Небагато сучасних мешканців Запоріжжя замислюються про архітектурну й культурну цінність запорізького Соцмістечка. Чи такий стан справ властивий лише нашому місту? На жаль, в Україні загалом досі не до кінця усвідомлюють унікальність пам’яток 19201930х років. Причому таке ставлення зустрічається не лише серед містян і чиновників, а й нерідко у професійних колах. Це призводить до того, що будівлі втрачають свій автентичний образ. Натомість місто Запоріжжя має унікальне архітектурне надбання, яке необхідно досліджувати й зберігати, пояснювати його історичну цінність мешканцям і гостям міста
Романтика великого будівництва, мрії молодих архітекторів та їхні сміливі експерименти, діалог модернізму й класики, конструктивізму й сталінського ампіру цілком присутні в цілісному дискурсі архітектури Соцмістечка. Це певна система розташування будівель, певний механізм, в якому людина потрапляла спочатку до садочка, потім до школи, потім за необхідності до лікарні – і на роботу. Тобто всюди вона рухалася за певним маршрутом – це був великий «завод».
Цікаво, що розпочинали будівництво Соцмістечка з Правого берега Дніпра. Саме там були збудовані кілька будинків. Це був експеримент всередині експерименту – хотілося подивитися на результат. Серед архітекторів, що брали участь у будівництві, були представники не тільки країни Рад, а й закордонні. Для них, загалом, тут склалася ідеальна ситуація – відносно рівний рельєф, відсутність попередньої забудови і ще практично ліберальний режим. Сюди приїжджали представники Німеччини, Франції, США та інших країн. «Вітчизняні» були архітекторами з Москви, тодішнього Ленінграда. Останні сприймали нашу місцевість, як курортну й намагалися цей аспект підкреслити у своїх архітектурних витворах.
Наше Соцмістечко є унікальним. Це цілий район, який пронизаний одним духом, однією атмосферою колективного проживання, нового уявлення людей про те, як жити далі. Саме Соцмістечко щільно пов’язане з будівництвом «Дніпрогесу». Передбачалося, що люди, працівники цієї галузі, будуть жити поруч. Загалом використовувалася така ідеологія, що суспільство в СССР позбавилося представників панівного класу, й усі стали вільними. У результаті можна говорити про будівництво не тільки ідеологічне, а й в бетоні та цементі. Коли людина потрапляла до такого спланованого міста, то воно допомагало їй відчути себе щасливою, правильною та успішною.
Показово, що були думки стосовно перенесення до Запоріжжя столиці молодої республіки! Тим більше, що спочатку й назви вулиць були на західний манер – 1ша Поперечна (сьогодні вул. О. Трегубенка) і 8ма Поздовжня (сучасний проспект Соборний). Столицею республіки наше місто не стало, але воно стало столицею конструктивізму – архітектурного напрямку. Конструктивізм – напрям авангардного мистецтва 19201930х років. Це було «мистецтво на службі у виробництва». Стрімко, протягом трьох років (1929–1932), у Запоріжжі зросло збудоване Соцмістечко. Архітектори проектували будинки «усуспільненого побуту», вільно експериментували, намагаючись створити новий життєвий простір для «ідеального суспільства». Будинкикомуни представляли собою праобраз пізніших комуналок – можна говорити, що це й було закладено в основу експерименту. Кубічність споруд дозволяла прибудовувати ще частини будинків (наприклад, для ліфтів), не втрачаючи при цьому первісного вигляду. Тисячі будівельників працювали, підганяючи час. Саме так, як звучало у Володимира Маяковського:
Сильней, коммуна, бей, моя,
пусть вымрет бытурод!
Вперед, время!
Время, вперед!
Переважна більшість прикладів архітектури напрямку конструктивізму знаходиться у районі, відомому мешканцям як «Шосте селище». Для облицювання поверхні переважно використовувався рожевий вірменський туф – це практично усі будівлі навколо сучасного Будинку культури Металургів. Оскільки вони були закладені у 1928 році, то цього року мешканці можуть святкувати 90річчя від заснування Соцмістечка!
Останніми роками архітектурні досягнення попередників стали цікавити й сучасників. Тим більше, що будівлі є різноманітними і за формою, і за характером, і за призначенням.
Наприклад, одна з найбільш незвичайних споруд міста – знаменитий Круглий будинок (за сучасною адресою: вул. Незалежної України, 31). З цим будинком пов’язана принаймні одна місцева легенда. Начебто архітектори свого часу намагалися будинками написати слово «Сталін», але не встигли до війни повністю цього зробити. Зупинились на першій літері – «С»! Насправді Круглий будинок (власне, неповне коло) зсередини має 4 поверхи, на місці першого стоять стовпиколони, які тримають на собі наступні поверхи. Якщо ж через під’їзд (або парадне, як називалося у ті роки) перейти на зовнішній бік, то поверхів виявляється вже п’ять!
