Дніпрогес як візитівка Запоріжжя

58
0

У серпні ми завершили наші віртуальні прогулянки Хортицею. Їх було п’ять ­ від Історико­архітектурного комплексу «Запорозька січ» до Хортиці язичницької. Сьогодні ми продовжимо розповідь про подорож на Дніпрогес

Екскурсії безкоштовні, втім, екскурсантів суттєво поменшало

Зауважимо, що наше місто славиться в Україні і за її межами і своїми досягненнями, і багатством історії. Та якщо його зобразити одним фото, то це, звичайно ж, буде Дніпрогес! Гребля останнього стала символом міста ще з далекого 1932 року. Втім, 86­та річниця пуску Дніпровської гідроелектростанції цьогорік ніяк не відзначалася, бо рік не ювілейний, та чому б не поговорити про неї саме у жовтні?
Цей матеріал готувався довго. Довелося листуватися ледь не з нашою столицею, зрештою ­ з використанням всіх доступних джерел ­ вийшло те, що ви зараз читаєте.
Далі у нас дві новини. Одна із них хороша: всі екскурсії Дніпрогесом безкоштовні (це до уваги батьків школярів, бо саме останні складають основний контингент відвідувачів). Друга ­ сумніша: в країні все ж «війна, якої немає», і ГЕС — з огляду на останні події в Ічні — є тим об’єктом, з яким в плані безпеки не жартують. А значить, тут суттєво посилився режим пропуску сторонніх осіб. А ще основні пункти відвідин станції ­ її машинний зал та пульт управління ­ для екскурсій сьогодні закриті через реконструкцію.
Усі згадані фактори суттєво скоротили потік екскурсантів. Достатньо сказати, що у 1970­ті роки щоденно проводилося 7­10 екскурсій, а у вихідні та святкові дні їх було до п’ятдесяти. Щороку ж Дніпровську ГЕС відвідувало 100­150 тисяч осіб. На жаль, тепер у вихідні та святкові дні екскурсії не проводяться взагалі, і як результат, протягом 2017 року станцію відвідало 3700 осіб, із них 2663 — діти.

Історія Дніпрельстану: різне бачення, та підсумок один — є енергія та вільне судноплавство через затоплені пороги!

Зрештою всі війни та ремонти закінчуються, і ми сподіваємося, що Дніпрогес екскурсійний себе ще покаже. А поки проведемо подорож не територією станції, а її історією. Спочатку навіть передісторією. Щось робити з Дніпром нижче порогів збиралися ще за часів Катерини II, тобто з кінця XVIII століття. Про гідроенергетику, зрозуміло, не йшлося, тут би забезпечити нормальне судноплавство по Дніпру.
«Вікіпедія» з цього приводу розповідає, що «над проектами використання енергії течії води і створення судноплавного шляху через Дніпровські пороги працювали інженери М. С. Лелявський (1893 р.), В. Є. Тімонов (1894р.), С. П. Максимов і Г. О. Графтіо (1905 р.), А. М. Рундо і Д.І.Юскевич (1910 р.), І. А. Розов і Л. В. Юргевич (1912 р.). Основний акцент в розробці проектів робився на розвиток судноплавства… Ці проекти залишилися нездійсненими».
Існує й інша версія, що проект побудови Дніпрельстану (так станцію скорочено називали в 1930­ті роки), а це гребля, електростанція та шлюзи, був готовий ще в 1906 році. Остаточно документ скоригували 1909­го. Саме його ми знаємо як проект ленінського плану ГОЕЛРО під керівництвом І.Г. Александрова. Радянська історіографія стверджує, що «дев’ятий варіант проекту з потужністю 560 МВт був наданий І. Александровим на розгляд державній комісії у 1925 році».
Документ був ухвалений, але з умовою: залучити незалежних фахівців для проведення його експертизи. Професор Александров виїхав на консультації до США, після чого групу запрошених на будівництво американських експертів очолив Хью Купер.
Головним інженером будівництва було призначено Олександра Вінтера, який вніс суттєві корективи в проект. «Вместо строительства в две очереди и установки турбин мощностью по 30 тыс. кВт строить электростанцию в одну очередь, сократив число гидроагрегатов с 13 до 9 и применив турбины по 60 тыс. кВт. Соответственно увеличивалась общая мощность ГЭС до 540 тыс. кВт» («АіФ», 15.03.2017 р.).
Кажуть, що американці вважали цю ідею нереалістичною. Але надалі енергетики всього світу стали використовувати зварні конструкції генератора і ротора, які запропонував Вінтер у великих агрегатах…
«Американский инженер Хью Томпсон вспоминал: «Винтер взял рубильник, чтобы своей рукой включить первый ток. Я сказал ему: «Мистер Винтер, суп готов». На глазах у Винтера были слезы… Винтер — фигура совершенно исключительная. Таких, как он, мало на свете. Их можно перечислить на пальцах. Это ­ полководец!» («АіФ», 15.03.2017 р.).
Зауважимо, що разом з остаточним рішенням про будівництво Дніпрогесу в 1927 році Політбюро ЦК та Раднарком (уряд СРСР) ухвалили рішення про створення в Запоріжжі потужного промислового центру, зав’язаного на використанні енергії гідроелектростанції. Мова йде про заводи з випуску алюмінію, спецсталей, феросплавів та магнію.
Та чи не найголовнішим підсумком будівництва стало вільне судноплавство Дніпром, про що мріяли протягом багатьох століть…
Роботи на місцевості та перші вибухи на шлюзі й на майбутньому місці будівництва ГЕС почалися 15 березня 1927 року. А вже 1 травня 1932 року перший гідроагрегат було введено в експлуатацію. 10 жовтня 1932 року рішенням уряду Дніпрогес був зарахований у число діючих об’єктів.
Не за даними «АіФ», а приймальних документів, потужність першої черги ГЕС на той час становила 310 тис. кВт. Мова йде про 5 гідроагрегатів виробництва США. Шостий гідроагрегат виробництва ленінградського заводу «Електросила» був введений в експлуатацію 8 квітня 1932 року. Ще 2 гідроагрегати того ж виробництва ­ у 1936 році, а в січні 1939 року запустили останній, 9­й агрегат. Проектна потужність Дніпровської ГЕС досягла тоді 560 тис. кВт. Виробіток електроенергії до війни складав 16,9 млрд кВт/год.

