Просмотры: 338
«Код нації», оберіг — саме так називають українську вишиту сорочку. Її оспівували в піснях і вдягали в буремні часи. Вже більше 10 років поспіль у третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. У містах проводять паради, тематичні виставки та майстеркласи. Напередодні свята ми зустрілись з Ольгою Свиридовською, засновницею спільноти «Українська скриня. Курси української традиційної вишивки», і дізналися секрети створення вишиванок
— Пані Ольго, з чого розпочалося Ваше знайомство з вишивкою?
— Шість років тому мені захотілося вишити собі сорочку. Я знайшла в місті майстриню, яка дещо мені показала. Втім, цієї інформації мені було недостатньо, оскільки я зацікавилася символами — що означає той чи інший візерунок, де його розташувати тощо. Відповіді на всі ці питання мені дав Юрій Мельничук, київський майстер народного мистецтва з вишивки, дослідник і популяризатор етнічного одягу України. Від нього я дізналася багато інформації про окремий пласт нашої культури. Вже восени 2013 року я організувала семінар за участю Юрія Мельничука у Запоріжжі. І ось тоді стало зрозуміло — ця інформація в Запоріжжі потрібна! Є попит, цікавість серед населення.
— А що Вам найбільше подобається вишивати?
— Не можу сказати, що полюбляю створювати рушники, бо вишила лише один, весільний, для себе. І наразі не знаю, чи захочу ще вишивати рослинний рушник — це доволі довго. А ось геометричний хочеться створити. Втім, мені більш до вподоби робота над вишиванками.
— А багато вже вишили?
— Небагато… Майдан, потім війна, я почала активно займатися волонтерством. Три роки тому стала мамою, а з дитиною багато не навишиваєш. Загалом я створила один весільний рушник, а також 6 вишиванок, 2 з яких — дитячі. Всі роботи були створені за канонами і правилами.
— Скільки часу витрачаєте на створення однієї сорочки?
— Вишиванку я можу створювати 34 місяці, бо на рукоділля витрачаю 24 години на день. Втім, сорочку для свого чоловіка я вишивала 1,5 роки. А все тому, що основа вишиванки була зі складної тканини. Інколи я відкладала роботу на місяць — не було настрою вишивати, а в поганому стані не займаюся рукоділлям.
— А які є правила вишивки?
— Починати створювати вишиванку треба на світанку на молодий місяць, бажано у вівторок чи четвер. Є версія, що не можна вишивати, коли хворієш. Не слід сідати за рукоділля, дивлячись новини чи балакаючи по телефону. Я орієнтуюся на свої відчуття — якщо мені не хочеться вишивати, я не буду. Голка має потужну силу, я це говорю з власного досвіду, тому слід обережно ставитися до процесу створення виробу. Слідкуйте за своїми думками, краще вишивати під гарну музику, яка припала до душі. Говорять, що перш ніж сідати за створення оберегової речі, слід помити руки, щоб «змити інформацію», але у сучасному світі не завжди виходить дотримуватися всіх правил. Бувало, що я вишивала на дитячому майданчику, поки дитина спала у колясці.
— Пані Ольго, а скільки загалом існує технік вишивки нитками?
— За словами Юрія Мельничука, зараз налічується до 300 швів. За останні 5 років майстри рукоділля відродили приблизно 50 старовинних швів. Це, переважно, гладь, рахівна гладь, низинка, мережки, вирізування, виколювання та багато інших рахівних технік шитва. Насправді, світ вишивки дуже багатий і від того неймовірно цікавий і захоплюючий.
— Три роки тому Ви заснували спільноту «Українська скриня…»
— Я тоді була на 7 місяці вагітності і мені закортіло терміново створити ці курси (сміється). Так склалося, що в лютому я заснувала цю спільноту, а в квітні народила дитину. Так що в нас 3 роки дитині і стільки ж «Скрині…».
— Пані Ольго, а хто на курсах вчить вишивці?
