Фестиваль «Ми — українські» в Приморську Нове народження 20-річної традиції

718
0


Нещодавно до нашої редакції навідався Олександр Житомирський. Він ­ відомий запорізький діяч культури, режисер, сценарист та автор кількох фестивальних проектів. Багато городян знають і його дружину — співачку Любов Беркову­Житомирську. Втім, Олександр Якович хотів поклопотати не за себе, а про Фестиваль національних спільнот «Ми — українські — We are Ukrainian». Останньому сьогодні потрібна медійна підтримка, бо  8­9 вересня курортний Приморськ знову прийматиме талановитих гостей

Трохи історії

Варто зауважити, що сама ідея виходу спочатку лише запорізьких самодіяльних  колективів на велику сцену належить нині покійному Петру Ребру. Адже понад 15 років він очолював Асоціацію національно­культурних товариств регіону. Багато хто пам’ятає, як у непрості 1990­ті у Концертній залі імені Глінки проходили яскраві обласні огляди­конкурси національних творчих колективів.

І ось у 1998 році майданчиком вже фестивалю став Приморськ. Спочатку це була ініціатива районної влади, керівництва туристично­оздоровчого комплексу «Приморський» та обласного відділення Асоціації діячів естрадного мистецтва України. Коли точніше, то все почалося з небайдужості чотирьох людей: голови Приморської РДА Валерія Буцанова, начальника відділу культури РДА Надії Клименко, директора згаданого санаторія «Приморський» Мирона Ходи (який став директором фестивалю) та Олександра Житомирського.

Саме Олександр Якович виступив тоді автором художньої ідеї, котра й закладена у назві   фестивалю, його художнім керівником та співзасновником.

У 1999 році ініціатори фестивалю в Приморську — Надія Клименко, Олександр Житомирський та Мирон Хода ­ отримали державне авторське Свідоцтво на власне фестиваль та його емблему.

Того ж року до фестивального руху долучилася обласна влада. Голова ОДА видав розпорядження, а на його підставі з’явився наказ начальника управління культури ОДА, і справа пішла веселіше. І в плані організації, і в плані фінансової підтримки…

Фестиваль української соборності

Втім, про всі подробиці найкраще розповість  Олександр Житомирський:

­ У 2018­му виповнюється 20 років з дня створення фестивалю, ­ каже Олександр Якович. ­ Пригадую, що в 1998 році Надія Клименко звернулася до мене з проханням придумати якийсь захід у галузі міжнаціональних відносин, адже в області мешкають люди 130 національностей!

У мене був відповідний досвід, адже недарма згодом ­ вже після створення фестивалю ­ мені довірили керівництво «Радою національних спільнот України». У всякому разі я добре знав, що у згаданих відносинах в Україні тоді ще багато чого не було продумано. Наприклад, якщо грекам, татарам, болгарам казали, що вони ­ українці, то у них виникав певний дискомфорт. Потрібно було шукати відповідну формулу, аби і об’єднати українське суспільство, і зберегти національну самобутність народів, котрі проживають на цій землі.

І ось наша формула «Ми ­ українські» спрацювала! Проект посприяв активному розвитку національно­культурних товариств області, відразу з’явилися  нові творчі колективи.

Створювали ж ми фестиваль як незалежний, власне таким він з різних причин часто і був. Рік на рік не приходився, часом влада, скажімо так, не дуже турботливо ставилася до фестивалю. Тут особливе спасибі Запорізькій облраді, яка стабільно виділяла кошти на фінансування національно­культурних об’єднань області.

2018 року все йде прекрасно. Є активна підтримка Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА. Та й оргкомітет фестивалю очолює керівник апарату облдержадміністрації Зінаїда Бойко…

Тут ми перервемо розповідь Олександра Яковича і повідомимо читачу, що, за нашою інформацією, 10 серпня оргкомітет на чолі із Зінаїдою Бойко на засіданні в Приморську розглянув всі проблемні питання підготовки фестивалю.

