22 січня 1919 року відбувся акт злуки УНР (Української Народної Республіки) і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Ця велика подія не могла пройти повз культурне життя нашого міста. Запорізька обласна філармонія із великим задоволенням запросила до себе Львівський Галицький академічний камерний хор (керівник – Народний артист України Василь Яциняк) і підготувала справжнє свято для мешканців міста

Коли виступ влаштовує Академічний симфонічний оркестр на чолі з головним диригентом ­ Народним артистом України В’ячеславом Редєю, це завжди аншлаг. Ось і цього разу квитки були розкуплені ще задовго до дня вистави. Тим більше що у гості очікували побратимів – львів’ян. Той, хто хоча б раз побував у Львові, відчув на собі всю велич і патріотичну силу цього міста, мешканці якого навіть у повсякденні полюбляють носити українські вишиванки і розмовляють лише рідною мовою. Щирі та привітні, вони є провідниками любові до нашої Батьківщини. Тому їхній приїзд став справжнім подарунком до Дня Соборності.

Саме з виступу львівського хору розпочався музичний вечір. Співаки разом з хормейстером пройшли залом до сцени, наспівуючи легендарний український «Щедрик». Той самий, який написав Микола Леонтович у 1916 р. і який прославився по всьому світу, особливо коли зазвучав у голівудських фільмах («Сам удома», «Міцний горішок», «Гарі Потер» та ін.). Всі затамували подих. Колоритні червоно­чорні сукні жінок з дивовижними намистами, вишиванки у чоловіків, блиск в очах, а головне – їхній спів! То була магія! Все разом вибухнуло потужною енергетикою – до мурашок. Багато хто з присутніх витирав сльози. Дух сили та єднання відчувався з перших нот, з першого погляду в очі один одному. Лунали ще пісні, відчувалася радість, але, на жаль, і біль за державу, рідних, близьких… Сльози були і в очах деяких співаків.

Окремо хочу відзначити керівника Львівського Галицького академічного камерного хору Василя Яциняка. Хормейстер стояв біля другого ряду глядачів, і мені пощастило спостерігати за його мімікою та рухами. Зазвичай ми бачимо диригентів зі спини і оцінюємо їхню роботу через хор або музикантів. Але для мене було відкриттям, що відбувається з маестро, коли він керує своїми виконавцями. Він з ними стає цілковито єдиним організмом і просто живе цим у той момент. Кожен його мускул, погляд, безперечно, серце та душа були в цей час із хором та глядачами, які, як тил, підтримували цей дивовижний альянс. Це ­ приклад тотальної самовідданості та натхнення.

Окрім класичного варіанту «Щедрика», був й інший погляд на цей твір, про який Василь потім скаже: «Ми привезли до вас прем’єру – імпровізацію легендарного «Щедрика». Це ­ унікальний твір, бо його можна переспівувати у багатьох варіаціях і тим самим робити більш популярним та улюбленим. Наша українська музика унікальна, фольклорна, і ми раді ділитися з вами, рідні брати».

Після неперевершеного співу львівського хору на глядачів очікував наступний подарунок – симфонія єднання «Україна» для хору з оркестром. Її написав Заслужений діяч мистецтв України Володимир Зубицький. Ім’я цього блискучого самобутнього композитора відоме не лише в Україні, але й далеко за її межами. Він є володарем престижної нагороди у Фінляндії, лауреатом міжнародних композиторських конкурсів. Володимир вже давно живе на дві країни – Італію та Україну. Свого часу він із сім’єю змушений був переїхати до середземноморської країни через несприятливі умови для життя та часті хвороби своїх синів після Чорнобильської аварії (сім’я мешкала за 70 км від Чорнобиля). Зараз він живе в маленькому містечку на березі Адріатичного моря – Пезаро. Велика заслуга Володимира полягає в тому, що він випередив час, у 21 сторіччі поширив гру на баяні і навіть заснував конкурс баяністів­акордеоністів у місті Ланчано (Італія). «Дуже прикро, що в моїй рідній Україні держава так не підтримує молоді таланти, як тут», ­ каже Зубицький в одному зі своїх інтерв’ю. Але не будемо про сумне. Згадаємо, що вклад цього композитора в рідну українську культуру величезний. І присутність такої талановитої людини в залі обласної філармонії в той святковий вечір була черговим подарунком.

