т.зв. Незалежності), що, мовляв, він хоче паралізувати роботу “органів”! Бо де там зараз знайдеш людей з володінням державною мовою!

Ось-ось! Коли б Путін знав, що в Криму міліція і Ко спілкуються українською, то він і думати не смів би про якусь окупацію. А так він був впевнений, що під виглядом начебто українського “Беркуту” можна запустити власний “спецназ” і на Майдані-2014 — і ніхто нічого не помітить. Та й сьогодні тягають Саакашвілі за волосся у столиці України, матюкаються та спілкуються мовою окупанта, а народ в роздумах: чи не путінські це “Сили спеціальних операцій” орудують? На те, що ніхто окрім поліції — до того ж, з дотриманням всіх прав людини — не має в подібних випадках затримувати особу, вже ніхто й уваги не звертає.

Тим часом створено цілу індустрію борців “за права русскоязычных”. Тисячі залізобетонних аргументів вам висунуть лише заради того, щоб у Кремля завжди лишалася можливість і нагода приперти своїх “зелених чоловічків” У БУДЬ-ЯКЕ українське місто ще мінімум років п’ятдесят. Де “органи” та чиновники і не помітять змін, бо весь їхній уклад життя та й нормативна база і далі лишатимуться путінськими.

І вже не дивує, що один із фундаторів української Незалежності, ветеран Другої світової, 93-річний академік Ігор Юхновський каже в інтерв’ю Галині Плачинді: “Української нації в Україні нема».(4.03.2018 р.). Бо без боротьби — немає перемоги! Бо без бажання зрозуміти очевидні речі, що в українців у світі лише двоє друзів: розтрощена Муженком армія та переданий Турчиновим Росії флот, нам точно гаплик.

А поки що ми всі разом і кожен окремо сподіваємося, що “якось воно буде”. І самі топимо паростки боротьби і НАДІЇ. Варто було з’явитися Надії Савченко, як уся юрба повелася за стеце-кремлеботами — ату її, вона дурепа і агент Медведчука!.. Ну і що — всім полегшало? Тільки-но з’явилися Семенченко і Соболєв — і ті не такі! Навіть Саакашвілі, який просто на досвіді не робив великих помилок — і той, бач, грузин… Ющенко був українцем, то його закопали, бо ж він “бджоляр і хуторянин”…

Не вгодити нам, тому в наших майже пустих головах і бушує вітер “киселівщини” і “гордонівщини”. До речі, після публічного доносу Порошенкові на Тягнибока, Дм. Гордон і далі не забуває всім нагадати, що він збирається проводити творчий вечір у Львові. У сподіванні, що знайдеться хоч кілька провокаторів, котрі наб’ють йому пику, і тоді він чесно зможе звинуватити у всьому “українських націоналістів”. За яких йому тут так, бач, важко живеться.

А в Англії та США (бо всі переможці швидше англійці) таких проблем не існує. Тамтешня еліта розуміється на законах буття і вміє відрізнити добро від зла. Здатність постояти за себе, то і є добро. Бо рабів до раю не пускають…

Леонід Романовичов