Наша версія 2014 року, що Майдан — це і не революція, і навіть не банальний палацовий переворот, повністю підтвердилася! Події, названі Революцією гідності, виявилися класичним ГКЧП-2, тобто обнулінням і перезапуском системи, аби всі наступні соціальні негаразди повісити якщо не на “Майдан” і “бандеровцев”, то хоча б на “эту постмайдановскую власть”. Яка до Майдану, за великим рахунком — ніяким боком, тільки трішки під засвистування натовпу на сцені часом стояла.
Так вже було у 1991-му, коли, підписавши акт капітуляції після Холодної чи Третьої світової війни, КДБ та кілька відділів ЦК вичавили максимум із ситуації. Відпрацювавши відразу три принципи: “Ми пішли, щоб залишитися”, “Хто жив, той і живе” і “Вот вам ваша демократия!” (для росіян) та “Вот вам ваша “незалежность!”- для українців.
Результат “превзошел все ожидания”! Злидні з червоними прапорами готові були розтерзати злиднів з синьо-жовтими, а в результаті “насильственной украинизации” української мови станом на часи Януковича майже не залишилося. Будь-який український супротив клеймувався “фашизмом”, “нацизмом”, “нашизмом” і жорстоко придушувався. Відбулася навіть щаслива реінкарнація гітлерівських штурмовиків SA (Sturmabteilung) у тітушок. Це для силового тиску на своїх політичних конкурентів, тобто все тих же “нацистів”, “фашистів”, “нашистів”…
Вже 1994-го радянська номенклатура святкувала повну перемогу: єдина національно-демократична сила України — НРУ Чорновола — хоч і прорвалася до парламенту, але вже на президентських виборах того ж року і її “там не стояло”.
У 2014-2018 р.р. через більш потужний патріотичний порив населення знадобилося не три, а чотири роки щоденної брехні, війни, дискредитації, переслідування, підкупу, щоб “сепари” могли впевнено сказати: «Мы вернулись!».
І вони сказали! У понеділок в Інтернеті з’явилося відео з концерту телеканалу “Інтер” до 9 травня. “И сегодня мы не можем позволить, — поставленим голосом вступив ведучий, — чтобы улицы наших городов называли именами фашистских преступников (аплодисменти), а их портреты безнаказанно проносили в факельных шествиях по нашей столице (бурхливі аплодисменти), где каждый метр полит кровью наших соотечественников (овації)”.
— И пусть, — продовжила вже ведуча , — иногда нам кажется, что все против нас, что мы чужие в своей стране. Но это не так — нас много! Нас сотни в этом зале и миллионы перед экранами телевизоров (бурхливі аплодисменти, що переходять в овації)…
Коментувати тут нічого, окрім того, що “нас” і справді “много” — у кожному кабінеті, під кожним вертухайським погоном, шоломом і щитом…
Власне, так було і у середині 1990-х, коли глухонімого протестувальника біля Запорізької ОДА схопила абсолютно радянська міліція і склала протокол: “За то, что громко пел национальный гимн “Ще не вмерла Україна”…
Тоді всі промовчали, через те бандити Кравченка звіряче побили похоронну(!) процесію патріарха Володимира. Розтоптуючи і розриваючи на шматки українські прапори. І зараз аваківські “космонавти” 3 березня топталися по державних прапорах, а народ, як йому і належить — “безмолствовал”.
Всі чомусь сподіваються на «органи», на владу, втім минула доба, навіть вже УП спромоглася подати інформацію про наступну диверсію “Інтера”, а всі як в рота води набрали. Бо ж свої, рідні, думають так же і лише прикидаються “постмайдановской властью”.
Водночас “свідки реформ Порошенка”, члени секти Св. Уляни “великомучающей” готові буквально розтерзати кожного, хто кидає тінь на їхнє святе — на “найкращого в історії Президента”. Або ще й на в.о. міністра Супрун, котра, судячи з її останніх заяв, бачить себе білою місіонеркою посеред “чорної” Африки. Аборигени якої лише завдяки пані Уляні дізналася, як виглядає скляне намисто…
Тим часом у Москві відбулося коронування Путіна на царство. Вже вчетверте… Для цього в Росії виготовили в єдиному примірнику свій Rolls-Royce і назвали «Кортежем». А ще запросили на інавгурацію закордонних гостей. Приїхали колишній канцлер Німеччини Шредер та колишній же прем’єр Італії Берлусконі. Перший на зарплаті у “Газпрому”, і йому “положено”, а другий після серії гучних скандалів з неповнолітніми повіями приїхав просто поторгували пикою у Москві. Казахського Назарбаєва і білоруського Лукашенка на інавгурації не було.
Ось вам і вся російська велич…
А напередодні, у суботу, в 60 містах Росії відбулися акції протесту під гаслом “Він нам не цар”. Організував їх Олексій Навальний, якого через дві хвилини після прибуття на Пушкінську площу у Москві, на руках винесли до автозаку. Через 12 годин Навального звільнили, щоб своїм перебуванням у СІЗО не відволікав увагу преси від інавгурації.
А ще з’ясувалося, що передовий досвід Гітлера, Партії регіонів, екс-глави МВС України Захарченка, його колеги Авакова та БПП-НФ, був з радістю впроваджений і в Росії. Тільки там Sturmabteilung називають не тітушками, а «казаками и активистами НОД (Национально-освободительного движения)». Перші шмагали людей нагайками, а другі підступно набігали із-за спин поліції і били жінок та дітей, котрі вийшли на протести.
Втім, попри все, кілька СОТЕНЬ ТИСЯЧ осіб вийшли на мітинги від Владивотоку до Санкт-Петербургу. Затримано 1348 мітингувальників, серед них — багато неповнолітеніх. Всі протестуальники знали, що їх поб’ють та посадять, втім, не побоялися. Саме в цей час на „сепарську“ виходку „Інтера“ відгукнулися лише ПРОСТО СОТНІ сидільців Facebook. Стеце-кремлеботи у дискусії участі не брали, бо були зайняті іншою справою.
Річ у тім, що Петро Олексійович вчергове сказав правду і тільки правду, але вже німецькому виданню Focus. Журналісти останнього відверто тролили нашого Президента, а він звично жонглював словами. Десь сподіваючись, що німці не читають інших німецьких газет, котрі напередодні опублікували інтерв’ю нардепа Олександра Онищенка з нагоди появи у продажу його книги “Петро П’ятий”…
І тут вже тисячі сидільців Facebook почали розганяти новину про „Президента миру, який не любить грошей“. І ви знаєте — ні тільки клавіатура у них не почервоніла, але навіть не заклинила…
А ви кажете, що то росіяни — „вата“? Ну-ну, і далі кажіть…
Леонід Романовичов