­ «Ми ­ українські» сьогодні отримав новий імпульс, ­ продовжує О. Житомирський. ­ Хоча нині складні часи і в Україні інколи не до фестивального життя. Та з огляду на події останніх років саме цей проект має пряме відношення до питань національної безпеки. Адже це одна із форм налагодження по­справжньому братерських стосунків між представниками різних національностей. До речі, користуючись нагодою, я свого часу говорив це при зустрічі одному із сьогоднішніх керівників Української держави, ­ каже Олександр Якович. ­ І дуже важливо, аби фестиваль і далі проходив під гаслом соборності України.

Сьогодні я є президентом українсько­ізраїльського фестивалю «Співоча Україна». Фестиваль теж починали з нуля: спочатку писали вірші українською, нині йде робота над другим ­ композиторським туром. У рамках згаданого фестивалю ми активно співпрацюємо з послом України в Ізраїлі. Усе заради того, аби налагоджувати міждержавні стосунки через мистецтво. Зараз це для України дуже важливо.

Подія року Приазов’я курортного

Велику допомогу в підготовці цього матеріалу нам також надала Тетяна Ковтун — завідувач організаційно­методичним відділом КЗ «Централізована клубна система» Приморської міськради. Вона й надіслала нам кілька сканів з публікацій наших колег різних років.

Газета «Юг­Информ» від 15.06.2010 року, стаття «Место встречи изменить нельзя»: «В 1999 году он (фестиваль) прошел со статусом областного и собрал 400 участников из Запорожской области. Прибыли на фестиваль и гости из Харькова, Николаева, Луганска и Днепропетровска. В 2000 году фестиваль был удостоен высокого звания Всеукраинский, и к числу участников прибавились артисты из Одесской, Донецкой, Львовской областей, АР Крым и г. Киева…

Всего съехалось на фестиваль (2001 года, ­ авт.) 700 участников, а также представители нескольких дипломатических миссий в Украине… А Президент Кучма приветствовал гостей и участников фестиваля, прислав телеграмму».

Стаття однієї з мелітопольських газет «Наша сила в дружбі!» (2003 р.) розповідає про 23 колективи­учасники, із них дев’ять — із Мелітополя. Через те саме згадане місто отримало Гран­прі фестивалю та спеціальний приз найактивнішому учаснику національно­культурного руху області.

А ось цікава публікація місцевої газети «Приморская степь» (2010 р.) «Наш шанс вернуть былую славу фестивалю». Це ­ інтерв’ю з директором фестивалю Мироном Ходою: «Изначально фестиваль рассматривался как конкурс. Как отбор лучших… Но где­то через два года, по инициативе управления по делам национальностей, конкурс убрали. Я считаю, что мы при этом много потеряли, получили праздник, но никак не фестиваль.  Затем первые четыре года мероприятие проводили ежегодно,  это позволяло поддерживать коллективы в хорошем тонусе и видеть их развитие. Но затем, «с целью экономии», стали проводить его раз в два года. И снова многое потеряли»…

До сумних висновків Мирона Ходи через чотири роки додалася війна. І вже дуже добре, що знайшлися в Приморську і в області люди, котрі відродили форум, дуже помітний на фестивальній мапі України початку 2000­х. Минулорічні заголовки кількох газет області вже додають трохи оптимізму: «В Запорожской области возродился уникальный  фестиваль» («Индустриалка»); «Фестиваль «Ми ­ українські» повертається до Приморська через п’ять років» (PROprimorsk.biz).

Що маємо цього року?

Для початку скажемо, що фестиваль національних спільнот 8 ­ 9 вересня у Приморську пройде за кошти організаторів ­ Приморської міськради та Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА. Тобто мова йде про харчування, проживання та переїзди районом. За нинішніх часів це ледь не унікальний випадок фестивального життя в Україні. Відповідно відбираються й найкращі колективи. Мова йде про представництво десяти національно­культурних товариств області. Серед них кримсько­татарський ансамбль «Гюзель Кирим», грузинське, болгарське та грецьке товариства, польське товариство «Полонія», асирійське товариство, Центр татарської культури, єврейський ансамбль «Мааям», товариство української культури «Чумацький Шлях».

