Відверте божевілля охоплює українське суспільство. І «что характерно»: радіють тому, що їх зомбують навіть ті, хто мав би стати на заваді цьому процесу. Тобто “велети духу” і місцевого, і київського рівня…

У подібній ситуації Петро Олексійович почувається як риба у воді. У суботу ейфорія від “об’єднавчого” Собору, а у неділю вже й підсумкова прес-конференція Президента. Як і годиться у подібних випадках, про подію тихцем оголосили пізно увечері в суботу, чим відсікли великий пласт небажаних персонажів.

“Церковная «перемога» давала возможность Порошенко вовсю пропиариться на церковной теме. А чтоб никто этому процессу не мешал, на мероприятии не дали задать ни одного неудобного вопроса, а представляющие потенциально угрозу журналисты просто «отсекались». По итогу даже тема разведчика Семочко была затронута журналистами настолько вскользь, что президенту не пришлось даже особо нервничать»… («Страна.ua», 21.12.2018 р.).

Тим часом «Мінстець» і всі придані ресурси, кинувши Зеленського, якого начебто збиралися “мочити” з початку поточного тижня, повернулися добивав Юлю.

Юлю нам не жаль! Не жаль, що фани, які любили її і в 2010-му, і ще зовсім недавно, тепер масово проклинають свого кумира. Нам себе жаль. У 2008-2010 роках Юля і Путін політично знищили Ющенка. А завдяки кому? Та зусиллями політтехнологів Гриніва, Медведєва, Уколова, Березовця… А за гроші Порошенка уряд Тимошенко в кінці 2008 взагалі утримався біля влади. Пам’ятаєте тодішній “нерушимий союз” БЮТ, НУНС (який покинув Ющенка) та Блок Литвина? Так ось за цією вдалою комбінацією стояв саме Порошенко.

Що маємо сьогодні? Гринів, Медведєв, Уколов і Березовець очолюють передвиборчий штаб Порошенка. І всіма тими методами, якими вони нищили Ющенка, сьогодні вони добивають не лише Гриценка, Зеленського, Садового, Кошулинського, а — з допомогою Медведчука — більше Вілкула, ніж Бойка. Та в першу чергу вони “мочать” Юлю.

Україні це  начебто на користь — за Юлію Володимирівну голосувати не можна, ми про це давно кажемо. Втім, не можна голосувати і за того, хто підхопив естафету її мерзенних дій 2008-2010 років. Бо тут не хрін редьки не солодший, а взагалі два чоботи — пара.

“Избирательные штабы Порошенко и Тимошенко уничтожают друг друга, пытаясь при этом предстать перед избирателем в облике умных и красивых”, — пише “Лига.нет” (4.12.2018 р.).

А ще, як стверджує це ж видання, “Тимошенко агитирует людей без привязки к патриотизму, избегая электоральных ниш. Для нее патриотический избиратель — желателен, но не принципиален. Президент наоборот — фокусирует кампанию на патриотах, исключая тех, кто не соответствует критериям поддержки Томоса, не видит армию, как ценность».

Втім, і одна, й друга команди діють абсолютно однаково в плані захисту свого кандидата від “дурних” запитань. Експерти стверджують, що і Петро Олексійович, і Юлія Володимирівна вже багато місяців жодного разу не відповіли на НЕ ПОСТАНОВОЧНІ ЗАПИТАННЯ.

Іншими словами, все повернулася в 2009-2010 роки, коли таким чином “змагалися” Тимошенко і Янукович.

Зауважимо, що є такий російський тиран Путін — винуватець війни і вбивств наших солдат,  загарбник Криму і Донбасу. Так ось “владика Кремля” провів у четвер вже свою підсумкову прес-конференцію. І там лунали доволі жорсткі і неприємні для нього запитання (у тому числі й від українського журналіста). Путин на них відповідав чи не відповідав, та вони все ж хоч були озвучені.

У нас з часів прем’єра Тимошенко подібне не практикується. Юля всі гострі запитання суспільства просто ігнорувала, Янукович теж відповідав тільки на постановочні запитання, а журналістів впритул не бачив, Яценюк-прем’єр взагалі віщав тільки на пригодовану телекамеру. Порошенко ж зазвичай проводить ОДНУ прес-конференцію на рік. І в’юном вивертається від всіх неприємних запитань. А у неділю і такі запитання фактично відсікли.

Тим часом “Страна.ua” опублікувала Меморандум з МВФ, за яким нам дадуть якихось грошей. Хто пам’ятає з’їди КПРС, той має знати Директиви тих з’їздів у галузі економіки. Положення останніх всі — від уряду і Держплану і до останнього району — мали виконувати. Так ось, Меморандум — це фактично директиви головного керівного органу України, розташованого поза межами нашої держави…

Торкнемося всього кількох позицій.

“Монетарная политика. Независимый НБУ продолжит придерживаться политики гибкого валютного курса. Инфляция составит 7%… Минфин будет подавать НБУ ежедневный и ежемесячный прогноз денежных потоков”.

“Независимый” НБУ — це “обмінник” Федеральної резервної системи США (ми про колонію Україну і принцип сurrency board, придуманий англійцями для своїх колоній ще у XIX ст., вже розповідали). Та ось тому “обміннику” тепер має ЩОДЕННО доповідати всесильний т.зв. український Мінфін.

Підемо далі: “Энергетика. Повышение тарифов на газ и отопление в соответствии с ранее объявленным графиком. Монетизация субсидий… Анбандлинг НАК «Нафтогаз Украины».

Словом, ціни на газ будуть підвищувати і далі. Субсидії, які і так виділяють зі скрипом, тепер монетизують, а значить отримати їх буде неможливо. А тим часом «разделение (анбандлинг, unbundling) компании — это процесс, посредством которого компания…  сохраняет основной бизнес и продает активы, производственные линии, подразделения или дочерние компании с целью создания более эффективной структуры» (Neftegaz.ru).

З часів Горбачова ми знаємо: як з’являється якийсь “консенсус” замість порозуміння, значить будуть грабувати. Тепер ось з’явився “анбандлінг”замість продажу по частинах…

“Приватизация. Продажа «Центрэнерго», угольной компании «Краснолиманская», предприятий «Индар» и «Президент-Отель-Киев»… Продажа 500 малых компаний с помощью электронных аукционов… Сокращение перечня компаний, запрещенных к приватизации. Принятие нового закона о концессиях и запуске концессионных пилотных проектов”…

Скажіть, а що з тієї України окрім томосу вже залишилося? І головне: за що нам такі біди? А всього лише обіцяють, що до 25 грудня МВФ виділить Україні (читай СВОЄМУ НБУ) 1,4 млрд доларів КРЕДИТУ якимись тугриками.

Оце все, що потрібно сказати про Україну. Хоч з Юлею, а хоч з Петром Олексійовичем на чолі…

Леонід Романовичов