Минає літо, і так вийшло, що ми завершуємо цикл публікацій про найважливіші екскурсійні об’єкти Хортиці. Сьогодні мова про острів язичницький, можна не лише побачити його, а й доторкнутися до глибини віків. Однак є й речі, недоступні для подорожуючих. Розповімо й про них.
Кілька слів для знайомства
А допоможе нам у цьому Світовит Пашник. Він верховний волхв Руського Православного Кола (РПК) — однієї із течій сучасних язичників, українських рідновірів. Найпотужніших серед них сьогодні сім, і та, що своїм центром має Запоріжжя — саме РПК. Руське — від древньої назви України, православне, бо, як стверджує С. Пашник, «наші предки, ушановуючи Богів, славили світ Прави — світ божественних законів, якими управляється Всесвіт та наше земне життя», а коло — зібрання, община.
Основна відмінність РПК від інших течій у тому, розповідає верховний волхв, що ми віримо: Бог — це природа. Сприймаємо цю природу через міфологічні персонажі. Якщо людина не буде у це вірити, то не буде сенсу життя. Ми знаємо, що в дітях ми відродимося. Звичайно, це бездоказова річ, та коли людина вірить, що вона прийде знову на цей світ саме на свою рідну землю, вона прагне після себе щось залишити. І не буде нищити природу, занедбувати землю. Якщо не продовжувати рід, то не буде в кому відродитися. Кожен народ має свою святість — святість рідної землі, річки, роду.
Рідновір’я, попри тисячолітні корені, доволі молода релігія, яка бере свої початки з 1943 року (проф. В. Шаян) та 1964го (Л. Силенко). Наприклад, християнство три століття лише народжувалося. Через те у рідновірів теж є свої «хвороби росту» і налічується стільки різних течій, є віра в різних Богів тощо.
Але (і це велике щастя) згадана релігія — це ще не бізнес. Все тримається на ентузіазмі, самопожертві, пошуку, вивченні, дослідженні…
Додамо вже від себе, що Світовит Пашник доволі відома в Запоріжжі людина, його часто запрошують на місцеві телеканали. Окрім того, він написав кілька книг, одна із яких присвячена саме темі нашої сьогоднішньої розмови: «Священний острів Хортиця». То ж давайте погортаємо її сторінки.
Хорс — Бог Місяця
Острів Хортиця несе ім’я Бога Хорса, стверджує С. Пашник. Часом навіть науковці плутають і кажуть, що Хорс — Бог Сонця. Але Бог Сонця Дажбог, а Хорс Бог Місяця. Сонце їде в човні місяця… Хорс — головний СІЧОВИК, це човен, який розсікає Дніпро на дві частини. На північному кінчику Хортиці є так звані Січові ворота, а раніше він закінчувався трьома стовпами. Оце і є, так би мовити, той міфічний триголовий змій — охоронець Хортиці.
Навіть греки описували собакуцербера при вході у Тартар. Ті, що жили на морі, вважали, що Тартар — саме за порогами. Коли навесні вода затоплювала острів, то й відсікала три голови змієві…
Острів святилищ
Хортиця — острів древніх святилищ, продовжує Світовит Пашник. Ось почнемо подорож зі згаданих Січових воріт своєрідного розрізу у найближчих до «Дніпрогесу» скелях Хортиці. У скелі, навпроти якої починається рукав Старого Дніпра (в бік Аркового мосту), є Змієва печера, овіяна і скіфськими, і древньогрецькими легендами. Печеру добре видно з прогулянкового катера. Сама ж вона невелика і сира — людина в ній не заночує.
Але відомий дослідник Хортиці Яків Новицький, окрім кісток птахів та тварин, знайшов там черепки посуду і чотири рушничних кремені. Старі ж люди розповідали досліднику, що якийсь сміливий рибалка відвідував ту печеру і знайшов там зотлілі сукна, сідло та кінну збрую з мідними бляшками…
Над печерою в 1975 році встановлено кам’яний образ (ідол) слов’янського бородатого Бога. Це ініціатива першого директора хортицького музею Арнольда Сокульського. Образ перевезено на Хортицю з гирла ріки Вільнянка, де під керівництвом А. Сокульського проводилися розкопки слов’янського поселення VI VIII століть.
