Задум цього матеріалу був простим: підготувати щось на зразок покрокової (пошаговой російською) інструкції тим людям, яким нікому допомогти родичів немає, а здоров’я вже не дозволяє виконувати всю роботу по дому. Тобто спробувати разом розібратися, як найпростіше отримати державну соціальну допомогу, зрозуміти порядок її надання і перелік можливих послуг. Ну і, звичайно ж, ознайомитися з графіком відвідин підопічного соціальним працівником
Проблеми «країни вдів»
Втім, спочатку потрібна хоч невелика передмова. Нагадаю, що, за підсумками перепису населення 2001 року, на одну п’ятирічну дівчинку в Україні в середньому випадало по три 70річні бабусі. Нині ж соціальноекономічна політика уряду згадані демографічні показники погіршила ще більше. Адже мільйони громадян саме працездатного та репродуктивного віку, тобто найактивніші, вже давно за межами України. Залишилися ті, кому нікуди їхати і хто найчастіше потребує соціальної підтримки суспільства.
Про суспільство ми заради «красного слівця» згадали «тимурівців» нині немає, а громадські активісти виявляють свою активність хіба що з тем, цікавих для отримання іноземних грантів, або в допомозі собачкам та котикам. Через те підтримка стареньких і немічних лягає на плечі держави.
Наша спроба самостійно розібратися в хитросплетіннях державної бюрократичної машини не увінчалася успіхом. Бо ж маємо дуже великий перелік нормативних документів. Це, в першу чергу, Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 № 966IV. Далі з’явилася Постанова Кабміну «Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» від 29 грудня 2009 р. № 1417. Ще пізніше видано відразу два накази Мінсоцполітики «Про затвердження державного стандарту денного догляду» від 30.07.2013 № 452 та «Про затвердження Державного стандарту догляду вдома» від 11.03.2013 № 760.
Вже після Революції гідності з’явився наказ того ж Міністерства «Про затвердження Державного стандарту соціальної адаптації» від 18.05.2015 № 514.
Європейські стандарти
Тож ми звернулися із запитаннями до Запорізького міського територіального центру соціальної допомоги, і його керівник Марина Боренос допомогла нам з відповідями.
Справді, і наша установа, і галузь соціального захисту в цілому діють на підставі нормативних документів, розповіла Марина Боренос. Адже до цього спонукає, в першу чергу, бюджетна дисципліна. Зокрема, на підставі згаданої Вами Постанови КМ від 29.12.2009 №1417 наш територіальний центр забезпечує в обсягах, визначених державними стандартами, безоплатне надання соціальних послуг:
громадянам похилого віку, інвалідам, хворим (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу, або рідні є громадянами похилого віку чи визнані інвалідами в установленому порядку.
Окрім того, на виконання Закону України «Про соціальні послуги» ухвалено підзаконний акт, а саме Постанову Кабміну від 29 грудня 2009 р. № 1417 «Деякі питання діяльності територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» , де і визначено стандарти надання згаданих послуг. Зазначу, що їх відразу 16! Тобто кожна соціальна послуга унормована, прописана і деталізована. Такою є і європейська практика.
Можливе надання такої соціальної послуги як догляд вдома за оплату. Така послуга забезпечується, коли у отримувача допомоги є члени сім’ї працездатного віку, котрі за нормами Сімейного кодексу зобов’язані доглядати за членами своєї родини. Нагадаємо, кого це стосується: батьки повинні доглядати за дітьми, повнолітні діти — за старенькими батьками, бабусі і дідусі, за відсутності батьків та інших поважних причин, зобов’язані опікуватися онуками, а повнолітні онуки, у свою чергу — бабусями та дідусями. Також обов’язок братів та сестер допомагати у разі потреби один одному.
Про людей похилого віку
Відповідно до ст. 10 розд. III Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», продовжує М. Боренос, громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26. Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більше як півтора року. Тобто мова йде про громадян, старших 60 і 65 років.
Як це робиться?
Аби отримати соціальну допомогу, продовжує Марина Геннадіївна, громадянин чи його законний представник мають написати заяву до одного із структурних підрозділів з питань соціального захисту населення.
Далі ж вже працівники останнього мають встановити три речі:
1. Отримати медичний висновок про здатність потенційного отримувача соцдопомоги до самообслуговування та про його потребу в постійній сторонній допомозі.
2. Отримати з відповідних установ чи підприємств за місцем реєстрації громадянина довідку про склад його сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.
3. Отримати довідку від територіального органу ДФС про доходи громадянина (у разі потреби).
Окрім того, територіальний центр соцдопомоги має встановити, чи громадянин, котрий звертається із заявою, часом не має договору довічного утримання та, юридичною мовою, «інших обтяжень на використання житла»?
Зібравши відповіді на всі запити, «структурний підрозділ з питань соціального захисту населення передає заяву та необхідні документи до надавача соціальної послуги, тобто до територіального центру, де з урахуванням індивідуальних потреб людини складається індивідуальний план надання соціальної послуги та укладається договір».
Далі нормативні документи передбачають, що «при наданні послуг денного догляду та догляду вдома протягом 5 днів з моменту написання заяви надавач соціальної послуги робить визначення індивідуальних потреб особи шляхом заповнення шкал оцінки можливості виконання складних та елементарних дій. Відповідно до суми, яку набирає людина, приймається рішення про те, потребує вона догляду чи ні, який ступінь рухової активності має та, відповідно, на які заходи соціальної послуги може розраховувати».
