Анатолій Сердюк: Через мою пісню»Вставай, Україно!» ЦК у 1991-му виніс догану…

189
0

Наближається Новий рік, і нам хотілося б зробити читачеві справжній подарунок розповіддю про талановиту і добру людину, відому на всю Україну, про чоловіка, з чиєїсь легкої руки названого Співцем Запорізького краю. Цікаво, що Анатолій Сердюк, а мова саме про нього, одним із своїх творчих завдань бачив утвердження Запоріжжя на пісенній карті України  як краю козацького, махновського, степового і поетичного.

 

Життєве кредо

Почнемо з останнього — запорізька поетична школа довгі роки була авторитетною не лише в Україні. Петро Ребро та Анатолій Рекубрацький стали відомими на весь Союз, не відставали й інші їхні колеги. Однак киянин Юрій Рибчинський та Михайло Ткач з Буковини довели, що всенародна популярність приходить до поета лише з піснею. І Анатолій Сердюк вивів запорізьку поезію на доволі високий всеукраїнський рівень популярності. Адже його співавторами, окрім названих вище, стали найкращі запорізькі поети Григорій Лютий, Володимир Чубенко, Любов Геньба, Віра Коваль.

Наша довідка:  Анатолій Васильович Сердюк  — український композитор­пісняр, співак, громадський діяч, журналіст. Член Асоціації діячів естрадного мистецтва, член Національної спілки журналістів, Заслужений працівник культури, Заслужений артист естрадного мистецтва України. Закінчив Мелітопольське училище культури, Харківський інститут культури, ЗНУ (журналістика), аспірантуру ЗНУ (українська література).

­ Забігаючи наперед, розкажу, що коли в 1991 році мене почали запрошувати на виступи по всій Україні, ­ ділиться спогадами Анатолій Сердюк, ­ то всіх втішало, що я вже тоді розмовляв українською. Але було й розчарування, адже в моєму репертуарі відсутні запорозькі козацькі пісні. Я кинувся щось підшукати  і… не знайшов! Бо вибілено було Запоріжжя козацьке з карти України…

Тоді хтось порадив: “А напиши сам!”. Спробував… Та першою своєю піснею на цю тематику вважаю «Ранок у місті» (Прокидайсь, Запоріжжя кохане…) на вірш Петра Ребра. У мене шість його пісень, за популяризацію творчості поета я отримав премію ім. П.Ребра. Шість пісень написав на слова А.Рекубрацького, п’ять ­ Л.Геньби. “Козаченьки”, які вже стали ледь не народною піснею ­ на слова В.Чубенка…

Моїм першим співавтором став Г.Лютий, з ним ми написали близько 30 пісень, особливо прославився гуляйпільський цикл про Нестора Махна. Через кілька років я познайомився з поезією В.Коваль, тепер у нас із нею 50 спільних пісень. А ось першу свою славу здобув з піснею на слова видатного поета і громадського діяча Дмитра Павличка “Вставай, Україно!”. Свої вірші мені пропонували також інші метри пісенного цеху – М.Ткач (“Марічка”, “Ясени”),  В. Крищенко («Хай щастить вам, люди добрі!»), Б.Олійник та М.Луків («Росте черешня в мами на городі»)…

 

Початки

­ Народився і виріс у Запоріжжі  російськомовному, ­ продовжує А. Сердюк. ­ Через те говорити українською почав лише з 1991­го. Та й мало що до того про Україну знав… Як з’ясувалося, батьки приховували від мене історію моєї родини, бо мамина сім’я була розкуркулена, та й батькові родичі побували на Соловках.

З чого почалася моя творчість? З баяна, який купив мені батько, а ще з гітари. Потім армія ­ служив у теперішньому Кам’янському в оркестрі. Турецькі тарілки, барабан, альт, тенор, баритон…. А як звільнився, пішов у Запоріжжі на надстрокову службу у військовий оркестр, де вже грав на трубі.

Закінчив Мелітопольське училище культури з червоним дипломом. Далі відразу вступив до інституту культури в Харкові. Вокалом там зі мною займався народний артист України, соліст опери Костянтин Шаша…

У перервах між навчанням грав на танцях (потім це все стало дискотекою) у ПК “Титан”. Приїду до Запоріжжя після сесії і починаю співати поставленим голосом. Хлопці відразу: “Ти не дуркуй, а співай нормально”…

 

Композитор

­ Свої ж перші пісні, ­ розповідає далі А. Сердюк, ­ я написав ще у школі ледь не у 8 класі. Наш ВІА «Астероїд» був зіркою шкільних вечірок. Коли ж я отримав атестат, то став керувати гуртком ВІА у 6­й школі. І в тому ансамблі старшокласників я був “граючим тренером”.

