Надія Гринь: Викладачі університетів отримують зарплати на рівні вихователів дитсадка

1462
0

Останнім часом в Інтернеті «гуляє» текст, начебто викарбуваний на стіні одного із південно­африканських університетів: «Держави гинуть не від війн, а від поганої освіти». Погані лікарі винищать населення, погані юристи ліквідують право, погані інженери зруйнують мости, а погані законодавці — саму державу. України, як ви розумієте, це не стосується. Законодавці все роблять настільки філігранно й точно, що мало хто у нас і увагу звертає на те, що без освіти та науки загине все!

Трохи статистики
Ми зустрілися з Надією Гринь ­ головою Запорізької обласної організації Профспілки працівників освіти та науки України. Вона ­ історик (перший випуск істфаку тепер уже ЗНУ), працювала в передмісті Запоріжжя ­ Мар’ївці, потім, після декретної відпустки, у школі №81. Далі працювала в райвно, була головою освітянської профспілки Запорізького району, з 2000 року працювала заступником голови обласної організації Профспілки працівників освіти та науки України, а з 2010­го — її голова.
Зауважимо, що Запорізька обласна організація Профспілки найчисельніша в Україні та, мабуть, і найбойовитіша. Через те дещо буквально «вибити» від влади вона змогла. Та, на жаль, далеко не все.
Власне, про це розповість сама Надія Іванівна.
­ Почну зі структури. До нашої профспілки входять 20 сільських районних організацій, сім районів Запоріжжя та міста обласного підпорядкування — Мелітополь, Бердянськ, Токмак і Енергодар.
Окремо ідуть державні виші: ЗНТУ, ЗНУ, Мелітопольський та Бердянський педуніверситети, ЗДІА, Запорізькі педагогічний і електротехнічний коледжі. Було прийнято рішення про злиття Інженерної академії та ЗНУ, а педагогічний коледж увійшов до складу Хортицької учбово­реабілітаційної національної академії.
Станом на 1 січня 2018 року у згаданій системі налічувалося 74 446 членів різних галузевих профспілок. А вже 988 наших первинних профспілкових організацій охоплюють 65 624 працівників та студентів. Додам, що у нас часто окремо діють студентські організації. Найбільша серед них ­ у ЗНТУ. Всього ж студентів у профспілці ­ 20 777, а загальна їхня кількість ­ 24 772. Зазвичай не входять контрактники, але якщо вони бажають вступити до профспілки, їм ніхто не відмовляє.
Як не дивно, найменше членів профспілки серед студентів­контрактників у моїй Альма­матер ­ ЗНУ. Однак ректор Микола Фролов нещодавно заявив, що вони в цьому напрямі активно працюють.
Стосовно шкіл та дошкільних закладів, то членами профспілки є 91,3% працівників. Є у нас і чимало пенсіонерів. Ми з них внески не беремо, але, зважаючи на важкі життєві умови, надаємо їм необхідну матеріальну допомогу.
Додам, що чисельність профспілки постійно скорочується за рахунок того, що закриваються школи. А ще вчителі, а особливо вихователі дошкільних закладів, виїжджають до Польщі…

