Не знаю як кому, а для мене особисто запорізький проспект – диво! Для того щоб зорієнтуватися у місті, необхідно потрапити до якоїсь з його частин. Його довжина становить 10,8 км. І опинитися на ньому можна практично з будьякої точки міста
Початок історії
Він зобов’язаний своїм народженням військово-стратегічним міркуванням безпеки новопридбаних у другій половині XVIII століття Російською імперією внаслідок розпаду Речі Посполитої та ослаблення Османської імперії земель Правобережної України. Так, офіційною датою відліку історії міста-фортеці Олександрівськ (як на початку свого шляху називалося Запоріжжя) і його центральної вулиці за порогами на лівому березі Дніпра у рамках створення Дніпровської оборонної лінії за наказом імператриці Катерини II вважається 1770-й.
Хоча в перший рік свого існування селище першопрохідців, покликане захищати південнозахідні кордони і контролювати козацьку вольницю на острові Хортиця, знаходилося на правому березі річки Суха Московка, внаслідок водопілля вже через рік місце було визнано непридатним для подальшого розвитку міста, і його перенесли в межиріччя Сухої та Мокрої Московок. Звідти, з вулиць Ковальської та Соборної, остання з яких відповідно до карти 1823 року тягнулася до фортеці нині вулиця Фортечна, більш звична для сучасників як Грязнова, і почав свою історію майбутній головний проспект Олександрівська-Запоріжжя.
Неспішний розвиток міста, чисельність якого за століття збільшилась лише до чотирьох з половиною тисяч чоловік, підстьобнуло відкриття 15 листопада 1873 року ділянки ЛозоваОлександрівськ Катерининської залізниці. У результаті вже на початку XX століття вона виросла у шістнадцять разів. Головна ж магістраль міста, зберігши колишню назву, поступово просувалася на північний захід, сягнувши берега Сухої Московки.
Нова влада – нові назви
У таких кордонах вулицю Соборну й застала революція 1917 року, національновизвольні змагання і крокуюча за ними громадянська війна. Саме місто було перейменовано на Запоріжжя, на наше щастя, у 1921 році. З одного боку, більшовики увічнили пам’ять про запорозьких козаків, а з іншого – у своїй російськомовній транскрипції викликала плутанину у думках покоління, що зростає. Молодь нині плутається: де жили запорозькі козаки і як називати своїх сучасників – мешканців міста Запоріжжя.
Однак, вертаючись до теми статті, остаточне верховенство радянська влада у місті взяла у 1920 році. Через рік, у 1921 році, за принципом «Нова влада — нові порядки» Олександрівськ був перейменований на Запоріжжя. У цей же час під загрозою розстрілу циркуляр НКВС від 15 липня 1921 року зобов’язав у тижневий термін змінити всі колишні назви вулиць міста, давши їм імена нових радянських героїв і борців революції. Тиждень за тижнем, і вже до листопада 1922 року були перейменовані більше трьох десятків вулиць. У тому числі вулиця Соборна була названа на честь одного з натхненників німецького комунізму Карла Лібкнехта. Однак на цьому історія перейменувань вулиць в місті не закінчилася.
Через десятиліття в рамках електрифікації країни рад з боку Дніпра разом з роботами зі зведення гідроелектростанції в рамках затвердженого 29 квітня 1932 року плану Державного інституту проектування міст починається будівництво нової частини Запоріжжя – так зване Соцмістечко, де вулиця, що пізніше стала частиною головного проспекту, мала скромну назву 8-ї Поздовжньої.
Рекорду не вийшло
Наш проспект часто розглядається як один з найдовших. Деякі джерела стверджують, що проспект є найдовшим в Європі. Втім, проспект Соборний в Запоріжжі поступається довжиною, наприклад, навіть Московському проспекту в Харкові 18 км. Всупереч всім надіям і гордості запоріжців, проспект ніколи не був найдовшим в Європі, але все ж мешканцям міста є чим пишатися. Так, житлові квартали «Соцміста» в районі греблі «Дніпрогесу» та проспекту Металургів вважаються одним з найкращих прикладів містобудівного мистецтва СРСР довоєнного періоду. Проект цього архітектурного ансамблю в 1932 році отримав золоту медаль на виставці в Парижі. Соборний проспект претендує на звання «7 чудес Запоріжжя».
