Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» відкрив туристичний сезон

243
0

Власне, не лише комплекс, а й увесь Національний заповідник “Хортиця” за прикладом тепер окупованого Криму 1 травня святкує відкриття сезону. Ми не могли лишитися осторонь цієї події і за сприяння та допомоги колишнього депутата Запорізької міськради, заступника генерального директора заповідника Михайла Левченка підготували звітний матеріал. Сподіваємося, що наші нотатки стануть для читачів путівником найвідомішим сьогодні туристичним об’єктом міста
Нашим добрим гідом цього разу був Олександр Сурченко — науковий співробітник Національного заповідника. Ось що він нам розповів:
­ Ідея побудови Січі існувала ще з 1965 року, тобто з часу створення Державного історико­культурного заповідника “Хортиця”. Львівський інститут “Укрзахідпроектреставрація” навіть розробив відповідний проект. За задумом комплекс мав бути величезним. Втім, з відходом від влади в УРСР першого секретаря ЦК КП України Петра Шелеста всі ідеї та напрацювання миттєво забулися.
З отриманням Україною Незалежності справа трохи ожила, однак лише в 2000­ні роки старі ідеї вдалося втілити у життя. Офіційний початок будівництва Січі ­ 14 жовтня 2004 року (свято Покрови Пресвятої Богородиці), коли було закладено перший камінь. Основні ж роботи тривали в 2005­2007 роках, але вони продовжуються і сьогодні.
Основним меценатом будівництва Січі став металургійний комбінат «Запоріжсталь», який виділив левову частку грошей на реалізацію проекту.
На сьогодні у нас діють сім виставок. І це, звичайно, не межа ­ існують плани подальшого розширення експозиції.
Як відомо, Січ ­ не лише своєрідна фортеця, а й козацька столиця. Всього в добу Козаччини у різних місцях існувало вісім Січей. Жодна, на жаль, не збереглася… Для того, аби уявити, якою була “типова” Січ, і збудовано наш комплекс. Зрозуміло, що це ­ “бюджетний” варіант, де лише найголовніші та найцікавіші споруди.
Цілих п’ять Січей у різний час діяли поряд із сучасним Нікополем. Територія цих козацьких святинь нині затоплена Каховським водосховищем.
Втім, перша Січ була на Хортиці. На острові Мала Хортиця (Байда) посеред старого Дніпра діяла фортеця, зведена Дмитром Вишневецьким — козацьким ватажком XVI сторіччя. Наш комплекс ­ сучасний музей, де створено узагальнений образ усіх козацьких Січей.
Саме слово «Січ», ймовірно, походить від слова «сікти» (рубати). Тобто вичищали місцевість і на цьому місці зводили фортецю. Але це не кам’яниця, а укріплення із землі та дерева, тобто рів, вал и дерев’яний паркан із засічених колод.
Січ – столиця козацтва, яке контролювало всю Південну Україну. Термін «запорозькі, або низові козаки» свідчить, що жили вони у нижній течії Дніпра. Все, що за порогами, тобто за скелями посеред течії Дніпра, називали Низ, Запорожжя або Дике поле.
А тепер давайте ознайомимося з нашими виставками­куренями. Найперша серед них — пушкарня, тобто місце, де зберігалися пушки, гармати. Тут чимало копій артилерії того часу. Є фальконети (невеличкі гарматки), а далі великі гармати — мортири ­ для руйнування фортечних стін та ворожих укріплень. Дрібнокаліберна багатоствольна артилерія ­ ожига, “сорока”, як називали її козаки (майже одночасно проходить постріл із кожного ствола). Тут зберігаються не лише гармати, але і необхідне спорядження для підготовки до пострілу. Є також зразки ядер та бомб…
Як не дивно, пушкарня слугувала також в’язницею, в ній зазвичай був льох, де тримали ув’язнених. Адже одне із покарань козаків — приковування засудженого до гармати.
Виставка «Козацькі промисли» присвячена тому, чим займалися козаки поза війнами. Наприклад, у XVIII сторіччі козаки майже не воювали. Основний їхній промисел — рибальство. Адже в Дніпрі водилися кількаметрові осетри… Тут ми бачимо якір, вершу (якою власне ловили рибу) і човен.
