Запорізькі жінки у погонах

806
0

Напередодні 8 Березня в редакції подумали, що непогано було б розповісти про жінок в погонах, тобто представниць прекрасної статі, які або виконують, або наближені до виконання суто чоловічої роботи. Адже при усіх успіхах сучасних феміністок жінка залишається жінкою навіть у боротьбі зі злочинністю, з вогнем і в реагуванні на інші надзвичайні ситуації, якими, на жаль, повне наше повсякденне життя

Катерина Дядюшева – молодший радник юстиції
Наша зустріч з Катериною Євгенівною ­ прокурором відділу забезпечення представництва в судах прокуратури Запорізької області відбулася на “нейтральній” території. Мене просто вразила красива молода жінка, мініатюрна, з чарівною посмішкою

Ну, ніяк не схожа вона не грізного прокурора! На фото Катерина Дядюшева ще в погонах юриста 1­го класу, а тепер вона, якщо по­армійському — майор.

Суворе відомство з жіночим обличчям

Почали знайомитися:
­ Народилася я у Херсонській області, на березі Азовського моря, поблизу Генічеська, ­ розповідає К. Дядюшева. ­ Навчалася у Харківській юридичній академії імені Ярослава Мудрого. За розподілом приїхала на Запоріжжя. Працювала у прокуратурі Якимівського, а потім Жовтневого районів. І ось вже кілька років є співробітником відділу представництва у судах прокуратури Запорізької області.
Ми покликані відстоювати інтереси держави у галузі цивільного права. Тобто готуємо позови до суду, підтримуємо їх під час розгляду справи і слідкуємо за виконанням судових рішень. В основному мова про незаконні оборудки із землею. Якщо чуєте, що державі повернуто незаконно вилучені землі на березі моря, кургани чи територію Національного парку, то це підсумки саме нашої роботи.
У нашому відділі приблизно половина ­ жінки. Наразі прокуратура не є закритою системою, де тільки чоловік може побудувати кар’єру. І жінки у дусі часу теж активно просуваються по кар’єрних щаблях. Якихось перепон цьому процесу немає. Наприклад, заступником Генерального прокурора наразі працює Анжела Стрижевська ­ професіонал високого ґатунку, активна, цілеспрямована жінка з чіткою позицією…
Або моя безпосередня керівниця ­ Леся Михайлівна Шульга. Дуже цікава особистість, яка завжди надихає нас, сприяє не лише в роботі, а й у повсякденному житті. Вона ­ справжній приклад вольової, ініціативної людини.
Втім, на те ми і жінки, що маємо вчитися поєднувати і кар’єру, і сім’ю. Я поки що не маю дітей, але більшість моїх колег­жінок вже мами, і це зовсім не заважає їм у роботі. Хоча робота забирає дуже багато часу, через те багато сімей складається саме тут. Наприклад, більшість дівчат, з якими я працювала у Жовтневій прокуратурі, пов’язали свою долю із хлопцями з нашої системи.
Та ми живемо не лише роботою і сім’єю. Зокрема, я намагаюся займатися англійською мовою, фітнесом та стрейчингом (комплекс вправ, спрямований на розвиток гнучкості). А ще навчаюсь гарно готувати для чоловіка, бо жінка­прокурор — це звичайна людина з абсолютно нормальними цінностями, яка живе повним та цікавим життям.
Зараз у зв’язку з безвізовим режимом багато сімей почали подорожувати хоча б у сусідні країни Європи. А ми з чоловіком любимо подорожі автомобілем Україною. Зазвичай це ­ двотижнева поїздка областями. Побували вже ледь не у всіх куточках нашої держави, яка справді дуже багата на цікаві та мальовничі місця.

