«Тяжелая и непоправимая утрата постигла» запорізьких порохоботів. 13 травня, рівно через три тижні після виборів, з’явися заголовок: «30 діячів з Львівщини отримали звання від Порошенка». Взагалі-то указ підписано ще 4 травня, втім, тут проглядаються два неприємні аспекти.
По-перше, Петро Порошенко вже не має щонайменше морального права підписувати подібні укази. По-друге, з огляду на результати президентських виборів на Львівщині (єдиний регіон, де чинний президент отримав перемогу) , нагородження виглядає тими 30 срібняками, якими Петро Олексійович розрахувався за “порохолизство”.
Ми, звичайно, не виключаємо, що серед згаданих тридцяти точно знайдуться кілька і справді достойних людей. Втім, “осадочек-то остался”! Це як у тих вічних нагородженнях генералів та прокурорів, серед яких часом трапляються вшанування і справжніх героїв-фронтовиків. Але дуже рідко, бо в основному відбувається ось що:: “Жученко. Генерал-лейтенант в 33 года. Потому что друг сына Порошенко. А чего добился ты?”.
Тут мова про того Жученка, що є прокурором Одеської області, де контрабанда рулює на всі сто…
Ще раз підкреслю, Порошенко в плані дискредитації нагород та високих звань вже давно “переплюнув” навіть Кучму, в епоху якого, здається, Віктором Чайкою було сказано: “Списки награжденных очень помогут прокурорам будущего”…
Втім, запорізьких діячів (може у них все ще попереду?) поки не відзначено. Тобто самовіддане порохолизство, плювання на відстань і точність у всіх, хто не погоджується з сьогоднішньою корупцією і брехнею, поки без медальок.
А далі, як на зло, ще кілька неприємностей підоспіло! До України повернувся Савік Шустер і відразу рішуче поставив кілька запитань чинному Президенту: “Шустер: Хочу, чтобы Порошенко рассказал правду про Иловайск. Потому что считаю, что он несет за это ответственность»; «Шустер: Порошенко говорит: «Я буду воевать с Путиным…» Перестань дурака валять – ты с ним разговариваешь три раза в день»… («Гордон», 13.05.2019 р.).
У нас тут і до Савіка виникли запитання. Коли все знав, то чому ти — людина з ім’ям і можливістю виїхати за кордон — мовчав увесь цей час? А ось до порохоботів вже давно запитань немає, бо що б хто не говорив, які б вбивчі факти не наводив, вони все рівно будуть вважати своє Верховне Божество безгрішним…
Ще один герой, але «опосля», росіянин і найшвидше, що громадянин Росії (бо служив у російській армії до травня 1993 року) генерал Наєв. Донедавна він очолював ООС (АТО), а тепер його готують, а-ля Смєшко, прикрасити якийсь передвиборчий список на виборах 27 жовтня. Нагадаємо, що наші війська під орудою Наєва стояли і лише несли втрати, часто не маючи команди навіть відповідати на обстріли з боку російських найманців.
І ось що той Наєв заявляє сьогодні: «На освобождение Донбасса уйдет менее суток – Наев»;
«Наев сообщил, что в Крыму и на Донбассе находится 75 тыс. кадровых российских военных» (“Гордон”, 13.05.2019 р.).
І тут, як і до Шустера є запитання: “Що ж ви, коли такі розумні, строєм не ходите»? Звідкіля тоді постійні заяви на всіх рівнях, що воєнного вирішення проблеми Донбасу не існує? Чому ж начальник Генштабу Муженко раз-по раз божиться, що російських військ на Донбасі немає? Чи тепер вони вже є?
А може треба дивитися на проблему в комплексі? Їх — російських військ на Донбасі — немає, бо Порошенко по три рази на день воює (пардон, спілкується) з Путіним по телефону? Вирішуючи питання, як краще так “повоювати”, щоб і українців обібрати, і вигідно між собою поторгувати, і щоб Захід був задоволений.
І ще про Донбас. Глава МЗС України Клімкін закатав невелику істерику з приводу того, що ЄС не підтримав санкції проти Росії через видачу Путіним російських паспортів жителям окупованих територій. «Это будет то, что у нас называют «зрада». Климкин заявил, что персональных санкций в ответ на выдачу российских паспортов жителям ОРДЛО недостаточно» (Гордон. 13.05.2019 г.).
Зауважимо, що призначенець Путіна і Меркель на посаду міністра закордонних справ України Клімкін із завданням впорався. Адже українська дипломатія вже мертва. ЄС сьогодні відверто над нами глузує, а Польща, Угорщина, Німеччина та й Італія теж вже ставляться вороже. Фактично вороже до України (не до Порошенка, нардепа Лещенка і генерала СБУ Трепака, а саме до України) ставиться й адміністрація президента США Трампа. Про ООН, у якому українська делегація фактично прилаштувалася в тіні російського представництва, вже й говорити годі.
І ось картинна істерика Клімкіна, яка дуже схожа на запізнілий героїзм Наєва, — теж з прицілом на наступні вибори. Не дивно, що на ”Гордоні” з’явився і такий заголовок: “Реакция Климкина на отказ ЕС вводить санкции против РФ – эмоциональная. Не нужно создавать лишние проблемы будущему президенту – дипломат Белоколос”…
А тим часом, коли пишуться ці рядки, питання про дату інавгурації обраного президента Зеленського навіть не увійшло у порядок денний цього пленарного тижня Верховної Ради. Саботаж продовжується. Причини прості і найкраще вони сформульовані народним депутатом попередніх скликань Олесем Донієм: «Доний: Порошенко не сможет быть почетным пенсионером, как Кравчук, Кучма или Ющенко, потому что альтернатива его отсутствию в политике – скамья подсудимых» (“Гордон”, 13.05.2019 р.).
Ось власне і все пояснення саботажу з інавгурацією Зеленського і небачена указотворча діяльність поки чинного Президента. У США вона була б оцінена у 120 років тюрми і ганьбу сім’ї на віки, втім, ми не в Штатах і у нас це можна. Адже із п’яти на даний момент передач влади, цивілізованими можна назвати поки дві: у 1994-му Кравчук передав владу Кучмі за 12 днів, а у 2010 році Ющенко Януковичу — за 18-ть. І з них 7 днів пішли на підрахунки-перерахунки, бо Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки і пообіцяла судитися за результат.
Ще дві передачі відбулися під тиском Майдану, і ось зараз ми маємо класичний Антимайдан з метою максимально затягнути процес та створити новообраному президенту й Україні максимум проблем. І поки все це вдається. Бо не те що Майдан не розбудити, увесь народ спить і йому тільки сниться, що все буде “путем”. Не буде, поки не зліземо з дивану…