Ми навіть потрапили на міський конкурс у 1986 році. І вперше про нас написала газета. Розкритикувала. Мовляв, керівник ВІА дуже молодий,  він неправильно підбирає репертуар. А ми й справді тоді заграли «Еманюель» Фаусто Папетті, бо звідки нам було знати, що то мелодія з еротичного фільму…

Рівно 30 років тому ­ 26 грудня  ми з групою “Анатоль” провели у школі №6 благодійний рок­концерт на підтримку постраждалих під час землетрусу у Вірменії. Цим концертом ми й гроші зібрали, і себе показали. Але директорка трохи пожалкувала, що дозволила нам концертувати, бо глядачі вибили скло у дверях та поламали стільці. Словом, справжній рок­концерт вийшов.

“Червона  рута” і ДКНС (ГКЧП)

­  У 1990 році ми виступили на конкурсі «Три­шоу­три», ­ продовжує спогади Анатолій Сердюк, ­  “Анатоль” отримав гран­прі. Після перемоги про нас знову написали в газетах, з’явилися й перші шанувальники. Біля колишнього магазину “Золотий ключик” поряд з ПК “Дніпроспецсталь” у мене вперше взяли автограф. А ще ми поклали капелюха на тротуар і продовжили концерт. Заробили 12 рублів….

Тоді ж обком комсомолу запропонував нам взяти участь у фестивалі «Червона рута». Умова участі ­ виконання трьох ще невідомих українських пісень. Я почав шукати такі, не знайшов, однак у газеті “Літературна Україна” побачив вірш Дмитра Павличка «Вставай, Україно!» з радикальними на ті часи словами про Москву, кайдани тощо. У січні 1991­го придумав мелодію і розучив її з ансамблем — так з’явилася ця легендарна пісня. Місцева партійна газета після виступу ВІА у філармонії дивувалася, що в радянські часи може звучати подібне…

А я тим часом зі співачками Ірою Алексановою і Юлею Куценко у студії «Ринг» записав «Вставай, Україно!» і «Зов надії». Аранжування зробив Олександр Михайленко, який першим почав працювати з комп’ютером. Записав же нас легендарний звукорежисер Микола Середа. Запорізьке телебачення зняло кліп на скелях Хортиці, і у липні 1991­го його показали на УТ о 7:30  в передачі про те, як Запоріжжя готується до “Червоної рути».  І вся Україна побачила це!

Підсумок виступу такий: голова Держкомітету УРСР з телебачення і радіомовлення Микола Охмакевич отримав догану із ЦК КП України…

Ми ж того всього не знали. 18 серпня 1991 року на стадіоні “Металург” відбувся фінал “Червоної рути”. “Вставай, Україно!” отримала приз як найкраща пісня фестивалю і приз від української діаспори. А В’ячеслав Чорновіл, один із лідерів тодішнього РУХУ, подарував мені годинника і сказав: «Хлопче, в тебе будуть проблеми… Якщо потребуватимеш допомоги ­ телефонуй». На трибунах також сиділи Левко Лук’яненко та інші відомі люди, яких я бачив лише по телевізору…

19­го зранку стало відомо про ДКНС (ГКЧП). У  частині оголосили казармовий стан, втім, за три дні все скінчилося. Було проголошено Незалежність, і після 24 серпня пісня “Вставай, Україно!” стала звучати в ефірі майже щодня. Вона стала знаковою, бо передавала настрої суспільства. А напередодні 1 грудня (Всеукраїнського референдуму) мене запросили виступити разом з іншими переможцями «Червоної рути» в турне по Україні.

Виступав поряд з Андрієм Миколайчуком, «Воплями Водоплясова», “Братами Гадюкіними”, “Сестричкою Вікою”… Втім, більше ніж у два міста – у Запоріжжя та Дніпропетровськ – із частини мене не відпустили. На службі почалися проблеми, і через те в березні 1992 року я звільнився і розпочав сольну артистичну кар’єру.

 

Популярність 1990-­х

­ Виступав на різних конкурсах, аби і себе показати, і подивитись на інших. Спочатку другі­треті місця отримував, а далі здобував і гран­прі. На радіо почали запрошувати. Відбулися навіть радіомости з московським радіо «Маяк» ­ передавали мої інтерв’ю і пісні у прямому ефірі.

Словом, прийшла популярність, і я входив, можливо, і в двадцятку­тридцятку найвідоміших артистів України. У 90­ті і нульові був частим гостем на TV. Навіть кияни приїжджали музичний фільм знімати.

