Марко Галаневич: Ми не можемо їздити у Крим, так нібито нічого не сталося (ФОТО)

23810
0

У Запоріжжі концертував карколомний етно-хаус гурт «Даха Браха». Ще дванадцять років тому неперевершені музиканти, що гармонійно поєднують різноманітні живі інструменти та власні голоси, як інструметни, збирали скромні камерні зали. Сьогодні ж «Даху» знають всі, тому квитки в КЗ ім. «Глінки» були розкуплені задовго до концерту. У минулий четвер запорожці відривалися під транс їхніх поліфоній, ловлячи кожен звук від драматичних до грайливо-веселих творінь. На жаль, в філармонії не прийнято танцювати, хоча ноги самі просилися у танок. Неможливість рухатися – л це був, мабуть, єдиний мінус концерту.

Щоб поговорити з учасником групи Марко Галаневичем, довелося чекати не менше години, яку музиканти присвятили фото-сесії з шанувальниками і роздачі автографів. Приємно було бачити любов публіки до наших яскравих зірок, тому ми терпеливо дочекалися рандеву. 

Чи радує Вас зустріч з запорізькою публікою? Ви у нашому місті не вперше, що можете сказати про людей?

— Дуже любимо Запоріжжя, завжди радіємо, коли тут виступаємо. Люди з позитивною енергетикою і зі знанням етно-музки – це одразу видно. Задоволені безперечно.

Ви сказали зі сцени, що працюєте разом у колективі «Даха Браха» вже 15-й рік. Особисто я знаю вас практично з самого початку: вперше ви виступали 12 років тому у нашому театрі «Ві», 9 років тому співали у ДК «Кірова». За всі ці роки що змінилося такого, що варто було б відзначити?

— Змінилося багато чого: набагато більше стало концертів, інструментів, пісень. Нам здається, що ми набагато краще співаємо, ніж 10-14 років тому.

«Вікіпєдія» каже, що ви граєте у жанрі етно-хаос. Чи це так? І що це?

— Так. Власне, ми цей вираз і сформулювали. Разом з Владом Троїцьким, який взагалі придумав «Даху Браху», що вийшла з театру «Дах», як Ви, напевно, знаєте. Влад – наш ідейний та духовний батько. А жанр етно-хаус народжується із різних етнічних інструментів, ритмів, звуків,пісень, гармоній. З цього всього народжується якесь нове життя: музичне, творче, мистецьке. Тобто, з всього народного хаосу народжується нове життя і нова музика.

Хто ж і що Вас надихає?

— Найбільше нас надихає наше коріння – це пісні, які записані були нашими дівчатами, нашими колегами і викладачами по всій території України – від Луганщини до Закарпаття і від Полісся до Криму. Нам дуже цікаво було експериментувати з цими піснями, яким, я сподіваюсь, ми надаємо нове життя і нове дихання. Вони ніколи не звучали у такому виконанні і дають нам, якраз те, про що ви питаєте – натхнення.

Ви часто використовуєте дивні нестандартні інструменти. Скільки їх у вас і як ви їх опановуєте?

— Так, у нас, наразі, дуже багато інструментів, які ми збираємо по всій Україні. Назву їх частини ми, навіть, і не знаємо, але граємо із задоволенням, знання приходить інтуїтивно.

Є у вас якийсь академічний базис? Тому що дівчата співаюсь поліфонії дуже професійно.

— Нам дуже багато дав театр. Як і тоді, зараз на концертах для нас дуже важливо створити таку єдину драматичну атмосферу. Ми не можемо існувати у контексті просто концертів. Театральній бекграунд нам багато чого дав і мистецтвознавці, музикознавці це вбачають, відзначають і розуміють. То можу сказати, що з класичною композиційною школою ми особливо не знайомі, ми все робимо в театральному контексті і з театральнім підходом, використовуючи народні мотиви.

Сьогодні прозвучали дві надзвичайні композиції, які трішки розірвали загальний концепт, а може, доповнили його – ці пісня, присвячена кримчанам татарською мовою, а також композиція по Шекспіру. Розкажіть, як створювались ці композиції? Яка їх основна ідея?

— Нам завжди цікаво експериментувати і знаходити щось нове – ідеї, мелодії, враження. Одного разу у нас був проект з новозеландськими музикантами і ми пробували робити композицію в drum-n-bass стилі і нам це сподобалось. Тобто у нас майже немає обмежень у творчості.

Щодо сонету 77 Шекспіра…

— Це вічні теми, це класика, яка завжди приваблює. До того ж, як я вже сказав, він абсолютно безкоштовний:) Він прекрасно ліг на ту мелодію, яка біла нами створена. Взагалі-то нам здається, що наша музика дуже контрастна…

А, За іншого боку, звучить все дуже концептуально.

— Так, все концептуально, ми підходимо к концертам, як к цілісному перформенсу.

Дуже крутий відеоряд: хто його готував?

— Десь відсотків 80 зроблено з моїх малюнків. Оживила їх наш віджей Марія Гофман, а також ми використали два кліпи Сашка Даниленка і ще якісь картинки використовували.

Розкажіть ще про кримсько-татарську тему. Чи є у вас хтось із Криму? Чому вам ця тема близька?

—  Ні, в нашому колективі нема нікого із Криму, але, безумовно, тема нам близька і вона болить. Ми товаришуємо з Джамалою і відчуваємо її біль, ми переживаємо за те, що вона переживала. Якраз найболючіше місце в Криму для нас – це історія кримських татар.

Не складно було співати татарською?

— Зовсім ні. Ніночка її знайшла і вивчила (учасниця гурту Ніна Гаренецька, — авт.). Виявилось, що це дуже популярна пісня кримських татар, як, приміром, наша «Червона рута». Тобто вона не така вже давня, як ті, що зазвичай ми співаємо, її виконуюсь і зараз.

Зараз, поза межами всілякої логіки, Україна не приймає кримчан… проблеми виникають на кожному кроці – від захисту наукових робіт у вишах до участі у будь-яких конференціях тощо… Як ви гадаєте, чому це так?

— Мені це дуже прикро чути. Щодо подорожей у Крим, то моя думка не оригінальна – я гадаю, що зараз туди їхати не варто, бо українці мають дати якусь реакцію на анексію Криму. Військовим шляхом там ми не можемо нічого робити, бо ми набагато слабші, ніж величезна агресивна Росія. Ми маємо якось реагувати на захоплення; і продовжувати їздити в Крим, як нібито нічого не сталося ми не можемо, ясна річ. Але зв`язок з родичами і друзями ми маємо підтримувати, але говорити все, як є, вони і самі розуміють, Що відбувається. Коли кримчан, які хочуть навчатися чи захищатися в Україні не приймають – це жахлива ситуація. Так не має бути, має бути навпаки.

Традиційне питання, щодо ваших планів.

— В планах э завершити ось цей український тур, потім зробити невеличку перерву, щоб якось видохнути. Після цього ми плануємо декілька закордонних турів, де буде Франція, Германія і Америка.

Склад гурту:

Ніна Гаренецька — вокал, віолончель, басовий барабан

Ірина Коваленко — вокал, джембе, перкусія, басовий барабан, флейта, бугай, акордеон, фортепіано, укулеле

Олена Цибульська — вокал, перкусія, басовий барабан

Марко Галаневич — вокал, дарбука, табла, діджеріду, губна гармоніка, акордеон, кахон.

Єва Міронова, фото автора