Святий Миколай, здається, оселився тут…

332
0

Рік тому матеріал для ЗМІ про улюблене свято всіх українців, зокрема, дітей ми готували разом із предстоятелем Церкви Святого Миколая отцем Володимиром. Церква ця – не лише справжній храм і за архітектурою, і за кількістю прихожан, а й за благодійністю, яка є невід’ємною частиною її діяльності. Тоді о.Володимир зауважив: «Раніше ми надавали допомогу дитячим закладам, школам­інтернатам. Особливо тісні зв’язки мали із Січовим колегіумом, який тільки­но починав свою діяльність. Тепер ця проблема знята з порядку денного, бо в Січовому колегіумі є справжня господиня – пані Валентина Єршова. В колегіумі налагоджений домашній затишок в пристосованому приміщенні, діти живуть в теплі, держава дбає про них. Вихованці живуть в світі добра і любові!»

Як формується життєве кредо: «Подбай про себе, про свій рід, про Україну»?
Тож цього разу наш маршрут знову на Бабурку — до Січового колегіуму. Його директор ­ Валентина Єршова. Послухаймо сьогодні її розповідь.
­ Січовий колегіум засновано у квітні 1992 року під патронатом Національного університету «Києво­Могилянська академія» (НаУКМА). Нагадаю атмосферу того періоду: безгрошів’я, у Запоріжжі мало українських шкіл, а ми намагаємося створити обласний заклад для обдарованих дітей з сільської місцевості. До нас приходили ті, хто прагнув нової України, хотів вивчати українську мову, долучатися до національної культури. Втім, для цього ще потрібно було створити умови, адже планували заклад інтернатного типу.
Станом на сьогодні у нас 472 учні і близько ста педагогів та технічних працівників.

Наша довідка. Єршова Валентина родом із Закарпаття, закінчила Ужгородський національний університет. Педагогічний стаж — 45 років. За освітою — історик. Колегіумом опікується від дня його заснування.