Шкали оцінки можливостей отримувача допомоги
Заповнення шкал оцінки можливості виконання складних та елементарних дій, пояснює Марина Боренос, це класична процедура для отримання соціальних послуг. Тут мова йде про визначення ступеня рухової активності. До речі, шкала, якою ми користуємося, є у всьому світі. Її називають шкалою Бартела і Лаутона…
Відповідно ж до Держстандарту соціальної послуги догляду вдома, остання «може надаватись постійно (ІІІ, ІV групи рухової активності 2 рази на тиждень, V група рухової активності 5 разів на тиждень), періодично (2 рази на місяць), тимчасово (визначений у договорі період)».
Зазначу, що це дуже складна і відповідальна робота, яка вимагає високих професійних навичок. Адже ніхто не встановлює групу рухомої активності «на глазок» все тут задокументовано і може бути переглянуто пізніше. Адже всі можливості людини деталізовано, і тут враховано різноманітні аспекти її фізичного і психічного стану…
А вже у залежності від визначеного ступеня рухової активності і складається індивідуальний план надання соціальної послуги клієнту з індивідуальним графіком відвідування.
Трохи про шкалу рухової активності
Отримувач соціальної послуги з III групою рухової активності, продовжує наш співрозмовник, може потребувати помірного обсягу сторонньої допомоги й догляду із врахуванням наявних обмежень у життєдіяльності, умов проживання й факторів ризику, або має виражену залежність у сторонній допомозі й догляді з урахуванням згаданих обмежень.
Отримувач соціальної послуги з IV групою рухової активності має виражену залежність від сторонньої допомоги й догляду з урахуванням наявних обмежень у життєдіяльності, умов проживання і факторів ризику або повністю залежний від сторонньої допомоги й догляду з урахуванням тих же обмежень.
Отримувач соціальної послуги V групи рухової активності повністю залежний від сторонньої допомоги.
На що можна претендувати?
Я просто процитую заходи соціальної послуги, каже М. Боренос:
8.1. Основні заходи, що складають зміст соціальної послуги догляду вдома, передбачають:
для отримувачів соціальної послуги ІІІ групи рухової активності:
допомогу у веденні домашнього господарства закупівлю та доставку продуктів харчування, ліків та інших товарів, допомогу у приготуванні їжі, допомогу у прибиранні житла, дрібний ремонт одягу, взуття; надання інформації з питань соціального захисту населення; допомогу в отриманні безоплатної правової допомоги; допомогу в оформленні документів, внесення платежів;
для отримувачів соціальної послуги ІV групи рухової активності:
до допомоги у веденні домашнього господарства додаємо допомогу у самообслуговуванні та в організації взаємодії з іншими фахівцями та службами; допомогу у забезпеченні технічними засобами реабілітації, навчання навичкам користування ними; психологічну підтримку (бесіди, спілкування, мотивацію до активності, консультації психолога);
для отримувачів соціальної послуги V групи рухової активності допомога у веденні домашнього господарства доповнюється годуванням, приготуванням їжі та прибиранням, а не допомогою у цих процесах, як у попередніх двох групах…
І про тих, хто поряд…
Заробітна плата соціального робітника, розповідає керівник терцентру, який щодня готує, прибирає, годує та забігає до лікарні для отримання ліків, рецептів та ще й у позаробочий час зателефонує та спитає, чи подолала Марія Іванівна гіпертонічний криз, вислухає «добрі слова» від осіб, які мають вікові психологічні особливості, всього 3 4 тис. грн. Але це робота, яка вимагає значного обсягу знань як у веденні домашнього господарства, так і в психології, навичках спілкування, а ще соціальний робітник повинен бути стресостійким. Та й взагалі вимоги до людини, яка фактично іде до чужого житла, отримує кошти на закупівлю продуктів, готує їжу, досить високі. Тому плинність кадрів у нас сягає 25%.
Втім, робота нашої служби сьогодні відрізняється від тієї, що була ще п’ять років тому. З’явилися стандарти надання послуг, викристалізувалася місія соціальної служби – не робити «замість», а допомагати зробити самому. Грубо кажучи, якщо людина не може набрати у ложку їжу, але може донести її до рота, то ми допоможемо саме набрати і не більше, бо людина має право на максимальну самостійність. На жаль, громадяни не настільки швидко пристосовуються до змін, а найчастіше зловживають і хочуть отримати від соціальних робітників більшого, ніж того вимагають нормативи. А буває, що й навмисно приховують наявність дітей чи онуків…
І насамкінець про статистику
У Запорізькому міському територіальному центрі, завершує розповідь Марина Боренос, працюють близько 200 соціальних робітників. Вони щоденно відвідують і надають соціальні послуги майже 2,5 тисячі городян. Тобто щодня приходять до осіб, які мають V групу рухової активності, та двічі чи тричі на тиждень до наших підопічних з III та IV групами рухової активності А саме доправляють семикілограмові сумки з харчами, готують їжу, прибирають домівки, стоять у чергах, аби оплатити комунальні послуги… Добираються ж працівниці до віддалених районів самостійно, громадським транспортом…
Це насправді маленька армія соціальних робітників, які кожен день виконують важку і таку необхідну роботу. До речі, вкрай необхідну як для самотніх громадян похилого віку, так і для всього нашого суспільства, яке лише в цьому випадку може називатися цивілізованим.
З цим твердженням це ми вже від себе додамо не можна не погодитися…
Бесіду вела Світлана Третяк
