22 ЛИСТОПАДА КОНЦЕРТНА ЗАЛА ІМЕНІ М. ГЛІНКИ ГОСТИННО ВІДЧИНИЛА СВОЇ ДВЕРІ ДЛЯ ВСІХ БАЖАЮЧИХ ВІДВІДАТИ МУЗИЧНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР «СПОДІВАЮСЬ БУТИ ПОЧУТОЮ»

Бувають концерти духопід’ємні, а бувають ті, під час яких душа наче відпочиває. Таке відчуття, що до неї торкаються та ніжно огортають оксамитовою ковдрою приємні відчуття спокою та чистоти. Саме такою і була музично­літературна зустріч у філармонії, яка подарувала душевну насолоду та атмосферно зігріла холодний листопадовий вечір. Лунали твори корифеїв української класики ­ вишукана поезія Ліни Костенко та любовна лірика Івана Франка. У поєднанні з театралізованими й музичними виступами талановитих артистів концерт вразив своєю глибиною та емоційністю

Мабуть, кожен, хто вперше бере до рук вірші Ліни Костенко, погодиться, що її поезія торкається найпотаємніших глибин душі та має цілющі здібності знаходити нетлінні цінності, що поєднують кожного з нас. Твори авторки дарують відчуття Прекрасного, Любові, Дружби, Вірності, Надії на сонце у завтрашньому дні.

А якщо їм надати тендітного музичного та театрального супроводження – вийде неймовірна насолода для душі кожного глядача. Коли артисти Ганна Миронова та Олексій Блінов на сцені почали відтворювати глибину цієї поезії, передавати весь спектр почуттів, коли глядач отримав змогу побачити непідробні сльози в очах виконавців – то був просто емоційний вибух! Здавалося, що саме зараз відбувається щось вкрай важливе, саме зараз йде єднання поміж присутніми – стільки ніжності відчувалося, стільки любові! Так читати поезію та водночас грати ­ то є високий рівень не лише таланту, але й справжньої людської щирості, проникливої відвертості та оголених власних почуттів.

­ Для мене твори Ліни Костенко – щось особливе. Ще коли я навчалась в університеті, зробила висновок: якщо тобі хочеться про щось в житті поплакати, понудьгувати, то замість того, щоб впадати в негативні стани, краще почитати вірші Ліни Костенко. Багато з них я знаю напам’ять, бо ця поезія пов’язана з моїм акторським життям. Ми, актори, набуваємо певний життєвий досвід, який потім використовуємо для втілення на сцені. В свій час для того, щоб собі допомогти бути виразнішою, я вчила напам’ять Ліну Костенко, ­ поділилася з нами Ганна Миронова.

Програма вечора була складена таким чином, що кожен виступ був частиною загальної історії, в основу якої покладено твір Івана Франка «Сойчине крило». Багато хто пригадає, що він розкриває проблему людських взаємин, проблему людини й суспільства, чоловіка та жінки. Краса та біль любові, темрява одинокості та світло щастя були щиро передані артистами на сцені. Ганна та Олексій настільки тонко та реалістично позначили настрій франківського твору, що в певні моменти здавалося, що ти дивишся фільм про кохання ­ божевільне, ревниве, що потребує справжньої віддачі! Або читаєш книгу, глибокий зміст якої робить твою уяву багатовимірною, і на очах оживають герої сторінок. У цей час за стінами концертної зали вирував холодний вітер – цікаво те, що в цьому полягала схожість із твором: саме в такий період року розгортаються у ньому події. Тому дуже доречним було зануритися в цей чуттєвий твір, в якому є багатий зміст та щирі почуття.

Адже всі ті барви, якими провідні артисти філармонії наділили той вечір, музика, співи, все, що відбувалося на сцені ­ було не лише про кохання, то було про силу життя! Подібна чуттєвість спонукає душу бути живою! Адже поки ми відчуваємо ­ ми і є живі! Виступ Ганни та Олексія був тим випадком, коли «віриш», коли дуже щиро, реалістично ­ «до мурашок». З цього приводу Ганна Миронова дала нам коментар:
­ — Чесно кажучи, сьогоднішній виступ був так само вражаючий і для мене. На репетиціях з партнером Олексієм Бліновим ми відпрацювали наші номери, і я була готова до певного енергетичного рівня. Але те, що Олексій видав на сцені сьогодні – мене вразило! Він «включився» настільки потужно, що мені навіть прийшлося підлаштовуватися під нього. Саме такий стан акторів, коли немає замусоленого на репетиціях знання один одного та кожного наступного кроку партнера, коли все по­новому – це і є справжнє проживання образів, справжнє життя! У такому випадку під час виступу з’являються нові зв’язки, реакції, емоції – з цього в принципі і повинен будуватися театр.

