Російська православна церква перестала грати в УПЦ МП. Що це значить для України?

615
0

Багато у вихідні трапилося подій, та найголовніша — у Мінську. Там відбувся Синод Російської православної церкви (РПЦ), який заявив про припинення стосунків з Константинопольським патріархатом. Рішення історичне! Спробуємо з ним розібратися.

“Разрыв евхаристического общения — это максимальная степень размолвки между церквями. Нельзя совместно молиться, служить — и даже мирянам, крещеным в РПЦ и ее митрополиях (в УПЦ МП и Белорусской церкви) нельзя теперь принимать участие в таинствах Константинопольского патриархата и церковных службах.
По факту это «анафема» для целой церкви. Теперь есть резон ждать ответного хода Константинополя, который может принять симметричные меры» (Страна.ua, 15.10.2018 р.).
Нам вже доводилося писати, що у путінської РПЦ було два шляхи: змиритися, тобто програти, і піти на розкол, тобто ще більше програти. Путін з патріархом Кирилом обрали друге. Очевидно, що кремлівська пропагандистська машина буде звинувачувати і вже звинувачує у всьому Константинополь. Втім, і без того у самій Росії упевнені, що їх та їхню церкву всі у світі ображають. Особливо сусіди, починаючи від прибалтів і закінчуючи Азербайджаном та Казахстаном. Через те одними кривдниками більше, одними менше — це справа така.
Інше діло, коли пропагандистський психоз з приводу української автокефалії призведе до нового спалаху війни проти України. Ось повідомлення ТАCС:
«Президент Российской Федерации Владимир Путин и члены Совета безопасности на встрече в пятницу, 12 октября, не обсуждали предоставление автокефалии украинской церкви. Зато главной темой стала ситуация с РПЦ в Украине», — заявил пресс-секретарь главы государства Дмитрий Песков… Отвечая на уточняющий вопрос о том, о какой именно церкви идет речь – Российской Православной или Украинской православной, представитель Кремля заявил, что речь шла именно о РПЦ.»Мы говорим о той церкви, которая принадлежит к Московскому патриархату, мы не говорим о той церкви, которую в Московском патриархате считают раскольнической», – заявил Песков».
Спробуємо перекласти на зрозумілу мову. Всі українські президенти — від Кравчука і до Порошенка, а також й український Мінюст ось вже 27 років і не здогадуються, що УПЦ Московського патріархату — це є РПЦ в Україні. Церква імперська, церква КДБ/ФСБ, церква, яка позиціонує себе душеприкажчиком російської колоніальної адміністрації в Україні.
І ось прес-секретар Путіна пояснив усім тим, хто “стоїть на асфальті і в лижі обутий”, що в УКРАЇНІ-ТАКИ РПЦ ПІД ЛИЧИНОЮ УПЦ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ. І що це саме нам давно потрібно було юридично оформити у всіх можливих документах. І тоді не було б проблем з Помісною церквою, томосом і єпископами УПЦ МП як, де-факто, перших віце-губернаторів з ідеології у т. зв. українських голів облдержадміністрацій.
Відомий провокатор, а тепер ще й літератор Дм. Корчинський з цього приводу з долею іронії написав у Facebook:
“1991 року саме ЕрЕфія ініціювала розвал СРСР. Фактично, вона перша вийшла зі складу Союзу. Нині московська секта сама зробила те, що давно мало б зробити світове Православ’я — припинення євхаристичного спілкування. Московити настільки зненавиділи живого Бога та Його Церкву, що, всупереч своїй чорній вигоді, формально розірвали з Нею (сутнісно вони ніколи не були православними). Нині, вперше за багато століть, Вселенський Патріарх на висоті свого становища. Нині українська церква має шанс стати в авангарді світового Православ’я».
Тут варто нагадати, що навіть Жириновський, який дурень-дурень, а калькулятором користуватися вміє, заявив:
» Украина становится самой большой православной страной… Потому что на Украине все приходы, церкви, храмы были сохранены, а в основном разрушены в России. Вот как сделали руками большевиков в Кремле! Казалось бы, разрушали церкви по всей советской стране. Нет — в основном по этнической России сжигают, разрушают. На Украине сохранилась. И там сейчас реально больше приходов, храмов, монастырей”… (“Цензор.нет”, 28.09.2018 р.).

Очевидно, що втрати України ще й релігійної в Кремлі не переживуть. А далі все залежить від позиції президента Трампа після виборів до Конгресу США 6 листопада. Очевидно, що до тієї дати Путін і не смикнеться, бо розправа буде негайною хоча б з огляду на те, що Трампа попри всі його слова вважають агентом Путіна. Аби показати, що це не так, президенту США доведеться діяти рішуче.

А далі можливі варіанти. Перемога демократів — і Трамп змушений буде ще більше старатися, бо за найменшої можливості він отримає імпічмент. Варіант №2: попри наявність у їхніх лавах Трампа, республіканці не програють ці вибори. І тоді у Путіна з’являється шанс. Зважаючи, що в Україні у нього “все путём”, він може спробувати пройти до Києва переможним маршем за кілька днів. Аваков-Луценко-Муженко вже зачистили будь-який український супротив, через те, звичайно, можливі дрібні інциденти, втім “Беркут” буде на боці ворога, ну як і всі інші — за аналогією Криму.

І тут виникає лише проблема Порошенка. Його Путін ніяк не може залишити на посаді, бо тоді це ніхто не зрозуміє. Схід України, бо “за що боролись з “хунтою”, а Захід не стане вважати тоді вже очевидного колаборанта Порошенка своїм президентом. Звідси висновок: у Путіна залишається єдиний вихід — грати на дестабілізацію ситуації всередині України, за умови, що Трамп на подібне “дивитиметься, як в афішу коза”. Так було із Саакашвілі в Грузії — коли Путін тягнув до влади громадянина Франції та російського олігарха Іванішвілі, а Захід мовчав.

Втім, Приватбанк, Укрзалізниця, Нафтогаз вже, де-факто, в руках Ротшильдів. І коли під час вуличних боїв з ними щось і десь трапиться, то саме Путін особисто о 2-й годині ночі почне своє звернення до “народу”, який сидить у Лондоні. Бекаючи і мекаючи він буде говорити, що то не він…

І тут у “владики Кремля” під рукою завжди є вічна паличка-виручалочка — т.зв. українська влада. Яка й сама може прекрасно справитися з дестабілізацією ситуації. А вже далі Путін виступить (під аплодисменти Меркель/Макрона, а може й Трампа) тією силою, яка припинить безлад з масовими людськими жертвами в Україні. Ввівши танки на Хрещатик…

Через те пильнуємо за їхніми “ручонками шаловливыми”! Нагадаємо, що Майдан-2014 в інтересах, у першу чергу, Путіна організувала, де-факто, Адміністрація президента Януковича. В особі її глави Льовочкіна та його заступника Сивковича. Худруками ж процесу виступили двоє — “смотрящий” за Україною (до цього дня) Медведчук та генерал-полковник ФСБ Сергій Бєсєда.

Як буде цього разу? Побачимо. Втім, це трохи залежить і від тих мізків, які ще подекуди залишилися в Україні…

Леонід Романовичов