Кінець епохи «новорічної ялинки та літнього оздоровлення трудящих»?
Газети вже неодноразово звертали увагу на те, що зазвичай профспілки ніяк не виходять з радянської «Школи комунізму», тобто не реагують на наступи влади і роботодавців на права працівників. Замість цього вони займаються організацією новорічних подарунків дітям та путівок на відпочинок.
Ось що з цього приводу розповідає Надія Гринь:
­ Я завжди наголошую на тому, що нам треба відійти від радянських часів. По­перше, тому що представники Фонду соціального страхування України нині взагалі не забезпечують путівками, хоча «забрали» цю функцію у представників профспілок. Ніхто не фінансує тепер студентські санаторії та профілакторії, а вони ж були просто шикарні. Наприклад, профілакторій тієї ж ЗДІА! Це нині ­ власність Міносвіти, втім, його представники навіть платні послуги для того чи іншого закладу організувати не можуть. Просто все стоїть і гине. Ми ж можемо хіба що обурюватися з цього приводу.
Хоча на місцях все ж щось робиться. Наприклад, у Сумах при університеті відкрили клініку, яка має державне фінансування.
Щодо оздоровлення, подарунків та культурно­масової роботи, то ми і далі діємо згідно зі статутом. Втім, першим пунктом діяльності саме нашої профспілки є представництво та захист трудових соціально­економічних прав та інтересів наших спілчан. Тобто найголовніше для нас — це забезпечення захисту трудових, правових, економічних інтересів працівників та фінансування галузі освіти в цілому.
Іншими словами, це битва за бюджет, яку ми щороку починаємо у серпні. Якщо галузь профінансована нормально, то й все інше вже нікуди не дінеться. І тут ми працюємо не тільки на рівні держави, але й на місцях ­ з депутатами, адже три роки поспіль фінансування частково забезпечується з місцевого бюджету.
І тут причина не у нашій «зажерливості», а у невиконанні владою Конституції. Там чітко вказується: 10% від ВВП ­ на освіту. Але ніколи ця норма не виконувалася. Найбільший показник, якого досягли у 2008 році — 8%. У новому ж законі передбачено 7% ВВП на освіту. Ми вимагали більше ­ були акції протесту у Києві, збирали підписи вчителів по всій Україні.
Зокрема, із приблизно 46 тисяч вчителів області ми зібрали 28 тисяч підписів. З цього приводу відбулися слухання у Верховній Раді (я там була присутня) у 2015 та 2016 роках. Народні депутати нас не зовсім почули, але більшість питань вирішили, адже проект був взагалі антисоціальним ­ знімалися всі доплати вчителям! Ці статті ми майже повністю відстояли.
Щодо протестного руху, то в період ухвалення згаданого закону (2016 рік) в акціях у Києві постійно брали участь не менше 10 тисяч членів профспілки. А найпотужніші протести відбулися у 2011 році. Тоді були виконані всі пункти наших вимог.
Та й пізніше щороку в період формування бюджету ми протестуємо і закидаємо листами Кабмін і Президента. 9 жовтня 2018 року не лише наша, а й інші профспілки вивели своїх членів на акцію протесту під стіни Запорізької ОДА. 17 жовтня представники усіх галузевих профспілок вийшли на протест у Києві. Там було майже 37 тисяч спілчан.
Зазначу, що наша освітянська організація серед профспілок України є найбільшою — 1 мільйон 882 тисячі членів. Раніше нас було майже 2 мільйони 300 тисяч, але «оптимізація» шкіл має і такі наслідки.
Щодо обласної організації, то ми на останній акції в Києві вивели понад 70 своїх осіб. Тоді було ухвалено звернення до Президента і Кабміну, яке особисто вручили прем’єру Гройсману…

У школах сьогодні більш-менш…
Очевидно, що головним завданням профспілки є не «розпил бюджету», як модно сьогодні казати, а гідні зарплати працівників та нормальні умови роботи. Через те основною проблемою організації, окрім бюджету, є підвищення заробітної плати працівникам дошкільних закладів, позашкільної системи та науковим працівникам.
­ Постановою Кабміну №22 від 11.01.2018 року, ­ продовжує Надія Іванівна, ­ підвищено зарплату педпрацівникам. Але тут з’ясувалося, що працівники дошкільних закладів до числа педагогів не зараховані. Так вважає Кабмін.
Щоправда, 2­м пунктом цієї постанови було прописано, що представники Міносвіти, Мінфіну все ж мають віднайти кошти і з 1 вересня підвищити зарплату на 10% працівникам дошкільних, позашкільних закладів і науковим працівникам. Втім, цього не сталося. Ми були обурені, як і наші колеги по всій Україні, і почали писати листи до Кабміну, Міністерства фінансів України і Верховної Ради. На наш серпневий лист лише днями була отримана відповідь, де йдеться, що у місцевих бюджетах відсутні кошти для забезпечення такого підвищення…
Зауважу, що місцеві бюджети ніякого відношення до вишів, які фінансуються із держбюджету, не мають. А хто тоді винен в низьких зарплатах?
Додам, що у 2017 році була подібна ситуація. З 14 січня 2017 року підвищили зарплати лише педпрацівникам. Однак було прописано, що дозволено місцевим бюджетам дофінансовувати зарплати робітникам дошкільних закладів. І ми зразу ж почали працювати з депутатами місцевих рад, вийшли з проханням до мерів, і вони всі відгукнулися ­ Енергодар, Бердянськ (з 1 січня), Запоріжжя (з 1 квітня), Новомиколаївка, Василівка тощо.

