Бывшему жителю Запорожья присвоили звание Героя Украины
Президент Украины Петр Порошенко подписал указ о присвоении звания Героя Украины бывшему сотнику УПА Мирославу Симчичу, который в 60-х и 80-х годах проживал в Запорожье.
Як повідомляє Запорізька «Просвіта», Мирославу Симчичу, сотенному УПА, 5 січня, в день його 96-ліття присвоєно звання Героя України! Його життя тісно пов’язане з нашим містом.
Мирослав у 1941 на Галичині вступив до юнацької мережі ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 року, відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служить кулеметником. Після двох боїв з німцями цей курінь відійшов у Чорний Ліс, окрім чоти Скуби, на основі якої формується нова сотня. Районовий Орел направляє Симчича знову до Коломиї, тепер уже вести розвідку.
Із приходом на Галичину більшовиків Симчич воює проти нового окупанта. У грудні 1948 року пораненого Мирослава взяли в полон кати НКВС. Мирослав Симчич був засуджений 1949 року Івано-Франківським військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні». 1956 Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили.
Він мешкав у Запоріжжі, працював сталеваром. В нашому місті оженився. Однак у 1968 році він знову заарештований за так званими «нововиявленими обставинами». Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував ув одиночній камері, навіть «справедливе» радянське правосуддя не змогло довести жодних «нововиявлених злочинів». Аби не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 (кінець терміну 30 січня 1982).
1979 року Мирослав Симчич подав заяву в МҐБ і в КДБ з проханням або перевести його назад до 35-го табору Пермської області, в якому утримувалися політичні в’язні, або до Запорізької області (його сім’я жила в Запоріжжі), оскільки в новому таборі з його здоров’ям умови надто тяжкі, і дружині дуже важко до нього добиратися. На вимоги писати листи російською мовою Симчич відповідав, що не писав і не писатиме російською. Після тригодинної розмови з Симчичем працівник Пермського УВТУ полковник Карпов сказав йому: «Я бачу, вас не перевиховали за 27 років, а я тим більше не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями».
У 1982 році Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 2,5 років таборів «за наклепи на радянський державний і суспільний лад».
Звільнений у 1985 році. Усього відбув в ув’язненні 32 роки, 6 місяців.
Ще рік після звільнення перебував під наглядом. Навіть після проголошення Незалежності України міліція Запоріжжя «за звичкою» приходила перевіряти особливо небезпечного злочинця.
У 2008 році в Коломиї йому було встановлено прижиттєвий пам’ятник. 11 травня 2013 року Мирослав Симчич став Почесним громадянином Львова.
Нині Мирослав Симчич на пенсії. Живе у м. Коломия, Івано-Франківської області, почесний громадянин Коломиї. Член Коломийської міськрайонної станиці Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Лише 15 листопада 2017 року за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував Мирослава Симчича.
В ночь на 4 января в Веселовском районе осквернили храм Покровы Пресвятой Богородицы новосозданной Православной церкви Украины. Негодяи разбили стекло в храме и проникли в церковь, перевернули храмовую утварь. Деньги и ценные вещи из храма не пропали.
Починати поєдинок у Дніпрі запоріжцям довелося за рахунку «-3». Але про цю формальність першої зустрічі довелося забути одразу зі стартовим вкиданням. Незважаючи на певну тривогу після двох фолів за 23 секунди від Майкла Холтона, запоріжці розпочали гру «з душею»: надійно грали у захисті та хвацько в атаці.