Ще одне цікаве місце поблизу — власне музей. Окрім зібрання величезної кількості унікальних знахідок, тут варто звернути увагу на дуже масивну і загадкову річ. Це Хортицький чорний камінь, ймовірно, метеоритного походження, адже він разюче відрізнявся від каміння навколо. Чорний камінь лежав серед нагромадження брил нижче музею неподалік від Дніпра. І на ньому попри неймовірну твердість вирізані якісь кабалістичні знаки. Що саме, сказати важко, бо й серед учених з цього приводу продовжуються суперечки.
Далі серед найвідоміших святилищ варто згадати Брагарню. Про неї ми розповідали минулого разу. До цього капища ми ще повернемося, а поки що звернемо увагу на скелю, через яку більшість запоріжців дістаються Хортиці, бо ж в неї впирається міст Преображенського з лівого берега.
На думку запорізьких дослідників, скеля Ушвива разом із сусідніми скелями Совутиною (північніше) та Думною (південніше) складали образ Триглава — Трійці. До того ж, Ушвива позначає тут власне голову, а дві інші скелі — крила. Окрім того, назва Ушвива перекликається з ведичним (древні священні писання індуїзму, складені на санскриті) іменем богині вранішньої Зорі Ушас (Уша). Російське «ужас» не дарма з ним співзвучне, адже битви найчастіше починалися під час кривавого сходу Сонця…
Далі йдемо на будівництво мостів, на маршруті яких в балці Ганівка, чи Дубова поблизу готелю і ресторану «Хортиця» археологи (керівник Дм. Кабалія) розкопали Храм доби Бронзи, що датується XIV — XII ст. до н.е. Простіше кажучи, чи не найстарішу споруду, знайдену в Україні (200 квадратних метрів, фундамент глибиною до 1,3 метра, без слідів руйнації).
Однак відвідувачі Хортиці сьогодні тут нічого не побачать. Знахідку до завершення будівництва мостових переходів законсервовано, зверху розташувалися будівельні вагончики…
Перенесемося на інший берег Хортиці поряд зі Старим Дніпром. Там між базою відпочинку «ЗАлКу» та профілакторієм «Запоріжсталі» є ще одне капище. Лише минулого року його музеєфікували, тобто зробили придатним для відвідування. Мова йде про святилище Каракайка, за назвою хортицької балки. Відкрив його археолог Дмитро Никоненко. Кажуть, що пам’ятка мала дві доби будівництва. Спочатку за 23 тисячоліття до н. е. тут були складені два концентричні кола із масивного каміння. Пізніше ж здійснене скіфське поховання, і вся площа святилища була засипана дрібним камінням. Але і це не врятувало могилу від пізнішого пограбування…
Окрім кіл, на святилищі був встановлений менгір вертикально розміщений природній кам’яний стовпбрила та жертовний камінь.
Далі, рухаючись на південь, ми дійдемо до Скіфського стану (Зорової могили), про який теж вже розповідали. І останнім пунктом нашої віртуальної подорожі стануть плавні. А саме святилище на острові Кам’яний. До нього дістатися з різних причин дуже важко. Влітку заборона на відвідування (зона повної тиші) плюс справжні хащі, в яких можна блукати годинами, а взимку — не туристичний сезон.
Згадане святилище, за даними кількох запорізьких екстрасенсів, котрі незалежно один від одного бралися визначити найенергетичніше місце Хортиці, є саме тут.
Чому? Археолог Вадим Ільїнський розкопав тут, можливо, що й залишки ранньохристиянської базиліки. Однак точно вказати на це сьогодні не можна, ніяких інших свідчень присутності тут християн не знайдено. Так що цілком ймовірно, що мова йде про ще один язичницький храм на Хортиці.
«Триглав» та інші
Ось, власне, і все про найвідоміші хортицькі старожитності, пов’язані з язичництвом. Але читач нас не зрозуміє, коли ми пройдемо повз щонайменше три об’єкти. Адже після відвідин святилища Брагарня подорожуючий наштовхнеться на трьох дерев’яних ідолів. Вони розміщені поряд зі стежкою, яка веде вздовж балки Молодняга.