Війна і вибух греблі

Зранку 18 серпня 1941 року гітлерівці підійшли до сучасного правобережного Запоріжжя. Тоді тут не було ні житлової, ні промислової забудови. Захищати місто було нікому через катастрофу з радянськими військами під Уманню, де у німецький «котел» потрапили дві армії — 12­та та 6­та. Нова 12 армія та її 274­та дивізія у Запоріжжі перебували в процесі формування, 157 полк НКВС, як йому і належало, охороняв Дніпрогес. Втім, на шляху німецьких танків опинилася 3­тя батарея 16­го зенітно­артилерійського полку, яка ціною своєї загибелі (понад 90 бійців із 105 за штатом) зупинила гітлерівців на 10 годин.
Цього вистачило, аби за наказом фактично Сталіна два військінженери 2­го рангу ­ Епов та Петровський приблизно о 21:00 18 серпня підірвали греблю Дніпрогесу. Сталося це з подачі начальника інженерної служби Південного фронту Шифріна. Він розумів, що зупинити гітлерівців у Запоріжжі нічим, окрім вибуху Дніпрогесу. Командування ж фронту було категорично проти «підриву флагмана радянської гідроенергетики».
Шифрін звернувся у Москву до свого прямого начальника генерала Котляра. Той «взяв добро» у Сталіна і надіслав Епова та Петровського з двома літаками вибухівки.
Після вибуху розлючений член військової ради Південного фронту генерал Запорожець передав Епова та Петровського до особливого відділу фронту, де тих катували з тиждень, поки Котляр не добився зустрічі зі Сталіним. Тільки після цього обох випустили, вибачилися і відправили до Москви.
Запорізькі ж історики не лише не бажають бачити подвиг згаданої нами 3­ї батареї (їй присвячено меморіал біля ПК «ЗТР»), а й «розганяють» в Інтернеті міф про 100 тисяч загиблих після вибуху Дніпрогесу.
Про це вже багато написано, ми ж наведемо один аргумент. У Запоріжжі 1939 року було 300 тис. населення. Тобто велика хвиля через пробиту вибухом греблю ­ приблизно 190 метрів шириною та 18 глибиною ­ змила третину Запоріжжя? Де спогади про це? Про безладдя і суцільне мародерство в місті 18­21 серпня (до приїзду голови Раднаркому УРСР Л.Корнійця) спогади є. Про те, що вода дійшла до колишнього кінотеатру Леніна (майдан Волі), спогади є. А про втрати в сім’ях від «великої води» нічого немає!
То звідки той міф родом? Та від колишнього командувача Південним фронтом генерала Тюленєва, який фактично поховав обидві свої армії (18­ту та 9­ту). І від розправи вождя його, улюбленця Сталіна, врятувало тільки поранення. А вже після війни Тюленєв, якого далі до фронтів не допускали, почав пригадувати свої «подвиги», а також причини катастрофи 18­ї та 9­ї армій. І вибух Дніпрогесу тут дуже згодився, хоча згадані війська в районі Херсона та Каховки його навіть не помітили…
Під час всіх цих сумних подій, персонал Дніпрогесу, згідно з завчасно узгодженим планом, злив масло з трансформаторів і генераторів, закоротив обмотки генераторів і подав воду на турбіни, спаливши, таким чином, обмотки всього електрообладнання.
Електроенергію Запоріжжю до 5 жовтня 1941 року ­ на час евакуації промислових підприємств ­ подавали по знаменитій ЛЕП «ДД» (Дніпро­Донбас).
Під час окупації німецькими фахівцями було відновлено два гідроагрегати потужністю 40 МВт. В місті їздив трамвай та працювали деякі заводи.

