10 січня перший президент України Леонід Кравчук відзначив своє 85-річчя. Всі, кому це належало за посадою, оспівали Леоніда Макаровича найвищими епітетами. І справді, Л. Кравчук заклав підвалини сучасної України. Інша справа, чи була вона при ньому і чи є зараз незалежною і суверенною…

Коли КДБ СРСР з кількома відділами ЦК КПРС остаточно вирішили ще в 1987 році “валити” Союз, то кращої кандидатури на роль головного “націоналіста” вже “незалежної” України, ніж Кравчук, знайти їм було важко. Перевірений солдат партії, головний (за посадою) у боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом”, тобто зав. ідеологічним відділом ЦК КП України виявився тут незамінним персонажем.

А на підмогу йому — соратником-куратором — призначили генерал-лейтенанта КДБ і начальника 5-го (теж головного у боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом”, тільки в Комітеті) управління КДБ при Раді міністрів УРСР Євгена Марчука.

Як ми пам’ятаємо, все тоді, у 1991 році, у них вийшло. Електорат В’ячеслава Чорновола розтягли Лук’яненко і Юхновський, і Кравчук переміг вже у першому турі. Хитрий і обережний (“між краплинами дощу без парасольки пройде”) він правив за принципом трішки вашим, а все більше нашим. Втім, і це не задовольнило Москву, де головною концепцією розвитку обрали наступну: “Біла Росія, оточена червоним поясом”. Тобто у РФ комуністи — “это красно-коричневые”, а поза межами — “это патриоты нашей великой Родины”.

Словом, Кравчука московська преса полоскала так, що в 1994 році довелося проводити позачергові президентські вибори. Чинний президент навіть збирався не йти на них, втім, Москва не була впевненою, що два спікери Верховної Ради — попередній і чинний — І. Плющ і О. Мороз, програють у другому турі Леоніду Кучмі, через те погнали в бій Кравчука.

Комбінація виявилася вдалою, у “фінал” вийшли саме Кравчук і Кучма.

А далі — в період до другого туру виборів — Кравчук почав чудити без баяну. Він підписав указ, аби солдати переслужили зайвих півроку, були й інші непопулярні рішення, які ніхто не робить перед виборами. Втім, і це не допомогло: реально Кравчук все рівно набрав більше голосів, ніж Кучма. Два дні рахували, вже й московське радіо “Маяк” повідомило про перемогу Кравчука, і тут (через дві години після згаданого повідомлення) програма “Время” поставила остаточну крапку: переміг Кучма.

Кравчука потім питали, чи не сфальшували тоді результати виборів, і він скромненько так заявив щось на кшталт того, що хто тепер про це дізнається…

Таким чином, Аркадій Вольський, який буквально за руку ввів Кучму в кабінет Кравчука напередодні виборів, свого добився. Дисциплінований партієць Кравчук завдання виконав. Зауважу, що Вольський — то тіньовий глава Росії ледь не до самої своєї смерті у 2006 році. Це він на посаді зав. відділом машинобудування ЦК КПРС розставляв кадри “червоних” директорів у 1989 році. І саме вони визначали політику в пост-СРСР щрнайменше до 2000-го року.

Ще раз вибачаємося за те, що довелося так довго розповідати про закулісся 25-річної давнини. Втім, це виправдано, бо сьогодні ми маємо точний переспів тих подій.

Перше. “Смотрящим” за Україною від Путіна з 2002 року працює Віктор Медведчук. Перерва у нього була хіба що при Єханурову — з вересня 2005 по липень 2006 року.

Друге. У Москві вирішили змінити першу офіційну особу України. Петро Олексійович чи вже використав весь свій потенціал, чи знайшлися більш надійні кадри — ми цього поки не знаємо.

Третє. Петру Порошенку доручено “окормляти” Правобережжя (як свого часу і Кравчуку). “Томос”, вірніше “Віра, Армія, Мова” — це гасло очевидно, що не для Харкова, Запоріжжя і Одеси.

Четверте. Його конкурентами там є Тимошенко, Гриценко, Садовий, Кошулинський і, коли висунеться, — Вакарчук. Конкуренція просто дика!

П’яте. А що на Лівобережжі? А тут немає конкуренції! Тільки Бойко і Вілкул. На Бойка ставить Путін (Медведчук), на Вілкула — Ахметов. За що останнього покарали включенням в санкційний список уряду РФ, разом з колишнім лідером “Правого сектора” Дм. Ярошем, стовпів “русского мира” зразка 2014 року — Вілкула, Добкіна і навіть Новинського…

Шосте. А на чиєму електоральному полі “пасеться” Зеленський? Та, звичайно ж, на Лівобережжі! Російськомовний, збирається шукати миру у Путіна тощо. Так, він зачепить і молодіжну аудиторію Правобережжя, втім, його виборець таки на Лівобережжі.

Сьоме. А чому, починаючи з 1 січня, всі стеце-кремлеботи кинули мочити Юлю, Гриценка, а взялися за Зеленського? Він що — Порошенку конкурент? Ні! Він конкурент Бойку!

Хвилиночку, то об’єднані сили “Мінстеця” і путінського Агітпропу останні два тижні “топлять” за Бойка? Точно так! І тоді виходить, що Петро Олексійович просто один в один повторює шлях Кравчука? Тобто, його мета “томосом” замочити всіх кандидатів Правобережжя (виграти у них, або хоча б ослабити перед другим туром) плюс забезпечити вихід у другий тур Бойка, але аж ніяк не Зеленського!

Через те сьогодні в президентському штабі моляться на Вакарчука. Адже він — у разі висування — не лише створить вже просто нестерпну конкуренцію на Правобережжі, а й відніме молодіжні голоси Західної України у Зеленського. Чим збільшить шанси… Бойка.

Ось така, як мовиться, фігня, малята. А ви думаєте “томос-тур” задуманий заради перемоги? Ні, він проти Тимошенко, Гриценка і Садового. Проти Зеленського і за Бойка працюють 37 тисяч акаунтів стеце-кремлеботів у соцмережах. Котрі щодня полощуть цього “шута”.

Втім, і Коломойський теж “не дремлет”. Ось взявся висуватися генерал-полковник СБУ Ігор Смєшко. Він у медійному плані має заблокувати порошенківську “Армію”. Перейшов в наступ і “укропівець” Олександр Шевченко. Це його депутати з Волинської облради фактично зірвали графік “томос-туру” (тобто “Віру і Мову”). Саме представники “УКРОПу” висунули вимогу, що чинний Президент має не лише по церквах дзвони слухати, а й зустрітися з депутатами облради та розповісти, куди він привів Україну і куди збирається вести її далі?

У підсумку, за шість останніх днів “томос-тур” відбувся лише у Рівному та Вінниці. До Луцька ж ніхто не поїхав…

Таким чином, слідкуємо за руками (пардон, за подіями) — попереду нас чекає багато цікавого!

Леонід Романовичов