Вже майже рік в Запоріжжі працює україномовна «Книгарня Є», яка обслуговує клієнтів на державній мові, і на полицях якої більшість книжок — україномовні. Це одна з небагатьох книжкових крамниць, яка виживає в нашому індустріальному місті. Журналіст газети вирішила поспілкуватися з директоркою і координаторою культурних заходів «Книгарні Є» в Запоріжжі Яною Терлецькою про те, чому люди, які працюють в книжковій сфері «сумашедші», яку книгу варто придбати для дитини, і чому владі не потрібні книжкові магазини
— Яно, як виникла ідея відкрити україномовну книгарню в штучно русифікованому Запоріжжі?
— Мережа «Книгарень Є» працює по всій Україні, і Запоріжжя — не найросійськомовніше місто в якому є наша крамниця. Наприклад, в Дніпрі вже 3 роки працює наша крамниця, а ще в Слов’янську. Більшість людей, що заходить до нас і не знає, що ми ведемо обслуговування виключно українською, переходять на державну мову. Людей які б висловлювали свої зауваження з приводу мови було, ну, дуже мало. Загалом, всі сприймають абсолютно нормально таку особливість «Книгарні Є». Не треба думати, що у нас не знають української — знають, у нас двомовне місто.
— Що читають запоріжці?
— Якщо 10 років тому всі обожнювали іронічні детективи, то зараз запоріжці читають все. Я думаю, що популярність жанру залежить не від читачів, а від видавництв. Наразі більше видаються книжки про саморозвиток, психологію, бізнес, історії фірм і людей, які зробили щось визначне в світі, наприклад, «Nike» чи «Starbucks», Ілон Маск або Черчиль. Людей цікавлять живі історії. Також видавці роблять дуже «сильні» переклади іноземних книжок. Сучасну українську літературу і класику також купують, але нонфікшн, психологія, бізнесова література наразі дуже популярні.
— Нині в Instagram дуже популярні «букстаграми» — сторінки, де люди пишуть відгуки на прочитані книги. Чи не плануєте створити щось подібне?
— Цікава ідея! Але не завжди вистачає часу на такі проекти. Ми маємо сторінку в Instagram, де публікуємо фото з заходів, книжкові новинки. Взагалі, відгук може написати будь-хто і скинути нам лінк, а ми зробимо репост.
— Зараз багато підлітків 1217 років, які читають від 3 до 8 книжок на місяць…
— Зараз дуже читаюче покоління. Я давно працюю в книжковій сферіі, і були часи, коли покупець був віком старше 30 років. Сучасні діти, не дивлячись на Інтернет, все одно читають книжки. Дуже часто буває, що заходить дитина в книгарню, вибирає книжки, а ти на неї дивишся і думаєш: «Вона ж знає більше, ніж я». В свої 12 років діти приходять підготовлені (прочитали відгуки і анотації), купують стопками книжки, а батьки стоять поряд і навіть не знають, що то за література.
— Яно, порадьте ТОП3 книжки 2018 року випуску, які варто прочитати?
— ОК! Ювал Ной Харарі «HOMO DEUS. Людина Божественна» — це топ продажу. Це продовження бестселеру «Людина Розумна. Історія людства від минулого до майбутнього». В «HOMO DEUS» розповідається про наше майбутнє, як ми будемо жити, чи подолає людство голод, бідність, старість через декілька десятиліть.
Дорж Бату «Франческа. Повелителька траєкторій». Це художня література. В книзі йдеться про дівчину і її колег, співробітників НАСА, з якими постійно трапляються кумедні та незвичайні історії. Найчастіше у різні халепи потрапляє Франческа. Усе, до чого вона торкається, вибухає, горить і розбивається. Книжка цікава тим, що розповідає про технології, які вже є, але недоступні широкому загалу. Це історія про людей, які роблять наше майбутнє.
Еліс Гоффман «Сповнена віри». Ця книга не входить у топ, але я її дуже рекомендую. Це психологічний роман про відносини батьків і дітей, про психологічні травми і про те, як людина з ними справляється. Сюжет дуже крутий і майстерно прописаний, інколи сльози навертаються на очі. Історія полягає в тому, що дві 16річні дівчини потрапили в аварію — одна з них впала в кому, а інша вижила, але картає себе за те, що її найкраща подружка, в принципі, загинула. Героїня психологічно і фізично знущається над собою: обрізає волосся, пробує наркотики, алкоголь, живе у підвалі. Єдине, що її рятує — любов до тварин. Також в неї є ангел, який надсилає їй листи. Ну, а хто цей ангел — читайте самі, не буду спойлерити.
— Кому найскладніше підібрати літературу?