Хліборобство все­таки не зовсім козацька справа, але деякі козаки жили і працювали в зимівниках, відповідно представлений весь старовинний реманент.
А ось чумацький віз, навантажений мішками з сіллю. Власне, чумаки торгували ще й рибою.
У грудні 2016 року відкрилася Нова виставка. Тут багато старовинних і оригінальних речей. Все оформлене чотирма класичними музейними вітринами, де представлені археологічні знахідки з окремих Січей.
Перша — Хортицька. Тут її макет. Як бачимо, це ­ маленька Січ на острові Байда, яку вважають прототипом справжньої козацької столиці.
Поруч портрет князя Вишневецького і археологічні знахідки 1980­90­х років із Малої Хортиці. Тут і унікальна шабля XVI ст., піднята з дна Дніпра. Далі ­ рушниця з майже збереженим стволом. А ось монетка ­ польський срібний напівгрош 1529 року з острова Байда.
Чортомлицька Січ представлена зразками зброї того часу: козацькі пістолі та барабани, порохівниця тощо. А ще турецькі зразки — ятагани та шабля…
Далі ми бачимо символічного кошового Івана Сірка. За легендою, він був козаком­характерником, який міг перетворюватися на вовка…
Всі вільні місця на стінах зайнято дзеркалами. Це такий музейний прийом, який візуально додає простору.
На них ­ ціла група колоритних козаків. Це ­ персонажі фільму «Тарас Бульба», який в 2007 році знімався, зокрема, і у нас на Січі. Тут можна впізнати славетного українського актора Богдана Ступку в образі головного героя.
Далі вітрина Кам’янської Січі. Вона знаходилася біля сучасного села Республіканець Херсонської області. До речі, зараз це ­ філія нашого заповідника. Тут могила відомого отамана Костя Гордієнка.
Починаючи з 1950­х років, саме на цій Січі проводяться археологічні дослідження, адже територія тут не повністю затоплена водосховищем. Виходячи зі знахідок, можна зробити висновок, що на Січі жили і працювали багато ремісників. Тут же знайшли й цілий скарб срібних та мідних монет давніх часів.
Покровська Січ, або Нова. Це 1741 рік. Козаки вже більше часу приділяють не війнам, а господарству. Встановлено велике колесо як символ життя. А ось пшеничне колосся заплетене, що символізує розвиток сільського господарства. Велика церковна книга відображає релігійне життя козаків. Це ­ оригінал книги Січової церкви XVIII сторіччя. Вона була віднайдена відомим українським істориком Дмитром Яворницьким, зберігалася у Катеринославі (Дніпрі), а в 1970­х роках її люб’язно передали нам на Хортицю. Представлена й невеличка гарматка ­ салютовка ­ для запускання феєрверків, а ще різні побутові речі козаків.
У центрі, коли подивитися в дзеркала, можна побачити козаків і уявити, як вони проводять Раду на Січі. Тут також копії козацьких клейнодів (символів влади): булави, пірнача, бунчука, прапорів.
Виставка «Козак Мамай і люлька». Тут вже зразки козацьких люльок для паління різнотрав’я та тютюну. Є справжні і сучасні копії, є великі та маленькі, різного типу… Найцікавіші експонати краще розглядати під збільшеним склом. Люлька ­ це атрибут кожного козака, який, скоріше, слугував талісманом та оберегом.
Є також різні картини «Козак Мамай». Мова йде про узагальнений образ українського козака. Раніше майже в кожній українській домівці була така картина.
Січова Покровська церква — це водночас діючий православний храм і музейний об’єкт. Зазначу, що Петро Іванович Калнишевський — останній козацький кошовий, був меценатом і заможною людиною. На власні кошти він збудував кілька церков. Одна із них і стала зразком нашого Січового храму. Це та, котру Калнишевський збудував у своєму рідному селі Пустовійтівка (сучасна Сумська область). Церква відреставрована, і наш храм дуже на неї схожий.