Виділити окрему типову школу для створення нового навчального закладу можливості не було. Втім, представники обласної ради, які ухвалювали рішення про створення колегіуму, спочатку планували «поселити» нас у колишній Обласній комсомольській школі на острові Хортиця. Однак там виникли майнові суперечки, і це приміщення нам не передали. Йшлося також про кілька міських шкіл, але з року в рік далі планів справа не рухалась.
А ми тим часом працювали… Можливо, хтось і не вірив у наші старання, тому тимчасовим прихистком для нас стало приміщення Запорізької школи­інтернату №4 (вул. Щаслива, 2). Ми там орендували невеличкі площі, де вже навчались близько 60 колегіантів.
З часом орендували приміщення дитячого садочку на Правому березі, а з 1994 року нас ­ знову ж «тимчасово» ­ поселили у те приміщення, в якому ми перебуваємо і зараз. Це ­ теж дитячий садочок, який виявився «зайвим», раніше він належав будівельній організації.
Поступово ми здійснили реконструкцію, усвідомлюючи, що інтернатний заклад потребує спеціального приміщення. Через те нам довелось перебудовувати, прилаштовувати одержане приміщення під нормативні вимоги.
Щиро вдячна тим людям, які нас постійно підтримували. Це була справжня міська інтелігенція, яка щиро хотіла бачити у Запоріжжі саме таку школу. Йдеться про представників Товариства української мови «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, «Союзу українок», наукового товариства «Заміна», козацьких організацій, обласного управління освіти та Києво­Могилянської академії. На жаль, сьогодні вже немає з нами тих справжніх борців за справу, які допомагали мені у розбудові колегіуму: професора Віктора Чабаненка, науковця ЗНУ Тараса Шевченка, народної артистки Тетяни Мірошниченко…
Ці люди активно спілкувалися з представниками НаУКМА. До нас приїздив В’ячеслав Брюховецький, президент академії. Він дав нам серйозний аванс і можливість повірити у свої сили. У школи тоді була угода: найкращих дітей направляти до академії на бюджетну форму навчання. Діяв принцип: закінчується навчальний рік ­ збирається педрада з представниками академії і таємним голосуванням вибираються найдостойніші діти. Потім, коли вчена рада НаУКМА підбивала підсумки першої сесії, запрошували директора колегіуму і повідомляли результати навчання колегіантів. Якби були проблеми, то зменшувалась би кількість наших абітурієнтів у наступному році.
Така система діяла до введення ЗНО. Втім, ми цю новацію пережили безболісно, адже завжди налаштовували дітей на те, що головне ­ працювати, а матимеш пільги для вступу чи ні, це як Бог дасть. Коли ж будеш мати знання, то зможеш завжди вступити до вишу. Практично 100% наших випускників вступають сьогодні до вищих навчальних закладів різних міст України і не тільки.
Ми намагаємося виховувати рішучих колегіантів. Кредо нашої школи: «Подбай про себе, про свій рід, про Україну».
Святий тут гостює не лише у свято
­ Ще коли створювався Січовий колегіум, ­ продовжує Валентина Омелянівна, ­ першим святом, яке ми тоді провели, був саме День cв. Миколая. У Запоріжжі практично не існувало традиції його відзначення. Пам’ятаю, як ми з чоловіком брали мішок і «таємно» розкладали дітям подаруночки, щоб ніхто не побачив, як «прийшов Миколай». А ще ми розповідали дітям і батькам про історію та особливості цього свята. Сьогодні всі – і дорослі, і малі ­ знають його зміст. Знають і чекають…
Наступним кроком стала наша подорож на Тернопільщину (1993­1994 роки) для знайомства з тамтешніми традиціями і обрядами. Діти жили у сім’ях тернополян ­ вчителів, священиків. Ця тижнева поїздка (добиралися поїздом) тоді зробила більше, ніж я до того за всі 15 років моєї педагогічної роботи.
Всі наші вихованці знають, що треба чемно себе вести, аби Миколай приніс подарунок. Всі по­справжньому очікують свято. Отож, скільки існує колегіум, стільки ми святкуємо День св. Миколая. Звичайно, кожного разу готуємо спеціальну програму, аби всім було цікаво та дух доброго таїнства був присутній у наших стінах.
Розпорядок патріотів
­ Безумовно, головним нашим завданням є навчання, ­ розповідає В. Єршова. ­ Ми глибоко вивчаємо історію України, філологію, точні науки. Я усвідомила, що не можна заклад обмежувати в якомусь одному, наприклад, лише гуманітарному напрямку. З поглибленими знаннями історії, права, української мови, математики учні отримують більші можливості щодо вибору шляху в житті.
Розпорядок наш простий. Перша половина дня — уроки, друга половина зайнята творчістю. Багато гуртків, де діти співають, малюють, танцюють, грають на музичних інструментах. На Тернопільщині наші діти так освоїли колядки й щедрівки, що колегіантів тепер спеціально запрошують до шкіл, інтернатів та навіть до державних установ з різдвяними віншуваннями. На конкурсі «Запорізький коловрат» наші учні («Зразковий художній колектив» студія естрадного співу «Шанс») з колядками та щедрівками отримали гран­прі. Та й у Львові ­ вже на міжнародному конкурсі ­ вихованці колегіуму теж здобули гран­прі.