— На лекції та майстеркласи ми запрошуємо майстрів з усієї України. Вже викладали курси Юрій Мельничук, Андрій Єрмаков, Ірина Червінська. Я намагаюсь запрошувати найкращих майстрів, тих, хто мене «чіпляє». А курси в нас викладають запорізькі майстрині. Один курс триває 5-6 місяців, заняття проходять раз на тиждень. До речі, одна з наших випускниць також почала навчати вишивці. Попит на традиційну вишивку в Запоріжжі росте, на курси навіть з Дніпрорудного та Вільнянська приїжджають.
— У чому особливість сучасної традиційної вишивки?
— Висловлю свою думку, на правильність не претендую. Я б розділила поняття «традиційна» і «сучасна». Є вишиванки, яким по декілька століть, а зображеним на них символам, можливо, тисячі років. Коли відроджуєш старовинні вироби, ніби під кальку, їх можна назвати традиційним. А сучасна вишивка — це коли створюють виріб, не дотримуючись правил та традицій. Буває й таке, що для вишиванки для конкретної людини створюють візерунок на основі старовинних символів, знаків, технік. Я не можу сказати, що це щось сучасне, бо тут є дотримання всіх правил традиційної вишивки, але й назвати таку вишиванку автентичною також не можу. На мою думку, це традиція, яка має жити, розвиватися і відроджуватися, це наше бачення вишивки в сучасному світі. Як сказала майстриня Валентина Бердник: «Традиція існує тільки тоді, коли вона розвивається і живе».
Сьогодні для нас «відкриті» не тільки українські шви, але й техніки вишивки інших країн. Можна на одному виробі поєднати їх і створити щось сучасне. В традиційній вишивці є правила: на чоловічиї сорочці вишивають передню частину, на жіночих – рукава. Це робили для захисту. На жіночих сорочках вишивали рукава, бо жінки більше працювала руками, тому їх оберігали і захищали вишивкою з певними символами. Також жінки в ті часи поверх вишиванки вдягали жилетки, намисто, тому тулуб був закритий, а от руки — відкриті. В сучасному світі немає такої необхідності.
— Які орнаменти та кольори притаманні вишиванкам, створеним у Запорізькій області?
— Що стосується нашого регіону, дуже багато недослідженого у вишивці. Буду розповідати, відштовхуючись від того, що бачила в Запорізькому обласному художньому музеї. Тож, для сорочок притаманні вишивка білим по білому, а також степові кольори, наприклад, коричневозолотистий. Юрій Мельничук дотримується думки, що червоний і темносиній кольори притаманні вишиванкам нашого регіону. Якщо казати про найдавніші вишивки, використовували переважно геометричні чи рахівні техніки. А от весільні рушники вишивали червоними нитками.
— Пані Ольго, а що значить вишивка для Вас?
— Поняття вишивка походить від слова «вишній», Божественний і перекладається з грецької, як «космос». Це своєрідне магічне дійство. Знаєте, я спочатку складаю візерунок, потім вирішую, в якій техніці вишивати, та інколи, коли берусь за роботу, розумію, що шви «не лягають». Наприклад, я хотіла вишити мережку одному чоловікові, але робота чомусь «не йшла». Згодом з’ясувалось, що візерунок «не лягає», бо анатомічно цьому чоловіку не підходить. Потім була ситуація, коли я віддала кравчині вишиті полотна, щоб вона пошила вишиванку. Втім вона почала жалітися на те, що 2 дні не може розпочати роботу. Я довго думала, чому так, а потім вирішила змінити шлях доставки виробу (вишиванку мала відправляти за кордон). І після цього у кравчині пішла робота, «як по маслу».
Знаєте, а ще вишивка — це відновлення енергетичного поля. Останні 1,5 роки в моєму житті були складними, але завдяки, в тому числі, і рукоділлю я більш-менш легко впоралася з проблемами. Моїй знайомій для відновлення після хіміотерапії лікар порадив зайнятися саме вишивкою. Звісно, в таких випадках ні в якому разі не слід вишивати оберегову річ. Тут я хочу звернути увагу на слово «відновлення». Коли часто вишиваєш, енергетичне поле тримається цілісним, тобі значно легше впоратись з труднощами.
