Скіфський стан — Зорова могила Перлина Хортиці, що потребує уваги та допомоги

86
0

Ми збиралися розповісти читачеві, як буквально доторкнутися руками до Хортиці прадавньої, а вийшло так, що самі занурилися в проблеми Хортиці сучасної. Адже тема Скіфського стану, або Зорової могили – це приклад ставлення держави та міста до своєї історії, до туристичної привабливості як такої. Ставлення вельми байдужого…
Перлина недружнього до гостей міста
Ми живемо в епоху Інтернету, через те будь­яку подорож зазвичай розпочинаємо з карти Google. Отже, стартуємо від зупинки «ЦІМЕТ» («ЦИМЕЖ») і майже рівною дорогою подорожуємо на південь. Ось пам’ятник крашанці, ось база відпочинку «Дніпро», ще трохи і зліва, через Дніпро, який в цій степовій зоні Хортиці добре видно, — Вознесенівський ринок.
А нам повертати праворуч – туди, де Google потурбувався позначити Скіфський стан і Лапідарій. А поруч із ними на карті й на фото з космосу видніються ставочки, розташовані правильним віялом. Це ­ поля фільтрації, куди зі всієї Хортиці збираються каналізаційні стоки… І коли понесе від них вітром, то про привабливість Запоріжжя туристичного далі можна не розповідати.
Хоча Зорова могила – це справжня перлина Хортиці. Розповідають, що один із послів США, здається, Вільям Тейлор, провів тут дві години, поламавши увесь протокол відвідувань нашого міста. Також відомо, що за Президента Ющенка бралися вирішити згадану проблему стоків: повернути насоси на реверс і переправити нечистоти на Правий берег. Втім, криза 2008 року, а потім зміна влади залишили все як є.
Розповідає науковий співробітник
­ Де­-юре заповідник тут, на 2500 гектарів, і є господарем. Мова про острів Хортицю, про Вирву та й інші острови. Сюди ж входить і природно­геологічний заказник. Тобто статус Хортиці потужний, а реального хазяїна немає. Той акт, який нам видали в 2005 році, завершився передачею містом згаданих гектарів. Водночас на Хортиці 42 землекористувачі, і заповідник ­ лише один із них…
Очевидно, що за іншого ставлення міської влади до острова все було б інакше. А так ми стаємо свідками активної… байдужості мерії. І це за всіх гарних слів і участі у яскравих святкових заходах на Хортиці. Втім, коли наступають будні, навіть за організацію нормального транспортного сполучення та вирішення проблем зі сміттям ніхто не береться.
А як сьогодні простому туристу і, зокрема, гостю Запоріжжя дістатися найпопулярніших екскурсійних об’єктів Хортиці? Та тільки попутним транспортом, а потім ніжками. Люди не з нас, а з нашої влади вже сміються! Бо Запоріжжя не тільки не довели до якихось елементарних стандартів туристичного центру, а навпаки – подібним ставленням до гостей раз по раз псують імідж міста. Яке, до того ж, зовсім не дружнє до подорожуючих своїми вказівниками і зупинками транспорту, а також тим, що в більшості маршруток ніхто тих зупинок не оголошує.
По­хорошому би, зважаючи на велику територію і важливість острова для Запоріжжя, у міськраді мав бути профільний заступник міського голови, який переймався би Хортицею. Однак цього немає, а заповідник тим часом ­ лише культурна установа, хай і загальнодержавного значення. І він, зважаючи на фінансування галузі, просто не в силах чинним штатом забезпечити належний стан острова.
129 курганів вже у минулому
Але полишимо проблеми. Кому неважко пройти навиліт увесь осінній Покровський ярмарок на Прибережній магістралі, той легко дістанеться й Скіфського стану, адже відстань однакова.
І тут ми розповімо, чому цей об’єкт варто відвідати. Слово Сергієві Сурченку:
­ На території Хортиці налічується аж 6 курганних груп. Це все ­ захоронення скіфів. Перша група знаходиться у районі музею, а всі інші, включаючи Зорову могилу, розтягнулися з півночі на південь острова. Всього ж, станом на кінець XIX століття, згадані групи об’єднували 129 курганів. Саме тоді на Хортиці почалися перші наукові розкопки Беренштейном і Новицьким. Яків Новицький описав їх у роботі «Острів Хортиця на Дніпрі». Окрім того, він зібрав спогади старожилів тутешніх місць.
На теперішньому Скіфському стані три кургани автентичні, лише нами підсипані. Ще п’ять насипані повністю, аби дати уявлення сучасній людині, далекій від історичної науки, як це все виглядало.
Всі кургани були розкопані свого часу, втім, археологи нічого суттєвого не знайшли. Адже розграбовані вони ще ледь не в античні часи, коли були свої «мисливці за скарбами» та «чорні археологи».
До речі, звідки назва Зорова могила? Це ­ давній козацький спостережний пункт на кургані у найвищій точці Хортиці (53 метри). З 1921 року декретом радянського уряду на кургані був встановлений геодезичний знак. Геодезисти його переставили, а той старий вже у нашому зібранні біля Скіфського стану сам став старожитністю.
Про скіфів…
Ми неодноразово згадували скіфів. Хто ж вони такі? Це ­ іраномовний народ, який існував із VIII ст. до н. е. до IV ст. н. е. Вважається, що найближчою до скіфської сьогодні є осетинська мова.
Починаючи з VII ст., скіфи, обійшовши всю Середню Азію і навіть частину Сибіру, осіли в Причорномор’ї сучасної України. Між Доном і Дунаєм, від сучасних Поділля і Черкас до Криму. У скіфів не було писемності, через це відомості про них збереглися в історії та легендах древніх греків.