Потужна енергетика артистів та ліричний настрій передавалися глядачу. Ніжні акорди доповнювали та робили історію більш об’ємною, фактурною – ансамбль бандуристів «Божена» під керівництвом заслуженої артистки України Ольги Беженар лірично супроводжував виступи артистів. То був наче діалог різних видів мистецтва, які доповнюють одне одного та разом створюють дивовижну художню картину. Окрім українських творів, бандуристки додали барвистих відтінків загальній дії, виконавши всесвітньо відомі ліричні хіти. Коли артистки ансамблю торкались струн найріднішого українського інструменту, вони водночас торкались струн душі кожного присутнього в залі – безмежно ніжними були музичні твори у їхньому виконанні.

Ліричну гаму почуттів також доповнили своїми виступами провідні солісти філармонії – Микола Квєтков, Сергій Гаврилов, Володимир Машлюк, Герман Романченко. А скрипаль Володимир Галіченко, якого запорізька публіка завжди привітно зустрічає, вкотре продемонстрував високу майстерність гри на скрипці, яка в його руках ніжно співає та зачаровує слух глядача.

Справжньою прикрасою вечора стали виступи солісток Юлії Якси та Вікторії Шостакової – це був тріумф жіночності, артистизму та краси! Своїм прозорим, кришталевим вокалом вони магнетично вплинули на присутніх і подарували їм не лише музичну, але й естетичну насолоду та захоплення. Співачки вміло володіють художнім смаком щодо репертуарного наповнення своєї сценічної творчості – пісні у їхньому виконанні завжди запам’ятовуються.

На окрему увагу заслуговує ніжний, романтичний виступ Тетяни Лаврик із щемливою піснею «Журавка». Ця пісня ­ про мрію жінки, котра прагне знайти вірного друга в житті, єдиного для неї та визначеного долею коханого чоловіка. Тетяна передала щирі почуття у пісні, глядач мав змогу відчути стан жінки, яка має в своєму серці глибоке, але й водночас драматичне кохання. Цей твір – хвилюючий за своїм емоційним напруженням, і співачка художньо його відобразила.

Цей музично­-літературний вечір унікальний тим, що можна поєднати акторську гру та вокальні номери, які сьогодні ­ ніжні та ліричні. У зв’язку з цим глядач має змогу прослідити приємну для сприйняття сюжетну лінію. Моя героїня спочатку дуже тужить, що немає коханого поруч, але згодом, у наступному творі, на сцені йде продовження сюжету – вона його знаходить та стає щасливою. Цей номер можна вважати ключовим, адже його головний посил полягає в тому, що необхідно пронести свою любов через роки, — поділилася Тетяна Лаврик.

Українські пісні, проза, поезія – це неоціненний скарб нації. Наскільки ми зуміли його зберегти та передати наступним поколінням? Насправді, зберегти не так важко, але коли ці твори не звучать зі сцени ­ їх по суті немає. Запорізька обласна філармонія робить неоціненний вклад у розвиток національної культури тим, що влаштовує подібні літературно­музичні вечори. Дуже радує факт, що організатори та артисти, коли готують подібні виступи, докладають зусиль, аби твори звучали сучасно.

Молодь має шанс завдяки прогресивним виступам артистів та синтезу виконавського мистецтва долучитися до прекрасної спадщини українського мистецтва, побачити та відчути його красу, пізнати українську пісню та поезію з уст людей, які відчувають щиру любов до рідної землі.
Музично­літературний вечір «Сподіваюся бути почутою» викликає багато почуттів та емоцій! Він виховує естетичний смак у сприйнятті високих творів. В котрий раз глядач має змогу переконатися, наскільки щедра запорізька земля на самобутні таланти, які відкривають нам чарівний світ поезії, вчать розуміти прекрасне, відчувати як сяє, наче самоцвіти, рідне слово. Зустріч із такими творами – це свято душі, за яке глядач щиро віддячив артистам оплесками та натхненням на нові проєкти! Браво!