Наукових працівників це не торкнулося, вони лишилися без підвищення зарплат
Таким чином, у школі зарплата — 6­-8 тисяч, до того ж, керівники закладів, зокрема у Запоріжжі, ­ на контракті і отримують за це 50% доплати від міста. У дошкільних закладах, що вихователі, що директор ­ із зарплатою 3700 грн. Науковці, тобто співробітники вишів, мають середню зарплату від 4 до 5 тис. грн. Через те всі найкращі вчені вже за кордоном. Залишилися ті, хто не зміг виїхати, чи патріоти. Наш їм уклін, бо без них би і той лад погас.
Два слова про щорічну винагороду вчителям, передбачену 57 статтею Закону про освіту. Наприклад, в Оріхівському районі вже 7 років її не виплачують. Це і є заборгованість по зарплаті. Щоправда, коли утворилися об’єднані територіальні громади, справа почала трішки зрушувати з місця.
І ще про одне. Постановою № 233 Кабміну, яка працює з 2008 року, ввели доплату від 5 до 30% за престижність роботи вчителя. Це теж наша заслуга. Але буває, що в школі одним виплачують 5%, другим — 10%, а третім — 20%. А так не можна робити! Ця доплата для всіх вчителів закладу має бути однаковою. А якщо хтось працює краще, то в нас є атестація, йому дають вищу категорію та звання — старший вчитель, вчитель­методист, і він отримує доплату вже за це. У директора, до того ж, ще є й преміальний фонд. І якщо зі своїми вихованцями вчитель отримав нагороди на всеукраїнських, міжнародних олімпіадах, будь ласка, преміюйте його. Можна навіть висунути його кандидатуру на звання Заслужений вчитель України. А доплата за це ­ гроші державної субвенції.
З сумом відзначу, що постраждало і наше студентство. У грудні 2016 року була ухвалена Постанова, яка обмежує кількість студентів, котрі мають право отримувати стипендії. Відібрано і право надавати 10% стипендіального фонду на матеріальну допомогу.
В Угоді, яку ми підписуємо з Міносвіти, планувалося здешевити проїзд студентам. У пригородах і за містом є здешевлення, а по місту його немає. А стипендії ж не підвищуються!
У цьому плані наша організація бере під захист студентів. Зараз багато переселенців (Бердянськ, Мелітополь), ми даємо їм прихисток у гуртожитку, і навіть влітку. Оформлюють вони і субсидії. Ми також надаємо матеріальну допомогу (на лікування, за важких життєвих обставин, на поховання) від 800 до 8000 грн.
Ще раз наголошу: наші вимоги після акцій протесту всіх галузевих профспілок не виконано. Це означає, що ми аж ніяк не повинні заспокоюватися. До речі, і представники Федерації профспілок України зрештою це зрозуміли. Бо два роки поспіль вони спочатку оголошували акцію протесту, а потім її відміняли. Я їм казала: «Що ж ви робите? Ми виїжджаємо в райони, мотивуємо, збираємо усіх, і тут відбій ­ на що це схоже?».
Тепер вони не відступили, бо й відступати вже нікуди. Втім, і далі бюрократія «заїдає» цю структуру. Через те ініціатива переходить до регіонів. Наприклад, Івано­Франківськ, Миколаїв вимагають безстрокову акцію протесту в Києві біля Кабміну і Верховної Ради.
Я нещодавно написала листа до облпрофради, аби провести президію і поставити питання про подальші дії профспілок у зв’язку з тим, що ціни на газ зросли і наші вимоги не виконані. Пора перейти до рішучих дій. Я думаю, що голова облпрофради і колеги мене підтримають. Можливо, будемо звертатися і до мера міста, і до голови ОДА ­ представника Президента в області. Хай вирішують ці питання.

* * *
Повертаючись до початку нашого матеріалу, поєднаємо написане у далекому університеті з вітчизняним сумним жартом. Ті, хто в підземному переході ще у 1990-­ті купив лікарський диплом, зараз проштовхують «медреформу», юристи з таким ж дипломом чинять правосуддя, інженери… Та що там говорити про останніх: тільки в жовтні у сусідній Росії, де нічим не краще, ніж у нас, впав «Союз», затонув найбільший у світі док і розвалилися відразу шість мостів. А тим часом законодавці з купленими в переході дипломами люто ненавидять не лише освіту та її носіїв, а, здається, все на світі, окрім зелених американських грошей.

Світлана Третяк


ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here