Цікаво, що у Запоріжжі в 1930-ті роки, у розпал процесу колективізації і будівництва, парна сторона центрального проспекту Карла Лібкнехта носила прізвисько «Пижонстріт», а непарна — «Гапкінштрасе» (швидше за все, від загального імені домробітниць «Гапка»). «Стрітом», як правило, гуляли інженери, лікарі, студенти, а на лавочках, що стояли уздовж «штрасе», лускали насіння чорнороби, прислуга та інша молодь з навколишніх сіл.
У різні часи окремі частини сучасного проспекту носили імена Поштова, Стовбова, Велика, Головна, Верхня, Поліцейська, Соборна, Карла Лібкнехта, 8-а Поздовжня, Германа Геринга, Адольфа Гітлера, Леніна.
У мирні плани з об’єднання двох частин одного міста безжально втрутилася Друга світова війна. Найменування вулиць – наочна частина будьякої ідеології. Німецький окупаційний режим самовпевнено перейменовував вулиці зі встановленням контролю над українською територією. Так, вже у 1941 році 8-а Повздовжня перетворилася на штрасе Германа Геринга, а Карла Лібкнехта була перейменована на честь Адольфа Гітлера. Однак недовго судилося запорізьким вулицям носити імена тих, хто приніс смерть і сльози українському народу, відразу після звільнення їм було повернуто довоєнні назви.
Остаточне становлення центрального проспекту
Проект з об’єднання декількох вулиць в єдиний проспект існував вже 1949 року, однак остаточно втілитися йому судилося тільки 4 січня 1952 року: ухвала міської ради визначила для центральної магістралі Запоріжжя ім’я Леніна. Проспект об’єднав 4 вулиці: 8ю Поздовжню вулицю в Соцмісті, знов сплановану вулицю на Вознесенці (від сьогоднішньої вулиці Гагаріна до площі Олександра Поляка), вулицю Карла Лібкнехта і вулицю Ковальську в старій частині міста.
На сьогодні основний напрям проспекту уздовж дніпровського берега з південного сходу на північний захід. При цьому умовно головну вулицю обласного центру можна розділити на три історично не обумовлені частини: дугоподібна ділянка між Привокзальною та Транспортною площами, яка прорізає територію «АвтоЗАЗу»; від Транспортної до площі Пушкіна – так зване Старе місто; новобудови радянської доби від пл. Пушкіна до Дніпра, що зараз включають територію колишнього козацького села Вознесенка, і Соцмістечко.
З повоєнної пори життя тут не завмирає ні на хвилину, намотуючи на вісь історії витки спіралі часу. За цей час тут виросли нові будинки в стилі еклектики і розкрили свої ніжні обійми затишні парки і сквери, хоча і їм опісля півстоліття існування знадобилося оновлення, яке вдало знайшло свою реалізацію в програмі реконструкції 2002 року.
У 2002-2008 роках проспект зазнав значної реконструкції, в ході якої демонтовано трамвайну лінію між Парковим бульваром (до 2016 року — вулиця Леонова) та вулицею Лермонтова. Були ліквідовані старі дерева вздовж проспекту. На перехресті з бульваром Шевченка встановлено масивний «Годинник закоханих», що грає мелодію з фільму «Весна на Зарічній вулиці». До речі, аналогів запорізькому «Годиннику закоханих» з фонтаном в Україні немає. 10 жовтня 2016 року було відкрито оновлений годинник, в якому замінено 4 циферблати, сам механізм, системи управління і звукового супроводу після більше десяти років роботи.
З 4 січня 1952 року до 19 лютого 2016 року проспект носив ім’я Леніна, після чого був перейменований на проспект Соборний згідно із Законом про засудження комуністичного та націонал=соціалістичного режимів. Незважаючи на всі ті імена, які встиг за роки свого існування приміряти Соборний проспект, нині він так і залишається кістяком Запоріжжя. Магістраллю, яка несе на собі велику відповідальність — бути обличчям і серцем міста з історією.
Людмила Турчина