— Дітям до 12 років. Бо від того, яку книжку ти підбереш, залежить, чи буде читати малеча надалі. Це дуже відповідально. Часто батьки обирають такі книги, як «Попелюшка», «Снігова королева», загалом класику. Але зараз дуже великий вибір якісної дитячої літератури і важливо знати смаки дитини: якщо вона любить динозаврів, то треба брати про динозаврів. Варто купувати книжку під вподобання дитини. Класичні казки також потрібні, але у дітей зараз інше мислення. В мене була смішна історія. Моїй дитині в 6 класі задали читати «Пурпурові вітрила» Олександра Гріна, яку я з захопленням читала в школі. І знаєте, що мала мені сказала? «Мамо, що вона, як дурна, сидить і чекає принца?». Для дітей вже ненормально чекати принца, це для нас: «Яке кохання», а сучасні діти питаються: «Ассоль дурна? Чого вона сидить? Їй що, немає чим зайнятися?». Це мені сказала дитина! Зараз їм цікава динамічніша, цікавіша, краще ілюстрована і написана книжка, з квестами, загадками. У дитини повинна бути і класична, і сучасна література.
— Які дитячі книжки варто брати?
— Наприклад, «100 казок. Найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників». Книжка цінна тим, що в ній є народна мудрість, а казки автентичні, тут навіть вказано, хто розповів і записав казку. Тут гарні ілюстрації. Часто на креативну книжку дорослі не звертають увагу. А дарма! Наприклад, «Швидкожер — монстр, який завжди запізнювався» Сьюзан Креллер — це смішна, прикольна авторська казка з кумедними ілюстраціями, яка вчить дітей. Чи книга Свена Нордквіста «Петсон, Фіндус і переполох на городі» — це зарубіжна класика, про яку ми в своєму дитинстві не знали. Це серія книжок, в яких автор сам робив круті деталізовані ілюстрації. Мій син книгу, в якій кіт хотів виростити на городі котлетку, обожнює. Дуже рекомендую інтерактивну книгу Алли Гутніченко і Юлії Коломоєць «Незвичайні професії». В ній йде мова про хлопчика, в якого у сім’ї всі мають незвичайні професії. Наприклад, батько палеонтолог — спочатку написано про професію, потім намальовані всі інструменти, якими користується палеонтолог, далі — які бувають динозаври. І так про всіх родичів. В книзі невеликий художній текст, але загалом вона побудована на ілюстраціях і підходить дітям від 3 років. Ця книжка цікава тим, що читається разом з батьками — діти ставлять питання, а дорослим варто «включити» свої знання і фантазію, аби все пояснити дитині. Тут навіть є професія сурдоперекладач, і в книжці намальована абетка жестів. Це дуже важливо! Дитина може вивчити ці жести і зрозуміти німу людину. Це круто!
— Одна з «роздинок» вашої книгарні — різноманітні майстеркласи, презентації, лекції. Хто цим займається? І як виникають ідеї?
— Я завжди цим цікавилась і хотіла займатись. Працюючи в книжковій сфері мені завжди здавалось, що якби в Запоріжжі відкрилась «Книгарня Є», я пішла б туди працювати будьким. А вийшло так, що я й займалась відкриттям магазину. Ось так здійснилась мрія (посміхається). Дорослі заходи на мені. З презентаціями книжок все просто, домовляємось або з автором, або з видавництвом. Теми лекцій інколи підбираємо під певні дати, а цікавих спікерів шукаю в соцмережах, інколи вони самі приходять. Так, філософ і науковець Сергій Тарадайко сам прийшов до нас в книгарню і запропонував провести лекцію про Захер Мазоха. Вона мала успіх, і ми плануємо продовжити співпрацю. Восени Сергій Тарадайко розповість про Борхеса і Мазепу в літературі. З вересня планую розпочати новий проект «Мандри», який був започаткований в тернопільській книгарні, вже знайшлись герої. Будемо говорити про бюджетні подорожі Європою і велосипедні мандри. Також будемо продовжувати історичні лекції, бо вони мали великий успіх. «Дитячою суботою» займається Вероніка Безверха. Що вони там тільки не робили на майстеркласах: сніг з манки, зайця з ватних дисків, з жовтих прищіпок жирафа. Інколи ми обмінюємось ідеями з координаторами «Книгарень Є» в інших містах. До Дня народження «Книгарні Є» в Запоріжжі, 25 серпня, плануємо зробити сімейний квіз, який мав успіх у Дніпрі.
— Враховуючи те, що ви проводите різноманітні заходи, виникає питання: невже сьогодні книгарні, аби бути прибутковими, повинні влаштовувати майстеркласи тощо?
— З одного боку різноманітні заходи привертають увагу до книгарні не зовсім цільової аудиторії. Взагалі, відсоток читаючих людей насправді дуже маленький, але книгарні та видавці намагаються це виправити. Я бачу в книжковій торгівлі місію. В Україні дуже багато цікавих письменників, про яких ми не знаємо, і тепер випустити книжку мало, її варто презентувати. Від того, що стоїть на твоїх полицях часто залежить навіть доля людини. Знаю історії, коли людина до 3045 років взагалі не читала, а потім щось в їх житті траплялось, і вона починала читати. Взагалі, книжки змінюють життя. В моєму дитинстві вони давали змогу зануритись в інший світ, і це мені дуже допомагало. Наразі інші запити, тим не менш якась книга може врятувати людині життя. Інколи книжка з психології краще підтримує людину, ніж психотерапевт чи розмова з подружкою. Я думаю, що у книгарень в Запоріжжі є майбутнє. Плюс читання українською. Деякі люди ніколи не читати державною мовою, втім, важко дається лише перша книга. Нам інколи вдається вмовити людину купити книгу, написану державною мовою, бо гарний переклад, мова співуча, до того ж російськомовного аналогу немає, а якщо і є, то він коштує 500 гривень…
— Дійсно багато людей купують україномовну літературу бо вона коштує мінімум на 50 гривень дешевше…
— Зараз дуже приємно тримати книжку у руках. Кожне видавництво намагається створити гарну обкладинку, поставити в книжку якісний папір, ілюстрації, та інші «фішечки».