Безперечним ексклюзивом стала спільна праця композитора із улюбленцем запоріжців В’ячеславом Редєю. Бо вони разом зробили симфонію музичним шедевром. Перед виконанням Володимир Зубицький привітав запоріжців і підтримав усіх українців: «Я дуже радий, що кращі музичні колективи зібралися для того, щоб підняти ваш дух. Коли розпочалася війна в Україні, мої друзі в Італії казали: «Володимире, ми все розуміємо, наш народ також переживав страшні моменти. В 19­му сторіччі Італія була окупована іншими державами. Але прийшов час, і видатний полководець Джузепе Гарібальді звільнив країну від агресорів. І коли його перед смертю запитали, як вдалося з’єднати по шматках розірвану Італію, він відповів: «То не я! То зробила велика музика геніального композитора Джузепе Верді». Тому я сподіваюся, що і ми своєю музикою зможемо підтримати українців і допомогти нашим близьким».

Симфонія єднання «Україна» композитора Володимира Зубицького ­ це унікальний зразок сучасного музичного мистецтва. Твір розповідає про нашу країну, її історію, сьогодення та підкреслює головну мету народу – бажання жити в мирі та єдності. Виконавцями стали Академічний симфонічний оркестр (головний диригент – Народний артист України В’ячеслав Редя), хорова частина Академічного козацького ансамблю пісні та танцю «Запорожці» (художній керівник – Заслужений діяч мистецтв України Лілія Грінь) та Львівський Галицький академічний камерний хор (керівник – Народний артист України Василь Яциняк).

Виконання цього твору було яскравим та потужним. Це був той натхненний момент, коли розумієш через музику усю велич нашого народу, міць країни, її непорушність. Відчувалася величезна праця і самовідданість кожного виконавця. Особливої уваги заслуговує В’ячеслав Редя. Цього вечора він керував не лише оркестром, але й хором! Незважаючи на те, що це величезне навантаження та відповідальність, він, як завжди, впорався! На сцені працювали професіонали своєї справи. Єдиним та потужним організмом лунали музика та спів. Це був такий чарівний та гіпнотичний приворот усіх навколо, момент, коли в голові вимикаються зайві думки, а є лише відчуття «тут і зараз». Відчуття щирої віддачі, коли від серця та душі, коли цим живеш і ділишся любов’ю до близьких, братів­співвітчизників, України… Всі, наче доньки та сини, відчули віру в її величність та загартованість. В той вечір мов сотні маленьких, але потужних і палаючих сердець об’єднались в одне велике та щире серце – серце рідної землі! Біля мене глядачі витирали сльози та записували концерт на диктофон.

Ось що розповів журналістам про симфонію із такою цілющою силою автор Володимир Зубицький:
­ Це вже третя прем’єра симфонії. Перша була у Львові, друга ­ у Рівному. Це третє виконання стало найбільш професійним. І я хочу подякувати диригентові B’ячеславу Реді, який зробив партитуру симфонії новою та цікавішою. Він постійно дзвонив мені і пропонував нові варіанти, ще кращі. Ми жили цим твором два тижні, і те, що ви почули, стало результатом плідної співпраці. Порадувала також можливість об’єднати два таких потужних колективи.

В’ячеслав Редя також прокоментував творчу співпрацю:
­ Очень приятно было работать с Владимиром, мы в свое время вместе учились. Он ­ профессиональный композитор и хорошо знает оркестр. Суть его произведения в том, что украинская культура неоценимо важна. Нужно бороться не за территории, а за свет и добро. Подобные проекты очень значимы. Ведь культурой невозможно управлять, она должна жить и дарить людям радость. Львовский хор ­ замечательный, и наши казаки показали огромную работу. Нам удалось совместить академическое и народное пение, и результат порадовал.
Отже, всі виконавці цього вечора мовою музики показали, що Україна – єдина нація! І ми хочемо подякувати всім, хто подарував нам патріотичну насолоду для серця і душі, й сказати «браво»!

Ксенія Шаповалова, фото автора