Тема, на яку ми сьогодні поговоримо, доволі непроста. Втім, хтось і колись про це має сказати. Навіть в ситуації, коли фактично українська “діаспора” міста й області — незгуртована й розпорошена — лише мовчки спостерігає за подіями. “Діаспора” домінує за кількістю населення, але вона традиційно майже відсутня в представницьких органах влади.
А через те й відбуваються трохи дивні речі.
14 жовтня. Велике УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВНЕ свято. Це (навіть не річниця Незалежності!), а саме той ОДИН день на рік, коли українець, який вже давно виглядає чужинцем на власній землі, мав би відчути себе тут начебто господарем. З діда-прадіда, з епохи козацької доби…
Та ні, все вийшло як завжди — “по-мультикультурному”! І список нагороджених на Хортиці, і ставлення влади до собою ж запланованого молебню в Січовій церкві з єпископом УПЦ Київського патріархату, і концертна програма “Покрови на Хортиці”. Ми, звичайно, раді за достойних людей різних національностей та віросповідання! Хоча ж рік налічує 365 днів і можна якийсь з них вибрати, аби нагородити й відзначити всіх. Втім, не на православну Покрову…
Ми раді й за національні колективи — вони справжні майстри й ентузіасти, та свят у нашому календарі і приводів подивитися й почути ледь не всіх, теж більш ніж достатньо, аби знову ж на Покрову зробити трохи інший наголос в програмі.
А ось вже 23 жовтня — зустріч, а за нею заява Ради релігійних організацій при голові Запорізької облдержадміністрації.
“З хвилюванням, болем і тривогою ми спостерігаємо за подіями в Україні, особливо коли на її Сході ллється кров. Звертаємось до всіх жителів Запорізького регіону в зв’язку зі спробами викликати розбрат та громадянське протистояння, в тому числі на релігійному ґрунті, що буде сприяти тим, хто бажає порушити мир в нашій Державі.
Сьогодні, як і завжди, ми наполягаємо на припиненні спекулюванням риторикою ненависті і агресії, адже від публічно озвучених слів залежить подальша доля і єдність не тільки всередині нашого регіону, а й всього українського народу. Лише зусиллями усіх нас можливе збереження стабільності у Запорізькому регіоні і нашій державі”.
З першої спроби і підкопатися ні до чого — правильні слова! Втім, що ж то за “події” в Україні відбуваються і чому “на Сході ллється кров”? Останнє може все-таки — в результаті путінської агресії і загарбання значних наших територій, а не від сирості?
А “події в Україні”, які “викликають біль і тривогу”, то часом не рішення Константинопольського патріархату про підготовку до надання Україні томосу? А головне — то не масові акції підтримки цієї події у Києві за участю Президента України?
Про “риторику ненависті і агресії” давайте трохи детальніше — звідки ж вона родом?
“Президент России Владимир Путин вечером 12 октября обсудил с постоянными членами Совета безопасности России вопросы внутренней и внешней политики, в том числе ситуацию вокруг Русской православной церкви в Украине…
“Участники совещания обменялись… мнениями о положении Русской православной церкви в Украине после вынесенного Синодом Константинопольского патриархата решения приступить к предоставлению автокефалии церкви Украины, отмене грамоты 1686 года о переходе Киевской митрополии под юрисдикцию Московского патриархата и заявления о восстановлении ставропигии Вселенского патриархата в Киеве», – говорится в сообщении. Официального сайта Кремля” (“Гордон”).
А далі РПЦ — і в Україні теж, бо РБ Росії це підкреслив чітко й офіціально, що немає ніякого УПЦ МП, а є саме “Російська православна церква в Україні”, оперативно почала виконувати директиви путінського Радбезу.
“По итогам минского заседания Синода РПЦ, которое продолжалось почти 6 часов, председатель Синодального отдела внешних церковных связей митрополит Волоколамский Иларион объявил, что Русская православная церковь прекращает евхаристическое общение с Константинопольским патриархатом” (“Настоящее время”, 15.10.2018 р.).
“Разрыв евхаристического общения — это максимальная степень размолвки между церквями…
По факту это «анафема» для целой церкви» («Страна.ua», 15.10.2018 р.).
Ми опустимо ті жарти з Інтернету, які торкалися цього рішення стосовно Кирила, Варфоломія, Путіна і Христа. Просто нагадаємо інтерв’ю патріарха Московського 21.11.2016 року:
«C обывательской точки зрения, Христос — это неудачник. Если люди не верят в воскресение, то чем всё закончилось? Он погиб, его казнили. А святые апостолы? Все до одного, кроме Ионна Богослова, все были казнены. Слушайте, это же группа неудачников, лузеры. Они всё потеряли» (Russia Today).
Втім, сьогодні у нас є факт: РПЦ пішла на розкол у православному світі.
А хто із знайомих нам персонажів голосував у Мінську за цей розкол? Та запорізький митрополит Лука. Який або написав процитоване вище “воззвание” Ради при Запорізькій ОДА, або воно написане кимось саме на підтримку РПЦ в Україні.
Тієї РПЦ, яка до семи хвилин у головному соборі Запоріжжя публічно оголошує анафему ледь не всьому світу. Бо ж XIV століття на дворі, як же інакше? І це, як ви розумієте, зовсім не «спроби викликати розбрат та громадянське протистояння” на Запоріжжі. Чи не правда?
І вже останнє. «Украинцам опасно посещать Беларусь — Климкин» («Корреспондент.нет», 00.11 25.10.2018 р.). Клімкін — це глава МЗС України, коли хто не знав. Тим часом «Голова облдержадміністрації Костянтин Бриль перебуває з офіційною робочою поїздкою в Республіці Білорусь, де бере участь у Першому форумі регіонів України й Білорусі» (сайт ЗОДА, 11.25 25.10.1018 р.).
Тут додамо лише те, що українські губернатори і український МЗС, схоже, живуть у різних країнах. Це по-перше. А по-друге, Білорусь входить до Союзної держави з Росією. Тобто є офіційним союзником агресора, а ще затримує наших громадян і передає їх у лапи ФСБ. І звичайно ж голосує на підтримку РФ на всіх міжнародних майданчиках. Тобто саме час туди їхати нашим офіційним особам і “розвивати братерські стосунки”.
Втім, у пана Бриля тут є алібі. Той же МЗС вже п’ятий рік товче воду у ступі з Мінськими угодами саме у білоруській столиці. І туди їздять не лише пенсіонери Кучма та Марчук, але й «смотрящий» Медведчук. І через те останній вже теж п’ятий рік на виду і може собі багато чого дозволити.
Може саме в тому головна причина і всіх останніх запорізьких подій?
Леонід Романовичов