Про роботу

­ Прокуратура постійно реформується, ­ продовжує Катерина Євгенівна. ­ Наприклад, ще зовсім недавно ми займалися не тільки справами, що стосуються інтересів держави, а й безпосередньо захистом громадян, котрі не здатні самостійно себе захистити. Тобто, наприклад, намагалися повернути літнім людям квартири, які було шахрайським чином у них віднято. Пам’ятаю вдячність в очах стареньких, коли ми доводили справу до логічного завершення у суді.
А ще пам’ятаю епізод, коли бабуся не могла отримати пенсію через виправлене прізвище ­ у довідці одна літера не відповідала її паспортним даним. Для нас підготувати відповідну заяву — 15 хвилин часу, а для старенької то ціла проблема. Та ми вирішили її за два тижні через суд.
Зараз функцію захисту громадян передано Центру первинної правової допомоги. Тобто за державний кошт тут працюють адвокати, в основному з пенсіонерами, у яких маленька пенсія.
Ми ж нещодавно повернули державі близько 10 гектарів прибережної землі… Зазначу, що, окрім земельних питань, ми займаємося проблемами незаконного вилучення державного, комунального майна тощо. Протягом минулого року провели величезну роботу по землях на території Кирилівської селищної ради. Тут поряд з лиманом, де взагалі забудова заборонена, незаконно передали землю для забудови рекреаційними об’єктами. Планували звести тут комерційні будівлі, бази, огородили територію, обмежили доступ громадян до лиманів та моря. Ми зупинили цей процес, адже загальнонаціональну спадщину ніхто не може привласнити.
Минулого року закінчили і процес у Вільнянському районі. Там працює виправний центр, а у нього є тисяча гектарів землі. Втім, органи місцевої влади вирішили, що ці угіддя колонії не потрібні, а її документи на користування землею застарілі й неактуальні. Словом, віддали ті гектари у постійне користування підприємству начебто з метою захисту прав інвалідів, котрі до вказаного підприємства жодного відношення не мали.
Ми пред’явили 23 позови, кожну земельну ділянку зі згаданих 1000 га повернули до державної власності. Наразі всі судові рішення набрали законної сили, а земля фактично у повному обсязі повернута колонії. А це ж сільськогосподарські угіддя, де засуджені мають виправлятись через суспільно корисну працю та отримувати дохід від цієї діяльності. До речі, про порушення закону тут ми спочатку дізналися із публікації у ЗМІ і відразу почали реагувати.
Сьогодні займаємося колишньою “Комсомольською школою” на Хортиці. На жаль, судова тяжба триває не один рік, а будівлі руйнуються.
І трішки передсвяткової радості наостанок.
­ Колеги­чоловіки завжди поздоровляють нас зі святом 8 Березня, ­ посміхається наша співрозмовниця. ­ На вікні вже стільки орхідей, що не вміщаються. Одним словом, якщо ти навіть не любиш квіти, то почнеш їх любити. А ще після свята додаєш пару кілограмів через цукерки. Дуже багато смачненьких подарунків…

 

Юлія Орловська — диспетчер і старшина
Знайомтеся: Юлія Олександрівна Орловська ­ диспетчер оперативно­-координаційного центру (ОКЦ) ГУ ДСНС в Запорізькій області. Це її голос ви можете чути, коли звертаєтеся за допомогою в Службу 101.