До речі, активними подорожами ми теж збагачуємо наше освітнє середовище. Протягом року буваємо на Батьківщині Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, у місцях козацької слави. Нещодавно впродовж двох тижнів наші діти були в оздоровчому таборі «Петрос» Івано­Франківської області. Влітку на березі моря в оздоровчих таборах діти не просто відпочивають, а й у мовному таборі вдосконалюють знання іноземних мов.
Щороку ми практикуємо мистецькі поїздки. Наші діти відвідують Театр одного актора «Крик», усі запорізькі театри та філармонію.
Зауважу, що у нашому закладі дуже комфортно всім дітям. У гості до нас часто приїздили відомі в Україні люди. Зокрема, у нас побували В’ячеслав Чорновіл та патріарх Філарет, а ще чимало письменників, акторів, науковців приїздили і приїздять до нас сьогодні.
Колегіум — це, в першу чергу, патріотичне виховання. Значною мірою завдяки зусиллям наших випускників, які пройшли і Майдан, і АТО і яким є що розповісти з пережитого особисто. Варто додати, що під час Майдану наші вихованці, студенти «Могилянки», жили в Києві окремими наметами. У мирному Запоріжжі, в музеї на Хортиці багато наших випускників завідують відділами цієї поважної культурної установи. Та й вчителі української мови КЗ «Запорізький обласний ліцей­інтернат з посиленою військово­фізичною підготовкою «Захисник» ­ теж наші вихованці.
Ми всім їм дуже вдячні за любов до рідної школи, за те, що пам’ятають рядки гімну колегіуму: «Для України, для добра ти, моя школо, світ відкрила».
«Республіка Колегіум»
­ У нас успішно працюють органи самоврядування, ­ долучилася до розмови заступник директора з виховної роботи Віта Михайлова. ­ Від початків і до сьогодні важливою є наша Козацька рада: на демократичних засадах її представники обирають отамана таємним голосуванням.
Ми долучилися й до всеукраїнського проекту «Більше скаутингу дітям України». Його запровадили представники Національної організації скаутів України. Проект спрямований на популяризацію цього руху. В своїй роботі ми вже підійшли до 7­го етапу — у нас створено 2 гуртки, які об’єднують 60 скаутів. Сьогодні активно вивчаємо досвід світового скаутського руху.
Чому ми пишаємося цим? Бо скаутський рух створений для того, щоб діти могли справлятися зі всіма завданнями без втручання дорослих. Через те тут ніякого формалізму, перестрибування через обов’язкові етапи. Дитина зможе реалізовувати свій творчий, спортивний, інтелектуальний потенціали та проявляти лідерські якості, лише коли по­справжньому відчує власну відповідальність за себе.
А ще колегіум є учасником Всеукраїнського руху лідерів учнівського самоврядування «Сокіл». Він схожий на українську організацію «Пласт», тобто переважає військово­патріотичний напрям нашої діяльності.
Повертаючись до Козацької ради колегіуму, зауважу, що вона фактично є представником Запорізької області на всеукраїнському рівні. Діє й Всеукраїнська рада старшокласників, якою опікується Міністерство молоді і спорту України. Паралельно організована Національна дитяча рада. Заступник кошового отамана колегіуму виступає єдиним представником нашої області у цій структурі.
Вже п’ятий рік ми не знаходимося осторонь подій на Сході держави. Колегіанти постійно реалізують «Патріотичний проект воїна». Це ­ малюнки й листівки для бійців ООС (АТО), а ще виготовлення «янголів», «мотанок», оберегів. Діє й наша ініціатива — заощадити на випускному вечорі, відмовитися від чогось, перерахувавши кошти для нашого Запорізького воєнного госпіталю. Акція називається «Випускники — захисникам України».
Найуспішніші наші студії ­ «Шанс», «Театр моди», у якому діти беруть участь у моделюванні костюмів, «Театр слова». З 2018 року в колегіумі діє студія «Спас» ­ з традиційними козацькими бойовими мистецтвами та гурток патріотично­військового виховання «Джура».
­ А ще у нас діє фактично власний «медіахолдинг», ­ сказала на завершення Віта Михайлова. – Це ­ газета, радіо і сайт колегіуму.
Про спонсорів по-запорізьки…
­ Постійних спонсорів у нас немає, ­ зітхнувши, долучилась до розмови Валентина Єршова. ­ Допомагали нам представники козацьких організацій міста. Не грошима, а роботою.
З цього приводу красномовний епізод: коли нас перемістили з 4­го інтернату у теперішні приміщення, протягом цілого року (1994­1995 рр.) послуги автобуса, який підвозив до нас дітей, оплачували представники Львівської дирекції нафтопроводу «Дружба»…
Особливо підтримують розвиток колегіуму батьки учнів і колишні наші вихованці. Саме батьки, разом з громадськими активістами, часом засукавши рукава, допомагають у ремонтних роботах. Висловлюю їм глибоку подяку і пошану за те, що бачать наші потреби і, за змогою, підтримують нас.
Зауважу, що наші засновники — представники Запорізької обласної ради, за першими­ліпшими можливостями допомагають і підтримують наш розвиток. Так, у нас зовсім недавно з’явилися комп’ютерний клас, 3D­принтер, цифрова лабораторія. Сьогодні, 20 грудня, сподіваємося, що при виділенні запланованих проектом бюджету коштів їх вистачить на заміну 304 кв. метрів вікон та на інші потреби…
І вже останнє. Якщо наш заклад ­ школа для обдарованих юних українців (і він це постійно підтверджує), то нам бути. Як і бути нашій Україні!

Світлана Третяк


ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here