У Запоріжжі презентували книгу про жінок-волонтерів (ФОТО)

1305
0

Вони кинули свою роботу за кордоном, аби допомагати українським військовим, виносили з хати всі речі і смаколики. Вони — це українські жінки-волонтери.

У 2014 році «слабка стать» взяла на себе обов’язок забезпечити наших бійців на передовій всім необхідним. Роблять вони це і сьогодні. Їхня нагорода — врятовані життя і боєздатність армії, що відстоює суверенітет країни.

Аби увіковічити роль української жінки в період захисту Батьківщини від загарбників і сепаратистів, жіноче товариство ім. Ольги Басараб та Олени Теліги у червні 2016 року повідомило про старт огляду-конкурсу. В результаті у березні 2018 року світ побачила збірка «Українка: жінка-волонтер, жінка-герой», а 2 квітня її презентували у Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці.

У книзі зібрані нариси, есе, вірші та біографії 10-ти жінок-волонтерів з України. Показово, що до видання увійшли відразу дві запоріжанки. В книзі багато чорно-білих світлин з передової: «Твори відображають патріотичний дух, жертовність української жінки, волонтерський рух в Україні.

Збірка — це справжня хроніка подій, своєрідний «живий журнал», літопис наших перемог, книга-документ. У ній фронтові будні дуже вдало поєднуються з нашим звичайним тиловим життям, в якому героям вистачає часу і сил плести маскувальні сітки й «кікімори», збирати передачі на передову. І ця непідробна жертовність проявляється у всіх — і у самих волонтерів, і у воїнів, і у дітей, які передають своїм захисникам малюнки, щось смачненьке і листи, повні любові й подяки», — ідеться у передмові книги.

Однією з героїнь твору стала жителька міста Оріхів Оксана Ковалевська, яка має іменну нагороду від патріарха Філарета «За любов і жертовність до України».

Про діяльність пані Оксани запорізька поетеса Ольга Ліщук дізналась від свого приятеля у 2016 році, згодом чоловік познайомив жінок:
— Я була вражена діяльністю Оксани, її почуттями і відданістю справі. І я не змогла пройти повз і залишитися байдужою, тому написала вірш про жінку і відправила на конкурс, — зазначає Ольга Ліщук.
— Моя волонтерська діяльність розпочалась у 2013 році під час подій на Майдані, — розповідає Оксана Ковалевська. — Згодом почала допомагати призовникам, які проходили навчання на запорізькому військовому полігоні «Близнюки». Возила миючі засоби, сало (авт. — посміхається), а далі наші машини поїхали на фронт…
Починали зі шкарпеток, форми, бушлатів і теплих штанів, а також з печених пирогів, сала і капусти квашеної. Возили все, що звеселяло солдатів, в тому числі частку тепла з рідної домівки, аби вони знали, що про них пам’ятають, турбуються і чекають вдома. Одним із солдатів був мій син. Він 5 років провів в армії, 3 роки на передовій, а у вересні 2017 року мій 25-річний син повернувся додому, і я стала трохи краще спати… Знаєте, волонтерську роботу вже не хочеться згадувати, а є бажання запхати її у розділ пам’яті «Прожито» і жити тихим і мирним життям. Втім, поки триває війна, ми будемо допомагати нашим хлопцям всім чим зможемо.
Оксана Ковалевська також додала, що чоловіки-перевізники з їхньої волонтерської організації «Оріхів — армії» спочатку возили все необхідне на Донбас, а потім ці «хлопці», яким вже давно пора сидіти на пенсії, вирішили піти на фронт. І зараз вони боронять неньку Україну у лавах ЗСУ.

Запоріжанка Ольга Ліщук, авторка, письменниця і волонтер, стала не тільки співавтором збірки, але й однією з героїнь.
— Моя знайома Надія Бугая, яка є членом оргкомітету конкурсу, дізналась, що я також допомагаю армії, і попросила мене написати про саму себе. Так народився нарис «Слово», який увійшов до збірки, — зазначила пані Ольга. — Коли почалась війна на сході України, я була в Італії на заробітках. Звідти спостерігала за всіма жахливими і трагічними подіями. Звісно, можна було залишитись в іншій країні і надалі, але я не витримала і повернулася додому. Почала з того, що віднесла до товариства «Червоний Хрест» все, що було в хаті, а потім з клубу авторської пісні «Острівець» виділилась ініціативна група, яка почала давати концерти у госпіталях і військових частинах. І я зрозуміла, що моя зброя — моє слово! Я пишу вірші, пісні, виступаю не тільки в зоні АТО, а і в школах, читаю дітям і співаю патріотичні пісні. Я знайшла свій маленький волонтерській шлях.

Іванка Волощук, фото автора