— В Запорожжі дуже мало книгарень. Чи можна якось цьому зарадити?
— Це біда нашого міста. Давайте дивитись правді в очі — в Україні дуже низька культура читання. Покоління, яке пережило розпад СРСР і перебудову, не привчили читати, бо батьки були зайняті іншими речами і книжки не були в пріоритеті. Тому нація перестала бути читаючою. Плюс «загинула» мережа державних книжкових магазинів, яка була при Радянському Союзі. Тоді в кожному селі була крамниця, правда, щодо асортименту були питання, втім, інколи в селах мій батько знаходив книжки, яких не було в місті. Ми щось загубили в Україні, не відбулось те, що зробило б націю читаючою. А низький рівень читання — низький рівень життя. Для того, аби з цього вибратись, має прийти наступне читаюче покоління. Такі люди відрізняються тим, що вони думають і аналізують, і їм «закласти» в голову якусь зомбуючу інформацію не вийде. Хоча те, що ми чуємо по радіо, це ж не можна назвати навіть піснями. Взагалі, рівень культури варто підвищувати. І якби це робили на державному рівні, то в нас би справи йшли набагато краще.
— Маю дуже наївне питання: місцеві органи влади хоч якось допомагають книгарням? Бо часто такі магазини не витримують конкуренції з кафе і закриваються.
— Про що ви кажете? Ніхто не допомагає. Коли в нас «пивняк», «алкомаркет» і 5 ломбардів на одному п’ятачку— це вже показник. В нас дуже мало книгарень, і багато того, що недобре. У Львові тільки «Книгарень Є» 7 штук. Там існує практика — за 1 гривню в рік здають комунальні приміщення книгарням. В Запоріжжі можна підтримувати культуру, наприклад, запровадивши якусь компенсацію, а якщо буде нижча оренда, то і менша націнка на книжки, це все елементарно. Чи можна виділити місце на банері, я б не відмовилась від нього, бо ми не можемо цього собі дозволити, в принципі, як і багато інших закладів культури, навіть комерційних…
— Хоча місто має комунальні білборди, на яких часто можна побачити привітання від депутатів, рекламу політсил, будьщо…
— На білборді можна написати координати закладу культури. Може, люди взагалі не знають, що в Запоріжжі є якісь цікаві культурні заклади? Наше місто вважається індустріальним і мені здається, що до «Запорізької книжкової толоки», яку організували дуже сміливі люди, ніхто не знав, що в нас багато читаючих людей.
— Мені здається що термін «індустріальне місто» настільки популяризується в нас…
— Це вже штамп, який використовується в негативному контексті. По типу: «у нас індустріальне місто, в нас нічого немає». Насправді, тут багато чого є. Так, тут важче працюється, але є «сумасшедші» люди, яке це роблять. Чому «сумасшедші»? Бо це як антиутопія: люди борються з тим, з чим боротись неможливо.
— А чи не планують «сумашедші» люди відкрити ще декілька «Книгарень Є» в Запорізькій області?
— Мережа розвивається, і я не можу знати усіх задумів, знаходячись в регіоні. Втім, планується відкриття «Книгарень Є» в тих обласних центрах, де ще немає наших магазинів. Книгарні дійсно потрібні: не всі мають змогу замовляти літературу в Інтернеті, тому і нація нечитаюча. З часом в нас зміниться культура читання, але для цього потрібна підтримка держави і місцевих органів влади. Є наміри залучати органи самоврядування до вироблення спільних заходів та програм, але не в усіх містах це вдається одразу. Однак з часом влада починає серйозніше оцінювати внесок книгарень у розвиток громад. В деяких містах центру і півдня України представники міських рад навіть самі зверталися до нашої мережі з пропозиціями сприяння. Хочеться вірити, що у Запоріжжі це теж станеться в недалекому майбутньому. Але коли це не цікаво владі — це сумно .
— Людьми, що не думають легше керувати.
— Коли люди не думають, то їм простіше вішати: «Ми про вас думаємо», «Ми за мир в Україні». В нас всі за мир, але далі що? Для того, щоб в країні не було війни, люди повинні думати і щось робити. Аби адекватна влада і «сумасшедші» люди зустрілись і домовились, то в кожному місті були б і книгарні і розвиток культури. Втім, поки не дуже сходиться в «сумасшедших» людей і влади.
Яна ПЕТРОВА,
фото з архіву Яни ТЕРЛЕЦЬКОЇ