Окрім того, вже підтвердили свою участь ромський театр пісні і танцю «Очі чорні» з Харкова, Народний молдавський ансамбль «Мерцишор» з Одещини, Народний татарський ансамбль танцю «Елькен» та народний інструментальний ансамбль барабанщиків «Атеш» з Херсонщини. Згаданий список ще не повний ­ в Приморську очікують і на інших цікавих гостей.

Щодо сценарію, то, як повідомила Тетяна Ковтун, цього року все теж почнеться традиційною ходою містом (від вулиці Соборної до центральної площі). Видовище яскраве не лише костюмами учасників, а й городянами, котрі з тротуарів та різних підвищень  з кульками, квітами тощо  палко вітатимуть гостей. Далі урочисте відкриття та святковий концерт, де творчі національні колективи району покажуть свою майстерність у рамках програми «Приморськ вітає фестиваль». Завершить же день вечір знайомств «Нас єднає фестиваль».

Наступного дня відбудуться майстер­класи з хореографії, вокалу національних спільнот, де всі бажаючі зможуть якщо не розучити увесь національний танець або пісню, то хоча б познайомитися з окремими рухами першого чи вивчити пісенний куплет. Далі творчі колективи  завітають на концерти до баз відпочинку та в села району. В місті ж можна буде ознайомитися з виставкою робіт майстрів декоративно­прикладного мистецтва та скуштувати страви національних кухонь різних народів.

Завершить же фестиваль, як завжди, великий гала­концерт. Після концерту на учасників фестивалю очікує розважально­танцювальна програма «Вогнище дружби».

І ще: обласний  Департамент  культури, туризму, національностей та релігій звернувся до іноземних дипломатичних представництв із запрошеннями для їхніх творчих колективів. Є сподівання, що закордонні гості до Приморська таки приїдуть.

*   *   *

Наостанок варто додати, що ідею Приморського фестивалю підхопили в Миколаївській області, також у  місті Первомайську з 2005 року проходить свій фестиваль «Ми ­ українські».

Стосовно ж міжнародного фестивалю, можу поділитися власними враженнями. В 2010­му випадково побувала на фестивалі «Поліське літо з фольклором» у місті Луцьку. Обласний центр Волині (за населенням трохи більший від Мелітополя) тоді приймав гостей з Білорусі, Індонезії, Польщі, Росії та Сербії. Вразила індонезійська екзотика, шикарні білоруські костюми з льону і баяни (гармошки), які в руках виконавців з різних країн звучать абсолютно по­різному.  Так ось лучани знайшли свій шлях до запрошення гостей з Чукотки, Філіппін і Тайваню  на сході до Аргентини на заході і Заїру на півдні, а всього мінімум 50 країн світу.  Почитаємо з цього приводу «Вікіпедію»: «Фестиваль проходить під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF), що діє при ЮНЕСКО… Саме завдяки «Поліському літу з фольклором» Україна у 1996 році на засіданні Генеральної Асамблеї CIOFF була прийнята 69 повноправним членом цієї авторитетної організації».

От, власне, один із шляхів, як вийти на міжнародний рівень і побачити в курортному Приморську іноземних гостей. Втім, за ними ж згодом приїдуть туристи! А чи є для них  інфраструктура, чи колись почне діяти в Бердянську аеропорт і чи з’явиться круїзний маршрут Одеса­Варна­Трабзон­Батумі­Бердянськ?

Це питання, звичайно, не до приморців і не до оргкомітету фестивалю, а до тих в Україні, хто мав би думати про ці проблеми теж.

Світлана Третяк

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here