Опинившись на вулиці, чоловік шукав прихисток де тільки міг, ночувати доводилося навіть просто неба. «Достукатися» до членів сім’ї Дмитра Юрійовича ні в нас, ні в його сусідів так і не вийшло, але за допомогою небайдужих людей його відправили у реабілітаційний центр, розташований в одному з сусідніх сіл району.
Давши чоловікові час на адаптацію, ми, як і обіцяли, вирішили дізнатися, як він почуває себе зараз, в яких умовах проживає та, найголовніше, почути, які в нього плани на життя.
Приїхавши у реабілітаційний центр, ми були приємно здивовані, бо зміни, що відбулися з колишнім мешканцем вулиць, як то кажуть, просто на обличчя. Чистий одяг, відсутність неприємного запаху, щира посмішка, блиск в очах та, найголовніше, в нього з’явилося житло, в якому він почувається в безпеці. Дізнавшись, що журналісти їдуть саме до нього, Дмитро Юрійович вирішив поспіхом навіть поголитися, щоправда, від переживання трохи порізався, але в цілому його вигляд справив на нас гарне враження.
На питання, чи не ображають його в реабілітаційному центрі та як взагалі йому зараз живеться, чоловік відповів, що наразі в нього все добре, поганих людей поруч немає. Він також розповів про харчування та як проводить вільний час. А от коли ми спитали, чи приїздить до нього хтось із рідних, відразу засмутився. Як повідомило керівництво центру, за весь час перебування тут чоловіка ніхто ні разу так і не відвідав. Сам же Дмитро Юрійович, у силу тих наслідків, до яких призвела колись отримана травма голови, на цю тему лише фантазує. Він розповів, що його відвідують друзі, а також, що донька з онукою регулярно приїжджають у гості.
На питання щодо планів на майбутнє чоловік відповів, що мріє повернутися додому, та ось тільки чи відбудеться це колинебудь і чи буде в нього власний дім, на жаль, невідомо.
З розповідей людей, які знаходяться зараз поруч, стає зрозуміло: Дмитру Юрійовичу потрібен постійний догляд, тому що після травми голови він часто про щось забуває. А ось по господарству, в силу своїх можливостей, чоловік намагається допомагати: рубає дрова, копає город, але буквально кожен його крок треба контролювати, тому що іноді він поводиться, як дитина.
У реабілітаційному центрі з чоловіком проживають люди, які також опинилися у складних життєвих ситуаціях: хтось намагається побороти наркотичну чи алкогольну залежність, а комусь, як нашому герою, немає куди піти. На сьогоднішній день всі ці люди і є для нього сім’єю, а ось чи згадають про нього ті, хто повинен насправді піклуватися, покаже час…
Варвара Соболева
