Або ми щось не розуміємо, або деякі наші губернатори та МЗС живуть в різних країнах?

594
0

Тема, на яку ми сьогодні поговоримо, доволі непроста. Втім, хтось і колись про це має сказати. Навіть в ситуації, коли фактично українська “діаспора” міста й області  — незгуртована й розпорошена — лише мовчки спостерігає за подіями. “Діаспора” домінує за кількістю населення, але вона традиційно  майже відсутня в представницьких органах влади.

А через те й відбуваються трохи дивні речі.

14 жовтня. Велике УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВНЕ свято. Це (навіть не річниця Незалежності!), а саме той ОДИН день на рік, коли українець, який вже давно виглядає чужинцем на власній землі, мав би відчути себе тут начебто господарем. З діда-прадіда, з епохи козацької доби…

Та ні, все вийшло як завжди — “по-мультикультурному”! І список нагороджених на Хортиці, і ставлення влади до собою ж запланованого молебню в Січовій церкві з єпископом УПЦ Київського патріархату, і концертна програма “Покрови на Хортиці”. Ми, звичайно, раді за достойних людей різних національностей та віросповідання! Хоча ж рік налічує 365 днів і можна якийсь з них вибрати, аби нагородити й відзначити всіх. Втім, не на православну Покрову…

Ми раді й за національні колективи — вони справжні майстри й ентузіасти, та свят у нашому календарі і приводів подивитися й почути ледь не всіх, теж більш ніж достатньо, аби знову ж на Покрову зробити трохи інший наголос в програмі.

А ось вже 23 жовтня — зустріч, а за нею заява Ради релігійних організацій при голові Запорізької облдержадміністрації.

“З хвилюванням, болем і тривогою ми спостерігаємо за подіями в Україні, особливо коли на її Сході ллється кров. Звертаємось до всіх жителів Запорізького регіону в зв’язку зі спробами викликати розбрат та громадянське протистояння, в тому числі на релігійному ґрунті, що буде сприяти тим, хто бажає порушити мир в нашій Державі.

Сьогодні, як і завжди, ми наполягаємо на припиненні спекулюванням риторикою ненависті і агресії, адже від публічно озвучених слів залежить подальша доля і єдність не тільки всередині нашого регіону, а й всього українського народу. Лише зусиллями усіх нас можливе збереження стабільності у Запорізькому регіоні і нашій державі”.

З першої спроби і підкопатися ні до чого — правильні слова! Втім, що ж то за “події” в Україні відбуваються і чому “на Сході ллється кров”? Останнє може все-таки — в результаті путінської агресії і загарбання значних наших територій, а не від сирості?

А “події в Україні”, які “викликають біль і тривогу”, то часом не рішення Константинопольського патріархату про підготовку до надання Україні томосу? А головне — то не масові акції  підтримки цієї події у Києві за участю Президента України?

 

Про “риторику ненависті і агресії” давайте трохи детальніше — звідки ж вона родом?

“Президент России Владимир Путин вечером 12 октября обсудил с постоянными членами Совета безопасности России вопросы внутренней и внешней политики, в том числе ситуацию вокруг Русской православной церкви в Украине…

“Участники совещания обменялись… мнениями о положении Русской православной церкви в Украине после вынесенного Синодом Константинопольского патриархата решения приступить к предоставлению автокефалии церкви Украины, отмене грамоты 1686 года о переходе Киевской митрополии под юрисдикцию Московского патриархата и заявления о восстановлении ставропигии Вселенского патриархата в Киеве», – говорится в сообщении. Официального сайта Кремля” (“Гордон”).

А далі РПЦ — і в Україні теж, бо РБ Росії це підкреслив чітко й офіціально, що немає ніякого УПЦ МП, а є саме “Російська православна церква в Україні”, оперативно почала виконувати директиви путінського Радбезу.

“По итогам минского заседания Синода РПЦ, которое продолжалось почти 6 часов, председатель Синодального отдела внешних церковных связей митрополит Волоколамский Иларион объявил, что Русская православная церковь прекращает евхаристическое общение с Константинопольским патриархатом” (“Настоящее время”, 15.10.2018  р.).

“Разрыв евхаристического общения — это максимальная степень размолвки между церквями…

По факту это «анафема» для целой церкви» («Страна.ua», 15.10.2018  р.).

Ми опустимо ті жарти з Інтернету, які торкалися цього рішення стосовно Кирила, Варфоломія, Путіна і Христа. Просто нагадаємо інтерв’ю патріарха Московського 21.11.2016 року:

«C обывательской точки зрения, Христос — это неудачник. Если люди не верят в воскресение, то чем всё закончилось? Он погиб, его казнили. А святые апостолы? Все до одного, кроме Ионна Богослова, все были казнены. Слушайте, это же группа неудачников, лузеры. Они всё потеряли» (Russia Today).

Втім, сьогодні у нас є факт: РПЦ пішла на розкол у православному світі.

А хто із знайомих нам персонажів голосував у Мінську за цей розкол? Та запорізький митрополит Лука. Який або написав процитоване вище “воззвание” Ради при Запорізькій ОДА, або воно написане кимось саме на підтримку РПЦ в Україні.

Тієї РПЦ, яка до семи хвилин у головному соборі Запоріжжя публічно оголошує анафему ледь не всьому світу. Бо ж XIV століття на дворі, як же інакше? І це, як ви розумієте, зовсім  не «спроби викликати розбрат та громадянське протистояння” на Запоріжжі. Чи не правда?

І вже останнє. «Украинцам опасно посещать Беларусь — Климкин» («Корреспондент.нет», 00.11 25.10.2018 р.). Клімкін — це глава МЗС України, коли хто не знав. Тим часом «Голова облдержадміністрації Костянтин Бриль перебуває з офіційною робочою поїздкою в Республіці Білорусь, де бере участь у Першому форумі регіонів України й Білорусі» (сайт ЗОДА, 11.25 25.10.1018 р.).

Тут додамо лише те, що українські губернатори і український МЗС, схоже, живуть у різних країнах. Це по-перше. А по-друге, Білорусь входить до Союзної держави з Росією. Тобто є офіційним союзником агресора, а ще затримує наших громадян і передає їх у лапи ФСБ. І звичайно ж голосує на підтримку РФ на всіх міжнародних майданчиках. Тобто саме час туди їхати нашим офіційним особам і “розвивати братерські стосунки”.

Втім, у пана Бриля тут є алібі. Той же МЗС вже п’ятий рік товче воду у ступі з Мінськими угодами саме у білоруській столиці. І туди їздять не лише пенсіонери Кучма та Марчук, але й «смотрящий» Медведчук. І через те останній вже теж п’ятий рік на виду і може собі багато чого дозволити.

Може саме в тому головна причина і всіх останніх запорізьких подій?

Леонід Романовичов