Я підрахував, що сольних концертів відбулося більше трьохсот. А участь у “збірних солянках” — це ще близько 2 тисяч. Одним словом, в 1990­ті роки щороку виходило до 80­90 концертів. Зараз — менше, в основному на благодійних концертах, різних акціях, майданах, зборах коштів тощо. Об’їздив з виступами майже всю Україну, виступав за кордоном.

Часи моєї творчості непрості. Група “Анатоль” суто із фінансових причин розпалася ще в 1992 році. Втім, я тоді вистояв, не торгував на базарі, щоб вижити, як багато хто з колег­музикантів, а гроші заробляв тільки творчістю. Записав 150 пісень, випустив 11 аудіодисків, 10 DVD, 4 пісенники. Мої пісні тепер у підручниках, їх співають сотні виконавців, а пісні й творчість вивчають у школі. Щоб цього досягти, треба було багато працювати.

Мені довелося першим у Запоріжжі на професійному рівні випускати магнітоальбоми, диски, відео, першим заспівати українською мовою на естраді, підняти місцеву тематику. Збереглися вирізки з газет: “Створено повністю запорізький продукт — музика, вірші, аранжування”. Першому у місті доводилося пробивати на виступах лазери та інші технічні новації. З 1999 року діє мій офіційний сайт (“Анатолій Сердюк”), є відповідна сторінка у Facebook та канал на Youtube. А ще є свій логотип і навіть позивні…

Словом, намагався крокувати в ногу з часом.

Щодо сьогодення, то воно по­своєму цікаве ­ з’явився новий формат музики, з яким мій напрям у творчості не корелюється. Втім, сподіваюсь, що скоро все знову повернеться до красивої мелодії та високої поезії.

 

Волонтер

­ Тут все якось саме по собі склалося, ­ розповідає співак. ­ Спочатку просто ходив на Майдан, потім заспівав. Коли захопили Крим,  зібрав колег і поїхали на Чонгар і Арабатську Стрілку з виступом перед прикордонниками та десантниками. Виступав перед бійцями 55­ї бригади та Нацгвардії, у військкоматах, на волонтерських заходах тощо. Кілька разів їздив з концертами в АТО. У вересні 2014­го організував благодійний концерт зірок української естради «Підтримай військо України!», на 70 тис. грн. закупили форму та амуніцію для воїнів. Нещодавно отримав медаль «За гуманітарну участь в АТО».

Написав 16 пісень циклу «Боронимо рідний край». Це фактично диск, але вже третій рік не можу знайти спонсора, аби його випустити. Влада киває, що все дуже добре, але диска так і немає…

 

Трішки новорічного гумору

­  Запросили мене якось на одне підприємство. Концерт у стилі новорічного телевізійного “вогника” зі столиками і виступами артистів. Час іде, один номер замінює інший, присутні вже зовсім веселенькі. Зрештою, приготуватися, наступний я.

А поки виступають хлопці з КВК і пародіюють відомих артистів. Публіка вже реагує зовсім мляво. Оголошують мене, співаю, чую слабенькі аплодисменти, а після підходять дві жіночки і кажуть: “О, Ви так схожі на Анатолія Сердюка!”. Відповідаю: «А я і є Сердюк!», а вони: «Та хіба ж такий артист до нас на завод приїде?!».

А ще один цікавий випадок трапився у Хотині Чернівецької області. Не на Новий рік, а восени. Туди мене та інших відомих виконавців запросив легендарний Назарій Яремчук. Поряд з фортецею у полі розмістили сцену, бо ж приїхали Василь Зінкевич, Микола Мозговий, сестри Ротару та інші знаменитості. Першим довірили виступити мені зі “Вставай,  Україно!”. Починаю співати — виключається електрика. Пропоную співати під гітару — ні, почекайте, все зробимо. Словом, світло ще двічі подавали, і воно зникало, на тому увесь концерт і завершився. Зірки естради так і не виступили. Місцеві ж газети написали, що перед нами виступив лише гість із Запоріжжя Анатолій Сердюк…

 

І ще про мову

­ Зараз пишу книжку «Говоримо українською» вже як філолог і журналіст, ­ завершує бесіду наш співрозмовник. ­ Багато уваги приділив запорізьким назвам, які неправильно перекладені. До речі, я й вчитися пішов на філологію, аби краще знати мову.

І на завершення щиро вітаю читачів “Верже” з Новим роком і маю честь повідомити: 2019 року відзначатиму ювілей – 30­ліття творчої діяльності. Будуть концерт, виставка та вийде диск найкращих пісень.

Бесіду вела Світлана Третяк

Фото Бориса Дворного

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here