Коли назустріч мені вийшла красива струнка дівчина і неголосним приємним голосом почала свою розповідь, я і подумати не могла, що у неї позаду вже 22 роки служби:
­ Я отримую дзвінки про пожежі, надзвичайні ситуації, ­ розповідає Юлія Орловська. ­ Якщо це пожежа, то ми діємо по давно і чітко розписаних правилах: машини, пожежні розрахунки, посилення тощо. Але все частіше виклики стосуються, наприклад, допомоги бригадам швидкої, якщо треба знести на носилках з верхніх поверхів огрядну людину. По більшості подібних випадків у нас також існує відпрацьований алгоритм дій.
Буває, звичайно, всяке ­ на очах людини гине будинок, сім’я, і зрозуміло, що вона в шоці. Нам доводиться виконувати і роль свого роду психологів, а це вже велика відповідальність. Співчуваєш, а водночас думаєш, що сказати, як діяти, щоб людині не лише не зашкодити, а реально допомогти.
Є випадки, коли люди не можуть додзвонитися до швидкої допомоги, поліції, служби газу, і хоча ми, здавалося б, не зобов’язані їх з’єднувати з іншими службами, але завжди допомагаємо.
У пожежній охороні було менше дзвінків. По­перше, люди конкретно повідомляли про пожежі, а по­друге, не було мобільних телефонів. З одного боку, помітно зросла оперативність, і людина з будь­якої точки може негайно сповістити про надзвичайну ситуацію, тепер не треба бігти до телефону. Але виникла проблема випадкових дзвінків. Їх безліч і з боку дорослих, але найчастіше це просто дитячі пустощі.
Якщо говорити про сезони, то пожежі ­ це, в основному, літо. Палають очерети, трава, Хортиця… Взимку найчастіше потрапляють у снігові затори машини. Словом, допомагаємо пробитися по засніжених дорогах, іноді рятувальники просто обігрівають людей в машинах, привозять їх в частину, тобто діють залежно від обставин.
Весна ­ це сплеск небезпечних знахідок. Пам’ятаєте Новобогданівку? Окрім того, на полях вимиває снаряди періоду Другої світової. А буває, що люди копали траншею і наштовхнулися на ледь не цілий склад боєприпасів. Наші фахівці усі ці смертельно небезпечні знахідки знешкоджують.
­ Чи були якісь курйозні випадки у Вашій роботі?
­ Так, ­ продовжує Юлія Олександрівна. ­ Ми ­ дуже серйозна організація, але до нас часто звертаються пошукати чиюсь кішку або собаку. На здивоване питання відповідають: «Ну, ви ж Служба порятунку»… Тільки учора, наприклад, зняли кота з дерева, а ще іноді собаки падають в люки. Бувають і зовсім нестандартні випадки, на кшталт коня, котрий впав у яр. Минулого року влітку 20 рятувальників витягували цю тварину з пастки. Нещодавно врятували декоративного козла, якого трохи не загризли собаки.
Хочу звернутися до читачів: пожежники працюють і в спеку, і в холоднечу, та ще й багато годин поспіль. Прохання бути більш відповідальними і за своє життя, і за життя своїх близьких, особливо дітей…
А ще був випадок, коли у когось мобілка зламалася, телефонують: «Допоможіть, ви ж Служба порятунку»… Доводиться пояснювати, що ми рятуємо людські життя, а не телефони.
Одного разу навіть на «101» звернувся чоловік і попросив… пісню. Мовляв, це ­ радіо 101FM? Словом, ­ посміхається Юлія, ­ хоч бери і співай!
Але зовсім не до сміху, коли телефонують «суїцидники» і погрожують покінчити з життям. Тут намагаєшся відшукати потрібні слова, щоб потягнути час, заспокоїти людину, підвести її до думки, що цього робити не можна. Хоча найчастіше ці люди просто хочуть поговорити і прислухаються частіше до нас, ніж до своїх родичів. Був випадок, коли дідусь зібрався вішатися, син пропонував викликати швидку, а він ні в яку. А нас послухав…
Втім, у наші обов’язки не входить визначати, наскільки серйозні наміри у потенційного самогубця. У нас є психологи, які виїжджають на місце і далі працюють з цими людьми.
Що стосується зміни, то у нас дві жінки­диспетчери і п’ять­шість чоловіків. З ними працювати добре ­ люди обізнані, мають великий досвід практичної роботи з технікою, добре знайомі з гасінням пожеж. Вони завжди підкажуть і допоможуть…
­ Чи часто Вам дякують?
­ Так, буває. Спочатку обурюються і говорять, що все погано, а потім, зрозумівши, що наші хлопці зробили все, що могли, дякують: «Спасибі, що відгукнулися». А комусь, буває, голос сподобався або ввічливе ставлення.
­ Розкажіть про себе.
­ Народилася я в Запоріжжі. Мій дідусь служив офіцером у пожежній охороні, а бабуся працювала телефоністкою в диспетчерській службі залізниці. Так що нічні чергування ­ це у нас сімейне. Я спочатку працювала на «Мотор Січі», але потім прийшла в 6­ту пожежну частину диспетчером, а з 2003 року служу тут, в ОКЦ.
Дочка закінчує 5 курс медуніверситету, але вже зараз підробляє в 9­й лікарні…
Серед моїх серйозних захоплень у вільний від служби час ­ психологія. Зараз я відвідую курси гештальт­терапії. Йдеться про один із прикладних напрямів психотерапії, який дозволяє людині краще розкритися як особистості. Мені це дуже допомагає в роботі.
А ще малюю на склі (лжевітраж), шию дитячі інтер’єрні іграшки. Люблю усе казкове і незвичайне. Займаюся і т.зв. кавовими іграшками. Малювала я з дитинства, починала ходити в ізостудію, але потім не вийшло — навчання у школі перевели у 2­гу зміну. Ось тепер надолужую недомальоване в дитинстві, ­ посміхається Юлія Орловська.

* * *
Наші найщиріші вітання і побажання жінкам у погонах і всім запоріжанкам. Зі святом всіх нас!

Світлана Третяк


ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here