Це група ОБРАЗІВ (язичники не кажуть ідолів) «Триглав». Група так званого човнового типу зображує трьох богів — Перуна (в центрі), Дажбога та Мокош. Пояснення, хто вони такі, пошукаємо в «Вікіпедії».
Перун божество в давньоруській язичницькій міфології, покровитель князя і дружини, боггромовержець, бог грози, грому і блискавки. Простіше кажучи, це такий варіант древньогрецького Зевса та римського Юпітера.
Дажбог — сонячне божество у східних слов’ян… Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу… Це вже аналог древньоєгипетського бога сонця (верховного божества) Ра.
Мокош, Макош (Мокоша) — богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Це теж ближче до древньоєгипетської богині Ісіди.
А ось що розповів нам Світовит Пашник:
Дерев’яні образи на Хортиці почали з’являтися з початку 2000х років. Вони, як ви розумієте, недовговічні, «живуть» максимум 20 років, якщо їх не доглядати. Давні образи збереглися, якщо були втоплені у болоті чи просто у воді. Скульпторами від нашої громади виступили жреці Вадим Литвинов, Микола Кардач та Мирослав Лисенко.
Стосовно святилища «Триглав», то ним опікуються представники не українських рідновірів, а об’єднання «Схорон єж словен» з центром в СанктПетербурзі. Представники заповідника, до речі, спочатку навіть були проти дерев’яних образів, а потім побачили, що людям подобається, і дозволили. Тим більше, що все відповідає історичному минулому, зокрема, періоду Київської Русі.
На протилежному боці Молодняги, ближче до мосту Преображенського, є два святилища «Яйця» доби Бронзи. На більшому з двома кам’яними об’єктами стояли образи Перуна і Велеса (М. Лисенко). Після їх знищення вони не підлягали відновленню, і В.Литвинов зробив нових Велеса і Перуна, але пізніше й вони були зруйновані. Велес повністю розколото, а посічений лик Перуна був відновлений. Не так давно Лисенко зробив образ Дажбога, то минулого року з нього зрізали дві перші літери у написі «Дажбог». Тобто там зараз два образи: поновлений Перун і відносно новий Дажбог. Громада «Арійський шлях» проводить тут свої богославлення.
Трохи ближче до балки є ще одне «Яйце» (мале). Біля нього образ Мокоші. Мокошу, Перуна і Велеса за першим разом скидали в Дніпро. Ми з В. Литвиновим витягли стовбур Мокоші з Дніпра і поставили на місце різьбяр лише переробив зруйнований лик. Пізніше знову Мокошу порубали, разом із Перуном і Велесом. То вже останній раз лик Мокоші переробив М.Кардач. Він зараз там і стоїть.
Нагадаємо читачеві про факти вандалізму, особливо у 2009 та 2010 роках. «На Хортиці від рук вандалів постраждали скульптури дев’яти богів на трьох язичницьких святилищах: шість скульптур спалено, три втоплено в Дніпрі. Спалено не менше чотирьох скульптур Перуна, Макошу, Дажбога і Білобога, а ще три скульптури слов’янських богів Перун, Макоша і Велес порубано сокирою і скинуто до Дніпра… За словами волхва, сплюндрування капищ могло бути спеціальним ритуалом, в якому вандали «копіювали» князя Володимира». (ТСН, 7.09.2010 р.)
Зазначу, що українські рідновіри проводять свої обряди на святилищі Брагарня та в інших куточках Хортиці, продовжує Св. Пашник. Ми збираємося на великі свята (найбільші — Різдво, Великдень, Зелені Свята, Івана Купала, свята Перуна, Миробога, Покрова та інші). Ролі в обряді розподіляються серед присутніх духовних провідників та членів громади. Дійство супроводжується хороводами і піснями, так що беруть участь всі.
Окрім того, є обряди посвячення (приєднання до роду) у рідновірів, у тому числі для дітей, обряди вінчання, вікові посвяти…
Завершимо ж нашу розповідь тим, що у відомому фільмі ВВС про Хортицю десь третина часу присвячена язичникам. Ніяких акторів задіяно не було яскраве видовище забезпечила громада РПК. Нещодавно ж подібний фільм про Хортицю за участю рідновірів зняли й казахські телевізійники.
Бесіду вела Світлана Третяк
