У четвер наш постійний читач ознайомиться з дослідженням стосовно «Нафтогазу». Там фігурує цифра «хотєлок» цієї ДЕРЖАВНОЇ компанії до Кабміну у 110 мільярдів гривень. Втім раптом з’ясувалося, що апетити цієї де-факто ротшильдівської структури в Україні ростуть далі:

“В общей сложности газовый монополист потребовал у Кабмина предусмотреть для него в проекте бюджета на следующий год рекордные 230 млрд грн. В том числе, 28 млрд грн. — на государственные гарантии под облигации внешнего займа «Нафтогаза» на 1 млрд. долларов” (“Страна.ua”, 15.11.2018 р.).

Зауважимо, що ті шалені тарифи, які Яценюк і Порошенко придумали в 2015-му, а Гройсман, під тиском МВФ, ще підняв їх з 1 листопада, ніяк не поліпшили фінансового стану не лише України як держави, а навіть “Нафтогазу” як компанії. Тільки на відсотки за ЗГАДАНОЮ нами позичкою в 1 млрд доларів газовий монополіст збирається щорічно платити 1,5 млрд гривень.

Так, за відпрацьованою в Україні схемою “приХватизації” практично всіх державних активів, тобто за безцінь і в “правильні” руки, Ротшильди прибирають собі українську газотранспортну систему. А ви думали, що глава “Нафтогазу” Коболєв просто так майже вісім мільйонів доларів премії отримав?

Там часом Інтерпол збирається очолити представник Росії. Захід з цього приводу лише пхикнув, а “Украина выступает против кандидатуры россиянина Александра Прокопчука на посту главы Интерпола. Как заявил министр внутренних дел Украины Арсен Аваков, Россия «злоупотребляет возможностями Интерпола для преследования политических оппонентов». По его словам, гражданин России во главе Интепола является гибридной угрозой для всего мира» («Эхо Москвы», 18.11.2018 р.).

Прокопчук родом із Житомирщини, свого часу пішов по комсомольській лінії, потім по чекістській — у російській податковій навіть очолював управління внутрішньої безпеки. Далі трудився фактично чекістом при МВС Росії з виходом закордон. З 2016 року він віце-президент Інтерполу (а ви всі: «війна, агресія і якийсь Захід нам допоможе!»), а тепер збирається цю контору очолити.

Картинні протести Авакова були почуті хіба що в Росії та Україні. Адже дві братерські держави і далі обмінюються не лише всією інформацією, а й затриманими підозрюваними. Тобто українська Генпрокуратура і Ко доповідають все у Москву як і доповідали з часів Кравчука, а ще видають Путіну бійців АТО, яких той вважає терористами.

І ось чергова весела новина! «Брат россиянина, претендующего на должность главы Интерпола, возглавляет представительство Украины в ОБСЕ – СМИ.
Постоянное представительство Украины при международных организациях в Вене Игорь Прокопчук возглавляет 8,5 лет, отмечает ZN.UA. Источники издания утверждают, что он – родной брат россиянина Александра Прокопчука, который может возглавить Интерпол» (“Гордон.ua”, 19.11.2018 г).

То ви ще дивуєтеся, чому місія ОБСЄ на Донбасі сліпа, глуха й на 80 відсотків російська чи проросійська за своїм складом?!

Втім, «коллеги не замечали за ним пророссийских взглядов и утверждают, что Игоря Прокопчука ценят и уважают как в ОБСЕ (в Вене), так и в центральном аппарате МИД. По свидетельству украинских дипломатов, он добросовестно отстаивает интересы Украины в ОБСЕ. Однако у его коллег вызывало удивление, что его дети еще не так давно (уже в разгар российско-украинской войны) посещали школу при посольстве РФ», – говорится в материале ZN.UA» (Там же).

Ну, Штірліц теж не в будьонівці по Берліну розсікав! Він просто чесно і непомітно робив свою справу…

Тим часом «перемогою» т.зв. українського і т.зв. МЗС назване голосування в ООН резолюції з прав людини в окупованому Криму із осудом дій Росії. 70 — за, 76 — утрималися і 26 — проти. Минулого року було 71 — за і 25 — проти. Хто ж проти? Окрім КНДР, Куби, Китаю, Індії та ПАР, окрім Сирії, Сербії та низки залежних від Росії країн, проголосувала проти і рівно половина «республік-сестер»: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан та власне Росія.

Іншого і не могло бути з міністром Клімкіним із Курська — зятем російського генерала, який отримав від Путіна медаль за загарбання Криму…

Зауважимо, що “владика Кремля” такий страшний та сильний лише на українському напрямку, на якому з ним “свои в доску ребята” грають у піддавки. У тих країнах, де є власне, а не прикомандироване ним МЗС, Путін особливо не розженеться.

З цього приводу на Youtube з’явилися десятки відео, ми ж рекомендуємо те, що із заголовком “Путину утерли нос в Сингапуре».

Там про старого босяка із ленінградського підворіття, що без понтів не може. І ось на саміті АСЕАН у Сінгапурі Путін традиційно спізнився на зустріч з господарем — прем’єром цього міста-держави. Останній трохи почекав і відмінив зустріч.

Такого ляпаса, особливо після карикатур, пов’язаних із запізненням Путіна на урочистостях біля Тріумфальної арки у Парижі 11 листопада, російська дипломатія б не пережила. І вона зробила все, аби зустріч таки відбулася — пізніше, і хоча б в кілька хвилин — для фотозйомки.

Та будь ласка! Путіна пустили через рамку металошукача. У нього щось задзвеніло, а його помічника взагалі прошманали як останнього контрабандиста. Главу ж МЗС Лаврова та прес-секретаря Пєскова взагалі на зустріч не пустили.

Це все, що варто знати про велич і Росії, і Путіна.

Втім, події розвивалися далі. На зустрічі з президентом Південної Кореї та прем’єром Японії Путін вже не спізнювався — спізнювалися вони. До того ж японський прем’єр Абе таки знайшов аргументи, аби з’явилися такі заголовки: «СМИ России: Москва готова передать Курильские острова Японии?» (ВВС, 19.11.2018 г.); «Абэ пообещал Путину не пустить военных США на южные Курилы» (Ведомости», 16.11.2018 р.).

З цього приводу піднявся неголосний гвалт і довелося брехати: “Принятие советско-японской декларации за основу переговоров по Курилам не означает, что спорные территории могут быть автоматически переданы Японии. Об этом заявил пресс-секретарь президента России Дмитрий Песков» («Лента.ру», 18.11.2018 г.).

Таким чином давнє радянське гасло «Кадры решают все», стосовно України забезпечують нікчемі Путіну повний успіх. Там же, де доступу до розстановки тих кадрів у Кремля немає, все виглядає зовсім по-іншому…

Леонід Романовичов