В рамках проекту «Баухаус — Запоріжжя» у Палаці Культури Металургів відбулася міжнародна науково-практична конференція «Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини».
У конференції взяли участь провідні фахівці у галузі архітектури з України, Німеччини, Чехії, Польщі, Росії, громадські активісти, представники органів місцевого самоврядування, а також мешканці міста. Оскільки вхід на усі заходи конференції був вільним, небайдужі до проблем заощадження історико-культурного надбання міста городяни взяли участь в конференції в ролі слухачів-глядачів. Так і було задумано організаторами, серед яких були Генеральне консульство Федеративної Республіки Німеччина у Донецьку (офіс у Дніпрі) у партнерстві з ГО Urban Forms Center, галереєя сучасного мистецтва Barannik та професором Томасом Флієрлом (Німеччина). Проект, до речі, був реалізований у рамках «Тижнів Німеччини в Україні-2017».
Одною з координаторів з боку Запоріжжя була Наташа Лобач, активістка і кураторка культурних проектів. З нею вирішили поговорити, щоб дізнатися більше про подію настільки значну.
— Подія безпрецедентна — наукова конференція такого масштабу відбулася в Запоріжжі, і при цьому вона не була присвячена промисловості. Розкажіть цю історію — як виникла ідея, кого городяни повинні дякувати?
— Може, це не скромно, але нам, людям, які сім років говорять про конструктивізм в Запоріжжя, щороку роблять виставки, екскурсії, лекції – і все, що може наблизити нас і гостей до розуміння досить контроверсійної архітектурної спадщини. За це ми можемо і собі подякувати, і людям, які на підтримують, яким це все цікаво. У 2010-му році на базі галереї Barannik (тоді ще Lenin) ми започаткували «Тижні конструктивізму в Запоріжжі», а потім не змогли зупинитися. Робили і робили активності, говорили про Соцмісто. Врешті, це вилилось в проект «Баухаус-Запоріжжя». За нього ми можемо дякувати Генеральному консульству Німеччини в Україні, як ініціаторам і організаторам. Партнерами виступили наші давні друзі і консультанти харків’яни Urban Forms Center, завдяки їм ми отримали міжнародну конференцію, якій самі заздримо. І дуже важливо, що, нарешті, влада взяла участь у події, яка настільки важлива для «Соцміста» і Запоріжжя, взагалі.
— Два дня доповідей, і серед спікерів — вельми знамениті. Яким чином склався зоряний склад лекторів?
— По-перше, ми мали цілу делегацію спеціалістів, які займаються модернізмом з Німеччини, їх запросило Консульство. Багато було фахівців з Магдебургу, нашого міста-побратима. По-друге, координатори та координаторки з Urban Forms Center наполягали на «оупен колі», відкритому набору, форму якого розсилали по всьому світу, — і це спрацювало. Німеччина, Польща, Чехія, Росія – дійсно, зірковий склад. Але мене дуже вразив склад українських дослідників – Луцьк, Краматорськ, Львів, Одеса, Київ, Харків, Ізюм, Ужгород – це шалена географія, така тривимірна модерністська мапа України. Це надзвичайно цікаво, співставляти модерністську архітектуру 1930-х років різних містах, яка подібна зовнішньо, але абсолютно різна за намовнення, функцією. До того ж, яка будувалася в різних країнах. Україна на той час була поділена між різними державами. І особливо приємно, що в такому аналізі Запоріжжя було в центрі. Два дні архітектура нашого «Соцміста» була таким собі взірцем модерністської архітектури, з яким порівнювали, про який дуже багато і дуже натхненно говорили.
— Які доповіді здалися вам найцікавішими? Чому?
— Чесно кажучи, я розривалась між докладами, бо деякі йшли паралельно. Скажімо, я не могла обрати, про що послухати, про місто Брно в Чехії, чи про модернізм у Львові, намагалася встигати між двома локаціями. Про німецьку делегацію важко говорити, бо ми всі, здається, перебували у стані глибоких заздрощів, дивлячись на їхні «Тижни модернізму», на те, як вони ставляться до модерністкою спадщини, як її поважають, і як ее поважає весь світ.
— Наскільки я знаю, були запрошені не тільки наукові співробітники та архітектори, а й активісти? Наприклад, Ліна Дегтярьова з Ужгорода? Чому вам здалося важливим запросити активістів?
— Так, конференція носила принципово відкритий характер, це не закрита тусовка для архітекторів, активісти відігравали дуже важливу роль в проекті. Більшість людей в Україні, які займаються популяризацією архітектури, не є архітекторами. І це нормально. У нас досі не дуже розуміють поняття «урбаністики» і тиражують радянську конструкцію, де про архітектуру мають говорити тільки архітектори за фахом. Таким чином, ігнорується пласт активістів, які налагоджують комунікацію між людьми і архітектурою, простором. Скажімо, та ж Ліна Дегтярьова з Ужгороду розповіла про надзвичайно потужний рух, громадянський і культурний, завдяки якому зберігаються унікальні об’єкти архітектури. Зберігаються саме тому, що громада говорить: «Нам потрібен цей кінотеатр, або ця модерністська пошта». Вони розуміють простір навколо себе, розуміють, що він цінний і важливо його зберігати.
— Чому ця конференція важлива для Запоріжжя? Я так розумію, що не випадково за часом «Універсальність явіщ запорізького модернізму и школи Баухаус. Проблеми Збереження модерністської спадщини» збіглася з туристичною виставкою?
— Конференція допомогла подивитись за запорізьку архітектуру в контексті світової прогресивної архітектури 1930-х років. Десятки людей з різних міст України та Європи приїхали і сказали: «У вас дуже класна архітектура, треба її зберігати». Звісно, я дуже спростила меседж, але якщо коротко, то це так, і це головне. А ще висновком конференції стала резолюція щодо збереження пам’яток архітектури «Соцміста», всі гості, всі учасники конференції підписали її, наразі резолюція передана депутатам міськради. Тепер від них залежить, чи стане «Соцмісто» Запоріжжя – місцем, яким можна пишатися. З туристичним форумом співпав випадково, точніше, ми йшли поруч по датах. Обидві події великі і готувались заздалегідь.
— Яке відношення має Баухаус до нашого конструктивізму? Де ще в Україні ми можемо їм помилуватися?
— Баухаус – школа архітектури й дизайну, яка функціонувала в Німеччині у 1920-х роках, і яка заклала засади сучасного дизайну і архітектури, власне. Те, що робили в ті часи в школі, ті виняткові візуальні і сенсовні експерименти, те саме робили і у нас. Експериментували з простором, архітектурою, соціумом, культурою, — і як з комунікацію, яка між ними існує. Баухаус – культовий бренд. Ми завжди наводимо його приклад, аби показати, наскільки наша архітектура була прогресивною, наскільки була актуальною і часто йшла в авангарді. Цього року досліджувати Соцмісто приїхали студентки Баухаусу. І це неймовірно, сім років тому, коли ми робили першу виставку, ми не могли уявити, що з самого Баухаус приїдуть досліджувати наше Соцмісто. І з величезної зацікавленістю та емоціональним підйомом.
— Наталя, як вийшло, що вас займають проблеми заощадження архітектурної спадщини? Особиста історія?
— Для мене це особиста історія, і це дуже особистий діалог, який я веду з будинками «Соцміста». Ми якось давно зустрілися і продовжуємо відносини. І це, так, це особисте.
Підготувала Інга Естеркіна
