Як зганьбитися на весь світ. Інструкція — крок за кроком…

73
0

Підготовлений читач вже зрозумів, що мова про справу зі “вбивством”, а потім “воскресінням” російського журналіста Бабченка. У вівторок увечері надійшло повідомлення, що Бабченко, поранений у власній квартирі (під’їзді будинку?) пострілами в спину, помер. Наступного ж дня після обіду він з’явився на брифінгу в СБУ живим і неушкодженим. Бо це така блискуча операція спецслужб була…

Почувши, що Аркадій живий, як і майже всі українці, ми дуже зраділи. Бо ж Бабченко пройшов дві чеченські війни у Росії (сержантом, а потім журналістом), і з перших днів вже війни на Донбасі (журналістом) перебував на самому передку українських військ. А ще він батько шістьох прийомних дітей.

Це вже потім почали розбиратися, звідки ноги тієї “блискучої” операції. У вівторок, близько опівночі за київським часом, в Нью-Йорку відбулося засідання Ради Безпеки ООН, присвячене Україні. Що в цій ситуації було потрібно Росії? Звичайно ж, якийсь гучний факт — вбивство журналіста, підпал “Інтеру” тощо. А яке завдання тут мала українська сторона? Не дати агресивному брехуну, послу Росії в ООН Василю Небензі ніяких аргументів! Тобто вберегтися від чергового гучного вбивства чи набігу якихось дивних “націоналістів”.

Втім о 21.44 вівторка з’явилося повідомлення про вбивство, а десь через годину Небензя заявив: “В Киеве был убит российский гражданин журналист Аркадий Бабченко… Журналисты бегут с Украины от преследования, а если нет, то их арестовывают, как Кирилла Вышинского, украинского гражданина, главу РИА-Новости-Украина”. (ТАСС).

Було сказано ще багато про Україну та її владу, і ні слова про окупацію Криму та війну на Донбасі…

Іншими словами, можна ствердно говорити, що російський посол в ООН ЗАВЧАСНО ЗНАВ, ЩО В КИЄВІ ВБ’ЮТЬ БАБЧЕНКА!

Подібна тактика — не нова! 16 квітня 2015 року Путін проводив пряму лінію “з народом” і ледь не став першоджерелом інформації про вбивство В КИЄВІ Олеся Бузини (з приблизно тими ж, як у згаданого дипломата коментарями). Спасибі відомому Антону Геращенко, який встиг зробити запис в Facebook за кілька хвилин до заяви Путіна і тим самим врятував останнього та його кілерів від повного провалу.

Подію відкоментували і в Росії, і на Заході. І наші друзі, і фактично путінські утриманці на кшталт ОБСЄ та Amnesty International. Які в цілому продовжили лінію Небензі.

А потім Бабченко воскрес! Поки ми раділи, поки Луценко не лише піарився на події, а й цькував політичних конкурентів, поки письменники брати Капранови у тому ж Facebook написали: «…Але є плюс — ми довідалися, хто такий Бабченко і що в СБУ є принаймні десяток людей, які не співпрацюють з ФСБ”, — з’явилися відгуки із Заходу. Про ворогів тут не будемо — лише про друзів.

Ось The New York Times: «Власти Украины, безусловно, должны объяснить, почему они сочли необходимым скомпрометировать репутацию журналистов, чтобы инсценировать этот странный инцидент… Одно можно сказать наверняка: Кремль воспользуется этим официальным обманом, чтобы показать, до чего готовы дойти его враги, чтобы очернить Россию… По официальной версии, Россия — всегда жертва подлой и оскорбительной кампании Запада, — говорится в статье. — Это украинцы сбили рейс MH17 «Малайзийских авиалиний», чтобы подставить Россию, это британцы отравили Сергея Скрипаля и его дочь Юлию»… («Инопресса», 30.05.2018 р.)

Кому цього замало, пропонуємо думку на “Гордон.ua” “экс-помощника заместителя главы Пентагона и директора аналитического Центра Байдена при Пенсильванском университете Майкла Карпентера: «Если это был единственный способ сохранить жизнь человека и поймать потенциального убийцу, тогда эта ситуация имеет хоть какое-то оправдание. Но надо задаться вопросом, был ли это единственный способ действовать. И очевидно, введение в заблуждение СМИ всегда имеет свою цену. Это не сходит с рук, и в данной ситуации это с рук не сойдет». (31.05.2018р.)

Подібні оцінки дали привід провідному путінському пропагандисту Володимиру Соловйову заявити: “Сказать, что Украина таким образом плюнула в лицо всему миру, ну это… Что от них ждать…

І що ми маємо? Маємо ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КИЄВОМ ВСІХ АРГУМЕНТІВ для виступу посла Небензі (а “кілер”-то міг застряти в київських “корках” на кілька годин, і промова в ООН була б іншою). Маємо найсерйозніші репутаційні втрати, бо The New York Times, а особливо Майкла Карпентера дражнити не варто! Адже останній формує думку і про Україну теж Білого дому, Конгресу США, Держдепартаменту та Пентагону.

І ще про Карпентера: “Экс-чиновник Пентагона выразил надежду, что украинские спецслужбы собрали достаточно доказательств против заказчиков и исполнителей, которые готовили покушение на Бабченко». Іншими словами: чи є у вас НЕЗАПЕРЕЧНІ докази участі в «убивстві» Бабченка коли не Путіна особисто, то співробітника російського посольства у Києві?.

“Вбивця” вже назвався сам. Це екс-ієромонах УПЦ Московського патріархату, волонтер і учасник бойових дій Олексій Цимбалюк. СБУ відразу спростувала його зізнання, втім “осад залишився”…

Щодо замовника вбивства, то його спецслужба вже затримала. Мова про Бориса Германа — виконавчого директора українсько-німецького спільного підприємства “Шмайсер”. Спеціалізація — оптика для снайперських гвинтівок ЗСУ. Адвокати і сам Герман стверджують, що діяли ледь не в інтересах СБУ. І ще: “Во-первых, заказчики убийства Бабченко, судя из документов, ТАК и ОСТАЛИСЬ НЕУСТАНОВЛЕННІМИ. Их даже не искали. Во-вторых, из разговоров Бориса с «киллером» следует, что его квартира и завод за последние полгода неоднократно обыскивались той же СБУ, с сотрудниками которой пришлось поделиться — в протоколе упоминаются 70 тысяч долларов»…

Це із запису в Facebook адвоката Євгена Солодко за підсумками судового засідання про запобіжний захід стосовно Германа.

Таким чином, не лише Путіна не піймали за руку, а навіть до будь-якого ГРОМАДЯНИНА Росії у справі поки що не доторкнулися.

А тим часом країною шириться грім овацій: “блискуча операція”, “успіх” тощо. Втім, правду люди кажуть: те, що Бабченко живий — ото і є єдиним успіхом. Однак орда стеце-кремлеботів насідає на соцмережі і клеймить всіх, хто сумнівається в “успіхові”, результатом якого стали: 1) забезпечення чергового провалу України на Раді Безпеки ООН; 2) страшні (з довгими наслідками) іміджеві втрати всіх наших державних інституцій; 3) вельми скромні результати операції з точки зору нормального, а не “печерського правосуддя”.

І так вийшло, що брати Капранови чи дуже вже великі оптимісти, чи дуже непоінформовані люди…

Леонід Романовичов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here