Однак, і матеріальних свідчень життя цього народу теж достатньо. І, перш за все, завдяки традиції ховати своїх померлих у курганах. Знахідка світового значення – скіфська золота пектораль як найяскравіше свідчення розвитку ремесел цього народу, знайдена поблизу міста Покров Дніпропетровської області. Місто розташоване на правому березі Дніпра, навпроти Кам’янського городища, столиці степових скіфів у районі сучасної Кам’янки-­Дніпровської.
Сергій Сурченко продовжує далі:
­ Під час війни з персами скіфи вперше застосували тактику стратегічного відступу, яка потім була названа скіфською. Оповідають, що перський цар Дарій на чолі величезного війська передав скіфам, що ті тікають, мов зайці. Скіфи відповіли, що відходять степом, бо їм нема чого захищати. От коли ти прийдеш до нашої святині, до батьківських могил, тоді ми дамо бій. І відправили персам мишу, птицю і стрілу. Ворожбити пояснили Дарію: коли не заховаєтесь у землю, як миші, не полетите звідси, як птахи, то наші стріли знищать вас усіх. Перси, так і не дочекавшись битви, ледь встигли переправитись цілими додому…
Я вважаю, що батьківські могили були саме на острові Хортиці, який є сакральним місцем практично для всіх народів, котрі тут проживали. Бо коли подивитися, як рухалася перська армія, видно, що скіфи її навмисне відводили подалі від Хортиці до Дону.
А ще впевнений, що ми, українці, маємо право говорити про історію скіфів як про свою, як сучасні єгиптяни – про єгипетські піраміди, а греки – про Акрополь. Зараз це зовсім інші народи, втім, доля розпорядилася так, що піраміди розташовані на території Єгипту, Акрополь – у Греції, а скіфські кургани – на території Української Держави.
... і хитру жінку-змію
Трішки красивих міфів про скіфів. Власне, скіфська легенда про походження цього народу описана «батьком історії» Геродотом (V ст. до н.е.): «Першим жителем цієї ще не заселеної тоді країни була людина на ім’я Таргітай. Батьками цього Таргітая, як говорять скіфи, були Зевс і дочка річки Борисфен… А у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший – Колаксай. У їхнє царювання на cкіфську землю з неба впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша».
Коли старші брати кинулися взяти дари небес, то не змогли, бо вони палали від сонця. А коли молодший, то полум’я на золоті вже згасло. «Через те старші брати погодилися віддати царство молодшому. І ось від Ліпоксая пішло скіфське плем’я, зване авхатами, від середнього брата – плем’я катіарів і траспіїв, а від молодшого з братів – царя – плем’я паралатів. Усі племена разом називаються сколотами, тобто царськими. Елліни ж звуть їх скіфами».
А ось вже грецька легенда, і стосується вона їхнього чи не найвідомішого героя Геракла. Під час здійснення свого десятого подвигу десь у сучасній Іспанії (в ті часи – Гадір) він мав відняти корів у велетня Геріона і за Геракловими стовпами вийшов до океану. «Океан, за твердженням еллінів, – пише Геродот, – тече, починаючись від сходу Сонця, навколо усієї Землі, але довести цього вони не можуть. Звідти­то Геракл і прибув до так званої тепер країни скіфів».
Як бачимо, міф доволі плутаний, а далі взагалі корови помінялися на коней…
Словом, потрапив Геракл у Гілею (лісиста місцевість) в пониззі Дніпра (Борисфена). Нині тут замість могутнього лісу – єдина в Україні Олешківська пустеля… Так ось в тій Гілеї втекли від нього вже не корови, а коні. Одні джерела кажуть, що далі події відбувалися саме в Гілеї, інші, що Гераклу за тими кіньми довелося подорожувати Великим Лугом аж до Хортиці. А там у печері – на північній кінцівці острова – він зустрів дівицю­змію. Верхня частина тіла дівиці – жіноча, а нижня – зміїна.
«Жінка­змія сказала, що коні у неї, але вона не віддасть їх, поки Геракл не вступить із нею в любовний зв’язок»… А далі жінка все зволікала віддавати коней, бажаючи як можна довше утримати у себе Геракла. Нарешті, вона віддала коней зі словами: «Коней цих, що прийшли до мене, я зберегла для тебе; ти віддав тепер за них викуп. Адже у мене троє синів від тебе. Скажи, як мені вчинити з ними, коли підростуть?»
Геракл порадив їй, коли сини змужніють, дати їм його, Гераклового лука. Хто його натягне і випустить стрілу, той і буде тутешнім царем. Переміг наймолодший на ім’я Скіф – йому вистачило для цього і сили, і кмітливості.
Магічна «Половчанка»
І вже останнє. З 2006 року фактично на території Скіфського стану розташовано Лапідарій, тобто зібрання кам’яних виробів різних епох під відкритим небом. «Тут варто зауважити, – розповідає С. Сурченко, – що деякі іногородні туристи вимагають показати їм… «Полтавчанку», котра, буцімто, має магічну силу, особливо для жіночок, які бажають та не можуть завагітніти. Ми спочатку дивувалися, а потім здогадалися, що «Половчанка» – це кам’яна «баба» поряд із Лапідарієм.
У самому ж чи не найбільшому в Україні зібранні кам’яних виробів можна побачити кіммерійських, скіфських, половецьких «баб», могильні хрести, жорна, зернотерки, гармани (молотильні катки), ночви, шляхові та воротні стовпи тощо. Тобто все, що працівникам заповідника вдалося зібрати не лише на Хортиці, а й на теренах всієї області.
Як каже С. Сурченко, до цих експонатів не лише можна, а й потрібно доторкнутися руками…

Світлана Третяк

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here