Ще один з яскравих прикладів Соцмістечка – Будинок культури Металургів розпочинав своє життя як клубїдальня. Характерно, що у первісному варіанті перед будівлею була відсутня колонада, а дах був цілком пласким. Будівлю «Їдальні» розробляв архітектор Густав Масслих. Тут грав джаз, були читальні, ресторани.
Головний корпус сучасної Запорізької державної інженерної академії у ті часи називався школагігант. У ній одночасно діяло 2 школи. Сучасна 3я міська лікарня на початку 1930х років була амбулаторією. Переважна більшість з будівель Соцмістечка – це будинкикомуни, де власне мешкали працівники. «Суспільство під ключ» – саме так можна було охарактеризувати весь цей комплекс споруд. Його можна було перенести в будьяке місце, завезти туди мешканців й запустити, як машину.
Прикметно, що серед архітекторів були й представники жіноцтва. У той час, як західні жінки у 1950х роках ще тільки розпочинали масову боротьбу за свої права, у країні Рад вони вже наприкінці 1920х років впритул опікувалися значними проектами. Зокрема, мова йде про Ольгу Яффе, яка, не маючи ще й 30ти років, спланувала й побудувала ансамбль з 4 х будинків Соцмістечка. Ці будинки відрізняють так звані вікна«градусники», при бажанні можна подивитися через них наскрізь. А ще з чотирьох – 2 білого кольору, а обабіч них – 2 з рожевого буту. Зовні останні мали вигляд захисників.
Нещодавно Запоріжжя відвідав фахівець з урбаністики Ден Кінкед, що приїжджав до міста на запрошення департаменту культури та туризму міськради. Ознайомившись з проектом реконструкції бібліотеки Соцмістечка, він погодився надати консультаційну допомогу. «Тут є унікальна можливість для реалізації дуже амбіційного дизайнерського проекту. Це може відкрити нові творчі, культурні та економічні можливості для міста… Я вражений, що в Запоріжжі є така перлина модернізму, а також бажання зробити цей об’єкт корисним для суспільства. Я готовий підтримати те, що ви робите», зазначив Кінкед.
На сьогодні у Запоріжжі планують реконструювати Соцмістечко за грантові кошти при співфінансуванні з міського бюджету. Почати хочуть з бібліотеки, проект реконструкції якої вже зроблено.
Значимість «Шостого селища» полягає в тому, що всі споруди в ньому разом утворюють самобутній модерністський архітектурний ансамбль. На сьогоднішній день усі елементи цього містечка потребують оновлення, і тому вирішено розпочати з бібліотеки, яка вважається одним з символів запорізького конструктивізму.
Проект уже має чітко окреслену форму. Для його створення проведена серйозна дослідницька та наукова робота, адже основною задачею було збереження автентичності об’єкта, тобто відновлення його історичного образу. Конкретно ескізи розроблено німецькими спеціалістами, сам план реконструкції – нашою запорізькою організацією «АСПроект». Погляд зі сторони завжди допомагає більш тверезо оцінити ситуацію, а тому на даному етапі важливою була оцінка Дена Кінкеда, який працював з подібними проектами в США.
– Ваш проект нагадує мені те, що нещодавно було у Детройті. Промисловість завжди буде частиною того, що ми є. Потрібно починати думати про майбутнє. Творче підприємництво може привабити нових людей. До того ж, такий проект є типологічним для багатьох місцевостей, а тому цей успіх можна перенести до інших громад. Я не впевнений, але здається, що це є надзвичайно унікальним, коли у громади міста є бажання вернути автентичність приміщенню і зробити його більш корисним для спільноти.
Після реконструкції бібліотека отримає інший статус. Новий формат, коли це буде не лише бібліотека, а й культурний та історичний центр, де буде зібрана вся інформація про «Шосте селище». Окрім цього, саме з цього місця могли б починатися екскурсії для туристичних груп.
До слова, «Шосте селище», проспект Металургів є складовими обов’язкової програми архітектурних академій у західних країнах. Вони присутні в усіх енциклопедіях. «Шосте селище» чекає на свою чергу у визнанні ЮНЕСКО. Практично усі архітектори світу знають цей витвір архітектурного мистецтва, а деякі запоріжці, на жаль, ні.
Людмила Турчина