Храм із сосни, 27 метрів ­ до верхівки хреста і 25 метрів ­ до верхівки купола. У нас справжній Іконостас — унікальна пам’ятка українського іконопису XVIII століття. Із Закарпаття, села Розтоки. Це ­ класичний п’ятиярусний Іконостас, де зображені всі найголовніші події та святі Християнства. Саме такі іконостаси були притаманні українським церквам, і вони ніде більше у світі не зустрічаються.
Церква на Січі ­ Покровська. Бо ж Покрова Пресвятої Богородиці — головне козацьке свято. Козаки вірили, що вони перебувають під покровою, захистом Божої Матері та небесних сил. Також козаки дуже шанували і любили Святого Миколая та архангела Михайла ­ небесних заступників війська. Вище у Храмі ­ хори, де співав церковний хор вихідців січової школи, молодих козачат.
На свята ­ Великдень та Покрову ­ у церкві бувають сотні людей.
Додам, що козаки були православними, і це чи не найголовніша умова для прийняття воїна до війська.
Будинок кошового отамана. Кошовий як головна людина на Січі мав свою резиденцію. Тут можна побачити, як проводилася (не рідше, ніж раз на рік) козацька рада з виборів козацької старшини.
Цей будинок реконструйовано під часи Петра Калнишевського. Ось робочий кабінет отамана — світлиця. Бачимо стіл для нарад, де збиралася козацька старшина і приймали іноземців. Тут же зразки особистої зброї та клейноди: булава праворуч, а бунчук ліворуч. Бунчук ­ ознака козацького головнокомандувача на війні.
Під стелею різьблений сволок — головний атрибут тодішньої української домівки. Це ­ копія сволоку з Дніпровського історичного музею імені Дмитра Яворницького. Сволок має і конструктивне значення — це підпірна балка, а водночас і витвір мистецтва, і оберіг. За повір’ям, десь всередині сволока живе дух хати і оберігає жителів від нечисті.
Представлена кахляна грубка, така точно була в останнього отамана. Напроти ­ опочивальня кошового: велике дерев’яне ліжко, стіл, шапки, хутро лисиці, інший одяг. Тут також і кава, яку любили козаки.
Військова канцелярія, яку очолював військовий писар. У козаків було чотири найвищих старшини (керівники). На чолі ­ кошовий отаман, друга особа ­ військовий суддя, далі ­ військовий писар і осавул.
Всі вони обиралися на козацькій раді. Писар на Січі, окрім всього, був головним дипломатом, знав іноземні мови, мав гарну освіту. За своїм впливом він слугував головним радником і помічником отамана у всіх питаннях. Ось кабінет писаря з його символами — пером і каламарем (чорнильницею). Напроти кімната, де працювали його помічники ­ писарі­канцеляристи. Тут відтворена вся атмосфера військової канцелярії: свічники, пера, різні папери. Чорнила ж у ті часи робили або з бузини, або з дубових чорнильних горішків.
Вежа­дзвіниця. На дзвіниці ­ бронзовий хрест, а на свята дзвонар б’є тут у церковні дзвони. Ще вона слугувала спостережним пунктом.
За дзвіницею розташоване передмістя ­ гасан­баша турецькою, або форштадт, слобода, малий кіш, зовнішній кіш. Це все назви торгово­ремісничого передмістя. Коли всі головні військові, адміністративні, релігійні споруди в основній частині козацької столиці — Коші, то вся торгівля, ремесло, весь відпочинок, розваги були зосереджені саме на передмісті. У нас воно теж має «бюджетний» вигляд, адже справжнє передмістя було величезним. Відомо, що на останній Січі у передмісті розташовувалося до 500 будинків, а ще великий базар, ремісничі лавки та інші заклади. У нас же представлені чотири основні споруди: кузня, гончарня, грецька хата й корчма. Цікаво, що у часи козацьких війн існував сухий закон, порушника могли навіть стратити. Коли ж війни не було, корчма працювала на повну потужність…
* * *
Ось ми віртуально й пройшлися куренями та майданами реконструйованої козацької столиці. Коли вам стало цікаво, то не забудьте і ви відвідати Січ!
Світлана Третяк

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here