Ну що! 22 липня в багато українських домівок прийшла біда, у деякі — радість, що межує з ейфорією, а у більшість — почуття стриманого оптимізму. Мовляв, можемо, коли захочемо!
Головний підсумок: партія “Слуга народу” (СН) несподівано, тобто не докуповуючи безпартійних мажоритарників, отримала в парламенті надійну більшість. До того ж, якщо за пропорційною системою “Слуги” взяли десь 123 мандати, то за “мажоритаркою” навіть більше — всі 127!
До речі, коли соціологи десь прогнозували подібний результат по багатомандатному виборчому округу, то в мажоритарних округах кандидатам СН віддавали від сили 60 місць.
То що, соціологи — маніпулятори? Так, але цього разу дати “Слузі” більше вони і не хотіли, і не могли! Адже, хто міг передбачити ефект присутності Володимира Зеленського на Дніпрогесі і на наших мостах? А в розбірках з митниками на Закарпатті та в Одесі? А в поїздках до Харкова, Дніпра, Борисполя, Миколаєва та Херсона?
У підсумку весільний фотограф перемагає всесильного Богуслаєва, мабуть, і сам того не бажаючи. А Шевченківський округ був, якщо не в три шари засипаний гречкою, то дитячими майданчиками, щебенем (вулиці приватного сектора) точно. Через те висновок перший: сьогодні оголошені похорони передвиборчої гречки! Вічна їй пам’ять… Бо не один Богуслаєв не отримав в перемогу.
Друге. Боюсь, що померла і “Всеобщая билбордизация всей страны”. Тут Ростислав Шурма і Володимир Буряк показали майстер-клас, як викинути мільйони на вітер. Бо багатий досвід 2015 року цього разу ніяк не згодився.
Так, Святослав Вакарчук конвертував свою популярність у якісь прохідні відсотки отриманих голосів, але попередня поведінка в стилі ні риба, ні м’ясо, ніяк не наблизила його до результату Володимира Зеленського.
Юля остаточно не провалилася лише завдяки “ядерному” електорату, який не залишає її ледь не з 2002 року…
Порошенко проліз через беззубість і безпринципність “Свободи” та “Самопомочі”, а ще завдяки продажним “велетам духу” та залишкам тієї української інтелігенції, яка чомусь ще тим “велетам” вірить…
Відносний успіх Медведчука (в цілому взяв 43 мандати) вказує, що 20 відсотків “вати” — трудами Порошенка — в Україні залишається. І тут ми маємо бути вдячні Мураєву (Ахметову), а також Шарію і його “шаровикам”, що Медведчук-Бойко-Рабинович (тобто Путін) не взяли 7 зайвих відсотків.
І ще про одне. Надія Савченко на окрузі в Бахмуті взяла 8(!) голосів. Слов’янськ, звільненням якого ми пишаємося ось вже шостий рік, лишається таким же “ватним”, як і за Гіркіна — тут віддали 67 відсотків за фактично промосковські сили.
Через те “ля-ля” про “там наші люди”, саме час припиняти. А повернення Донбасу в Україну, мабуть, має бути таким: 1. Дедлайн, коли приймаються всі українські умови; 2. У разі відмови: статус окупованих Росією територій з усіма юридичними наслідками. 3. Бетонна стіна, колючка, перериті ровами дороги. Гуманітарна подача води, електроенергії, газу тільки із розрахунку на мирне населення. Бо Україна не зобов’язана забезпечувати окупаційну промисловість, два армійські корпуси, МДБ і МВС окупантів та їхню адміністрацію. Коли хтось хоче більше, то все постачання згаданими ресурсами має оплачуватися хоча б за внутрішньоукраїнськими цінами з передоплатою.
Щось подібне має бути встановлене і з Кримом, окрім того в’їзд і виїзд з обох територій не через контрабандні вікна під назвою КПП, а через Білорусь. І хай ні в чому собі не відмовляють…Звичайно, продажна Європа зійде від таких новацій на піну, але пошиплять якийсь час, та й заспокояться.
І вже останнє. В чому всесвітньо-історичне значення перемоги “Слуги”? Та в тому, що йому не буде за кого сховатися. 28 років у нас заважали щасливому життю РУХ і націоналісти, газ і комуністи, Лазаренко і Ющенко, Юля і Фірташ, “папередники” і “Газпром”, “злочинна влада” і Путін, війна і “газова незалежність”, “агенти Кремля” і “вата”, “бидло” і порохоботи.
І ось настав той історичний момент, коли ніхто не заважає. Коли міжпартійні “терки” (дуже спустошливі для бюджету) неактуальні. Тобто саме час перетворювати Україну із олігархічного заповідника у справді нормальну державу. І тут раптом…
І тут раптом з’ясовується, що ту олігархічну модель — з корупцією, з торгівлею інтересами держави і пограбуванням народу — випестували не лише Єльцин і Путін, а й “наші західні партери”. Котрі механізмами МВФ і Євросоюзу мають нас за дійну корову, висмоктуючи останні соки.
І у Зеленського та його “Слуги” є вибір. Наприклад, нічого не міняти. Мало того, під диктовку посольства США призначити якогось Рашкована (яке цікаве прізвище) від МВФ прем’єр-міністром. Рашкован, як і раніше Яресько, Гонтарєва, а тепер Супрун, після огляду задимлених руїн, що залишилися після його правління від України, звалить в Нью-Йорк, а от ті всі весільні фотографи встигнуть відбити якісь долари, щоб і собі кудись звалити?
Адже то лише у Петра Олексійовича, як стверджують активісти Національного корпусу на відео, в іспанській Марбельї, вже проведено ремонт під приїзд господаря. Чи розуміють всі “Слуги” з депутатськими мандатами, що у них поки вілл в Іспанії немає і тікати нікуди? А це означає одне, що потрібно повертатися до, щонайменше, принципу “папередников”: “Дати народу хоча б те, чого не можна не дати”.
Бо не те що погіршення, а й відсутність хоч якихось змін на краще ще до зими, змете вже цю владу. Тим більше, що і Путін-Медведчук, і Порошенко-Юля, і аваківський “Беркут” не будуть проти. А як радітимуть поваленню Зеленського ще не зняті чиновники, судді, прокурори і далі за списком.
Так що я б 30 разів подумав, чи призначати всяких рашкованів і чи й далі слухати “рекомендацій” того ж МВФ. Які, за великим рахунком, від вимог Путіна мало чим відрізняються…
Леонід Романовичов
