Коли буває, що черговий «сепар» традиційно виходить на волю, або ж російські шпигуни безкарно шкодять Україні, тоді патріоти старшого покоління не мовчать. “Куди ж дивляться українські спецслужби?” — з юнацьким запалом гніваються вони. А зараз ми вам розповімо, куди…
Вони уважно дивляться за майже кожним із нас. Підслуховують і підглядають, контролюють пересування і зустрічі, намагаються провокувати і оточити нас “правильними” “друзями і спільниками”. І в результаті мають повну картину — хто з ким і проти кого. Інша справа, що це ніяк не допомагає знайти убивць Павла Шеремета чи Дениса Вороньонкова, врятувати Балаклію чи Калинівку, але “то таке”, як каже один знаменитий футбольний тренер.
У середу зранку чинний народний депутат Олександр Онищенко, який втік від українського слідства до Іспанії, презентував свою книгу. Її назва “Петро П’ятий”, а на обкладинці портрет Президента Петра Порошенка.
Не скажемо, що всі, втім деякі авторитетні Інтернет-ресурси таки встигли подати цю новину, як громом вдарила вже інша.
«Патриарх Варфоломей одобрил создание единой украинской православной церкви. Президент Украины Петр Порошенко в ближайшее время объявит о начале процедуры создания единой украинской православной церкви. Об этом «РБК-Украина» сообщили источники в Администрации президента. По словам источников, соответствующее соглашение достигнуто в ходе переговоров Порошенко с вселенским патриархом Варфоломеем».
Повідомлення на РБК з’явилося о 12.34 теж 18 квітня. Тут два зауваження. РБК, тобто «РосБизнесКонсалтинг» — ведущая российская компания, работающая в сферах масс-медиа и информационных технологий». Таким чином, мабуть і під час Другої світової війни найважливіші повідомлення від Геббельса розповсюджувалися через “Совинформбюро», а Сталін звертався до «братьев и сестер» через Берлінське радіо?..
І друге. Щоб з’явилося таке повідомлення, і щоб вдарило воно громом, хтось мав попередньо домовитися про зустріч, а Петро Олексійович — потрапити до Стамбула, про щось з Вселенським патріархом порозмовляти, аби Варфоломій не спростував цю новину.
І тут ми повертаємося до роботи спецслужб. Які, виходить, завчасно знали про дату появи “Петра П’ятого”, що й дозволило провести цілий комплекс заходів із нейтралізації цієї новини.
Увечері того ж дня на телеканалі NewsOne на додаток до книги, яку взялася публікувати «Страна.ua», з’явився аудіозапис. Там “голоси, схожі на голоси Петра Порошенка та Олександра Онищенко” обговорюють питання “про Юлю і Колю”. Юля — це пані Тимошенко, яка щось там “проти мене мутить”, а Коля — це колишній міністр екології Злочевський, котрий через Онищенка висунув зустрічні пропозиції “голосу, схожому на голос Петра Порошенка”. Мовляв, готовий поділитися бізнесом із розрахунку 50/50.
А хто ще такий бізнесмен “Коля” Злочевський? “Власник найбільшої приватної газовидобувної компанії України Burisma». («Вікіпедія»).
Власне, почитаємо книгу Онищенка: «В 2010 году он был назначен министром охраны окружающей среды, в 2012-м — заместителем секретаря Совета нацбезопасности и обороны Украины, на этом посту был вплоть до 26 февраля 2014 года, когда его уволил своим указом и.о. президента Александр Турчинов. Вскоре Злочевский выехал из страны, и новая власть завела против него серию уголовных дел.
Не будь дураком, он пошел договариваться и с этими, и у него получилось. Причем без особых сложностей, но чуть дороже обычного. Порошенко выгодно держать в обойме таких людей, как Злочевский — одного из самых крупных добытчиков газа в Украине. Сегодня он качает порядка 1 млрд кубометров в год, и таких предпринимателей, пусть и эмигрантов, президенту полезно иметь в партнерах — опять же с оглядкой на предстоящие выборы. Спонсоров много не бывает…
В свое время Злочевский поступил весьма мудро и взял в наблюдательный совет нефтегазовой компании Burisma… сына бывшего вице-президента США Джозефа Байдена (к слову, тогда еще куратора «украинского направления» в руководстве США), а также бывшего президента Польши Александра Квасьневского. За протокольное участие в конференциях и титульный статус они получают весьма неплохой гонорар — больше миллиона долларов в год и фактически страхуют бизнес Злочевского от всякого рода репутационных рисков и рейдерских посягательств». («Страна.ua», 18.04.2018 р.)
Здавалося б після таких публікацій, а ще й вечірнього ефіру на NewsOne, Україна, а вірніше її найактивніша частина мала б стати на диби.
Та про що ви! “Депутати Верховної Ради проголосували за постанову щодо звернення Президента до вселенського патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. За це рішення проголосувало 268 народних обранців».
Тобто увага! НІХТО ЩЕ НІЧОГО з Константинополем НЕ ВИРІШУВАВ, а інформаційне поле вже забите повідомленнями, що «Варфоломій благословив Україну», «Порошенко ДОМОВИВСЯ про створення єдиної помісної церкви» тощо.
Тут не обійтися без оцінки волонтера Юрія Касьянова:
«Украину превратили в жвачное животное; украинцам без конца подсовывают информационную жвачку, и бесконечно доят под шумок процесса переваривания вранья.
Сегодня Президент в Раде был помпезен, как сам великий патриарх. Нет в стране других важнейших дел, кроме церковных вопросов, достойных величия Петра Алексеевича и благосклонности наших депутатов. Президент, оказывается, всю жизнь мечтал об автокефалии, незаметно, но постоянно работал над ней весь свой президентский срок, и поместная церковь была его важнейшим предвыборным обещанием…
После такого спича можно перевести дух, потому что почти ничего, ничегошеньки Президент из своих обещаний не выполнил. А чтобы появилась поместная, единая украинская православная церковь, надо преодолеть сопротивление Москвы. Про это досадное условие президент стыдливо умолчал, во всём, видимо, полагаясь на вселенское церковное начальство, и заступничество Божье»…
Словом, увесь процес останніх днів — окрім, звичайно, відволікання уваги публіки від теми “Петра П’ятого”, полягає у рядках Булата Окуджави із пісеньки кота Базиліо (“Пригоди Буратіно”):
На хвастуна не нужен нож,
Ему немножко подпоёшь
И делай с ним, что хошь.
Бо ми такі, і нас нікому не здолати…
Леонід Романовичов