Відбудова і модернізація

Німецькі війська під час вже свого відступу підірвали станцію. Сталося це в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року, коли розпочалася епопея радянського десанту в районі сучасного Правобережного пляжу. Кажуть про 28 вагонів німецької вибухівки і про те, що після розмінування з ГЕС її було вивезено 360 тонн.
Після остаточного звільнення Запоріжжя 30 грудня 1943 року з’явилися плани відбудови станції. Хоча експерти країн­союзників по Антигітлерівській коаліції оцінили її стан і рекомендували будувати станцію в іншому місці.
Втім, 23 лютого 1944 року було ухвалене урядове рішення саме про відбудову станції. З березня на відновлення приїхали тисячі жінок, і тільки у кінці 1944 року стали відкликати фахівців­чоловіків з фронту.
Вже в 1947 році були введені в експлуатацію три перші агрегати з підвищенням потужності до 72 тис. кВт. У 1950 році був введений останній агрегат, і потужність Дніпрогесу сягнула 650 тис. кВт.
В 1960­ті виникла необхідність розширення Дніпрогесу з будівництвом другої ГЕС — будівлі машинного залу і встановлення у ньому 8­ми гідроагрегатів загальною потужністю 887,6 тис. кВт. У 1969 році було затверджено відповідний проект. А власне будівництво почалося 10 листопада 1969 року. Під час розробки скельного грунту був передбачений комплекс заходів, котрі б зменшили сейсмічну дію вибухів на бетонну греблю. І саме завдяки Дніпрогесу­2 з’явився Арковий міст на Хортицю. Він мав вирішити проблему закритого через греблю руху транспорту.
Перші три гідроагрегати Дніпрогесу­2 були введені в експлуатацію у 1974 році. На проектну ж потужність станція вийшла у 1980 році, із пуском 8­го агрегату. При будівництві ГЕС­2 було також збудовано новий судноплавний шлюз для пропуску суден класу «ріка­море» та вдвічі розширено проїжджу частину на греблі.
А в 1996 році надійшла черга реконструкції власне Дніпрогесу. В основному за кошти Світового банку реконструкції та розвитку й гранту Швейцарського уряду. В ході модернізації потужність Дніпрогес­1 зросла на 42 МВт, збільшився на 3% ККД агрегатів. А це ­ 100 млн кВт/год. електроенергії щорічно.
2007 року розпочалася заміна 97 одиниць електрообладнання: силових трансформаторів, роз’єднувачів тощо. Вже замінено 28 одиниць гідромеханічного обладнання та п’ять гідротурбін ДГЕС­2 зі збільшенням потужності до 120 МВт.
На сьогодні в стані реконструкції (демонтажу) перебуває гідроагрегат №3. Це ­ історична подія для ГЕС! Адже 3­й гідроагрегат відпрацював 71 рік і виробив майже 18 млрд кВт/год. електроенергії. Роботи з реконструкції виконує австрійсько­німецька компанія «ANDRITZ Hydro». Тут теж планується збільшити потужність на 10% ­ з 72 до 80 МВт.
Повна реалізація проекту II етапу реконструкції дозволить суттєво збільшити потужність станції. При цьому сумарна потужність Дніпровської ГЕС складе 1610,6 МВт. На сьогодні вона складає 1553,8 МВт.
* * *
Ось така вийшла подорож в історію первістка радянської гідроенергетики, свого часу найбільшої ГЕС у Європі і справжньої візитівки Запоріжжя, на тлі якої з означених причин ми поки що можемо лише фотографуватися. Та не гребуйте і цією можливістю, бо воно того варте!

Світлана Третяк

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here