Після завершення роботи над вишиванкою мені потрібен певний час на відпочинок, щоб з’явилося натхнення на створення нової роботи. Вишиванка, для мене, це не про гроші. Але, я хочу, щоб вона таки мала гідну вартість, і щоб люди цінували кропітку роботу майстринь, і цінності самої вишиванки.
— Ви самі придумуєте візерунки для вишиванки?
—Я створюю вишиванки, виходячи з дати народження людини, яка буде її носити. Інакше я не можу, бо дуже серйозно ставлюся до символів. Етнограф Оксана Сергунова, з якою ми співпрацюємо, вираховує найбільш правильний візерунок для вишиванки, яка ще й буде для людини оберегом. Також ми можемо підібрати візерунок, який підходить, із вже існуючих. Якщо не можемо підібрати, а у візерунок треба «вкласти» певний символ, я повністю складаю його сама.
— Що не можна вишивати? Знаю, що недоречні маки…
— Маки вишивали дівчата, в родинах яких хтось помер, на знак пам’яті та шани. Тому мені не подобається, коли у дівчат чи дітей маки на вишиванках, віночках, спідничках. Коли вишивають ромб, крапочки в середині означають «засіяне поле», плодоріддя (землі, достатку, дітей). Якщо людина планує мати дітей, цей факт треба брати до уваги! Взагалі, до оберегових речей із символікою слід обережно ставитися, бо вони впливають на життя. Раніше за вишиванками «читали» інформацію про людину — з якого вона села, скільки їй років, одружена чи ні. Також недоречно заміжнім жінкам носити віночки — раніше їх можна було побачити виключно на неодружених дівчатах. Я розумію, що це красиво, але давайте придумаємо щось інше. Хочеться, аби ми зберегли чистоту наших традицій.
Весільний рушник, на який стають молодята — це взагалі окрема тема, до якої треба ставитися дуже серйозно. Ні в якому разі не можна, щоб полотно було зшите посередині, обрублене по краях. Рушник — це шлях, на який стають молодята, і він має бути цілісним. Бажано, щоб наречена вишивала його сама. На наших курсах ми також навчаємо створювати рушники.
Є така думка, що копіюючи давні рушники або сорочки, треба розуміти, для чого це потрібно. Якщо відшити його для збереження візерунку то одне. А якщо для себе, то мати на увазі, що ми не знаємо історію цього рушника, можливо силоміць відібрали у господарів, а речі зберігають всю енергетику. Тож, слід розуміти чи хочете ви «приліпити» до себе те, що було 100 років тому. Прислухатись до свого внутрішнього чуття, воно завжди підкаже.
— З чого треба починати тим, хто бажає вишивати?
— З навчання. Хочеться, щоб люди розуміли, що вишивають і для чого. Можна купити заготовку, але вишивка — це кропітка робота. Якість тканини також має значення, і важливо знати, чи не перетвориться на ганчірку вишивка після 5го прання. Хочеться, щоб люди спершу дізнавалися про правила вишивки і значення символів.
Ще я хочу звернути увагу на те, що вивчати традицію варто на давніх зразках, роботах. Для цього ми влаштовуємо зустрічі в музеї. У нас та наших друзів є приватні колекції давніх рушників та сорочок. Деякі ми купували, деякі нам подарували, а є такі, які ми в прямому сенсі цього слова врятували, тому що люди, не розуміючи їхньої цінності, викидають, спалюють вишиванки або використовують їх як ганчірки. Це дуже боляче. Наш запорізький край недостатньо досліджений, тому хочу звернутися до людей, щоб вони не викидали такі речі, а віддавали їх до музею, бо це наша спадщина. Це найцінніші знання, які через візерунки передавали нам наші пращури.
Вивчайте, бережіть наше «коріння», щоб мати те, на що можна спертися, щоб розвиватися і рухатися далі.
Іванка ВОЛОЩУК
