Хочете передноворічну правду життя? Не читайте Леся Подерев’янського….  

515
0

Наступна наша зустріч з читачем відбудеться вже після 1-го січня, втім, ні підбивати підсумки, ні поздоровляти читача ми не будемо. Бо ні з чим! Корупція в Україні перемогла за явною перевагою, Петро Олексійович спробував (і це йому вдалося!) витиснути піар навіть із припинення воєнного стану, а тим часом Легіон стеце-кремлеботів виріс і числом, і вмінням.

Про корупцію. Картата — в руду клітинку — ковдра, під якою вивозили головного фіскала Насірова, стала не прапором переможеної корупції, а переможним знаменом корупціонерів.  Насірова поновив на посаді суд, і тепер окрім того, що бюджет має заплатити йому якісь фантастичні гроші за вимушений прогул, він повертається до керівництва і податкової, і митниці.

Бо то Надію Савченко гноять з березня місяця у тюрмі, а такі як Насіров не потонуть ніколи!..

Тим часом “народ безмолвствует”…

Воєнний стан. Ми вже повідомляли, що останній начебто діяв до 14.00 26 грудня, втім, після проведених новорічних корпоративів увесь київський політбомонд звалив із столиці ще 21-го. Бо війна війною, а Мальдіви по розпорядку! Та Петро Олексійович не був би Петром Олексійовичем, якби й на цьому не попіарився. “Знижено злочинність на 26 відсотків… Ми  стали сильнішими”… І це за умови, що МО і Генштаб за п’ять років війни навіть близько не навчилися організовувати нормальний прийом поповнення з резервістів.

Як ви розумієте, і стосовно всіх цих “успіхів” народ теж “безмолвствовал”.

А чому? Бо в бій кинуті останні резерви. Ось видатний націоналіст Дм. Корчинський — провокатор ще з кадебешним стажем: “Яка б погана не була влада, вона тримає фронт зусиллям Збройних сил, головнокомандувачем яких є Президент. Єдине, що мені подобається в Порошенку – це те, що його ненавидить Путін”… (ZIK, 2.12.2018 р.).

Всі інші не стали шукати якісь словесні виверти. Лідер гурту “Плач Єремії” Тарас Чубай:  “Порошенко кращий президент за всю історію”. Ті ж слова сказав московський журналіст Ганапольський, який зараз сидить у Києві. І навіть Лавров, глава МЗС Росії їх теж сказав. Ні, Лавров трохи не так: “Порошенко является лучшим шансом, который есть сейчас у Украины» (Youtube, 16.12.2014 р.).

Це він, до речі, заявив не нам, а французькому телеканалу France 24. 

Хтось скаже, що мало що там Лавров сказав чотири роки тому. Путін теж називав Петра Олексійовича кращим інвестором і платником податків до російського бюджету…

Через те є й новеньке. Ось Лесь Подерев’янський теж назвав Порошенка найкращим президентом України, Подерев’янський — це той “славный малый”, що зробив собі ім’я  російським матом у т.зв. “українській літературі”. І відразу став модним героєм київського артистично—художнього бомонду. У нас таких, як він, дуже полюбляють…

Втім, Бог з ним, з тим Лесем, це, за великим рахунком, пусте місце, втім, коли платять гроші і з придиханням шепчуть: “Модний”, то чому б не скористатися нагодою.

Але є справи й набагато гірші. Ось почитаємо заклики київських “велетів духу”, об’єднаних в “Групу 1 грудня”. Зауважимо, що авторитет навіть Подерев’янського в масах куди вищий, ніж тих “велетів”. Яких не видно і не чути у ті періоди, коли влада відверто нищить і державу, і український етнос, то кому таке “1 грудня” потрібне? Втім, для екзальтованих дамочок, котрі все бігають по “грантоїдських” семінарах і тренінгах, вони таки авторитет.

То що пишуть ці безумовно талановиті і освічені, але безпринципні люди? Та правильні речі!

«Де ми розсіялись? Чому так багато з-посеред нас згасли серцем? На Майдані ми виявляли дива взаємної довіри й беззастережно покладалися одне одного. Чому зараз настовбурчилися взаємними підозрами й ранимо серця одне одного гострими словами? Сьогодні найвищий час струсити з себе навіяне ворогом очманіння, щоб струмінь духовної мобілізації знову обʼєднав розпорошених і влив енергію в душі знесилених. Настав час збирати каміння. 2019-й рік буде складним тестом для української нації, і ми мусимо гідно зустріти виклики історії».

Немає питань. Тут би ще хтось пояснив, хто і як протягом п’яти років зачищав і Майдан, і дух Майдану в Україні? Нищив добровольців сотнями, або закривав їх по тюрмах…

Втім “група 1 грудня” чомусь демонструє дива НЕбачення ситуації:

«На цьому тлі краще розумієш, чого нам вдалося досягти: військову агресію локалізовано, армію – відроджено, міжнародну підтримку забезпечено, а тому незалежність – збережено та утверджено; державний борг реструктуризовано, економіку країни переорієнтовано на Захід, газову залежність від Росії припинено, колапсу бюджетної й банківської системи не допущено, дезінтеграційні процеси в регіонах зупинено».

Не знаю, як їм це вдалося, втім, кожна теза тут або брехня, або нагла брехня!

Але підемо далі! “Цими здобутками Україна завдячує передусім духовній енергії Революції Гідності, але… також завдячує і тим, кому випало стати біля керма України: Петрові Порошенку, Олександрові Турчинову, Арсенію Яценюку, Володимирові Гройсману, Андрієві Парубію, Арсенові Авакову”…

Ну, ви зрозуміли: все здобуто «не вопреки, а благодаря»! От що значить геніальні словоблуди!

І ось фінал: «Відкиньмо своє невдоволення і роздратування: вони – це наслідок також і тих димових шашок, що їх закинули нам на територію Майдану. Дим від них виїдає нам очі і позбавляє можливості ясно бачити все довкола. Припинімо скаржитись самі – і не дозволяймо іншим довкола нас сіяти відчай і паніку. Прийде час, і з лихими чиновниками й корупціонерами ми розберемось».

Тобто чекали п’ять років, що системне нищення України як держави і українського етносу як такого завершиться, то й ще почекайте…. І знову під прикриттям війни, “якої, бач, немає”, “безвізу”, “томосу” та відвертих  “цяцянок”… А тут ще й скаржитися забороняють і закликають “жити дружно, а то Путін нападе”… Такий собі “кіт Матроскін” і “шатун” від порошенківського політтехнолога Гриніва в одному флаконі…

І нікому не соромно! Подерев’янському по життю все по фігу, а “велети духу” і далі будуть жувати свою жуйку і вести нас в нікуди. Але у сумі це десь має спрацювати і обдурена українська спільнота остаточно випише собі відрядження на кладовище…

“Німі на панщину ідуть…”  І це не 1848 рік, а сьогодні! На жаль…

 

Леонід Романовичов