Объезд будет осуществляться через ул. Тюленина и арочный мост на остров Хортица.
Как сообщает управление по вопросам транспортного обеспечения Запорожского горсовета, на мосту Преображенского от ул. С. Тюленина до о. Хортица (с Левого берега на Хортицу) будут идти ремонтные работы. В связи с этим с 00.00 до 5.00 13 июня будет закрыто движение транспорта.
Трагедия произошла вчера в Михайловском районе Запорожской области
В субботу, 8 июня, 7-летний мальчик поехал на рыбалку с отцом и дядей. Мужчины рыбачили на берегу оросительного канала, а ребенок отошел от них. Он случайно упал с края берега в воду и утонул. Его тело нашли спасатели. По этому факту начато уголовное производство, сообщила пресс-служба полиции.
Напомним, в этом же Михайловском районе 15 мая также в оросительном канале утонули два мальчика 11 и 12 лет. Один мальчик хотел сделать селфи, но подскользнулся и упал в канал. Он начал тонуть, ему на помощь бросился его приятель, но также не смог выбраться на сушу.
Мелитопольское территориальное управление Госбюро расследований продолжает уголовное производство по ч.1 ст. 121 УК «Нанесение умышленных тяжких телесных повреждений».
Подозреваемые — трое военнослужащих-контрактников. Как следует из материалов дела, 18 мая они самовольно покинули расположение воинской части, дислоцирующейся на территории Донецкой области. После чего, как пишет РИА-Мелитополь, отправились в Запорожье.
Находясь в Запорожье у подъезда жилого дома у одного из бойцов вспыхнул конфликт (причина ссоры — тайна следствия) с запорожцем. Завязалась драка, в которой солдаты жестоко избили мужчину.
Горожанин получил тяжелые травмы – перелом основания черепа, перелом ребер с повреждением легких. К счастью, врачи сумели спасти жизнь мужчине, а его показания позволили установить причастных к избиению.
Санкция ч.1 ст. 121 УК предусматривает от пяти до восьми лет лишения свободы.
Патрульные получили вызов о том, что неадекватный мужчина размахивает ножом во дворе одного из домов Вознесеновского района.
Приехав во двор дома на улице Независимой Украины, патрульные увидели молодого мужчину, который направил себе нож в живот и кричал, что зарежет себя, если к нему кто-то приблизится. Инспекторы начали успокаивать неадекватного горожанина.
Как рассказали 061 в пресс-службе патрульной полиции Запорожья, спустя 2 часа разговоров патрульным удалось обезоружить 28-летнего горожанина, после чего ему вызвали психбригаду.
Один мой «френд» по сети Facebook вдруг пожаловался, что я «подавляю инакомыслие». Дело в том, что самые непримиримые члены агрессивной религиозной секты Свидетелей 146 реформ Порошенко и дальше продолжают свою «старую песню о главном». Т.е. о своем Верховном Божестве. Абсолютно, как вы понимаете, бесплатно… А я их, видишь ли, «подавляю»!
«Третий тур» выборов: ничего ради погибели Украины не жалко?..
Весьма занятная, к слову сказать, позиция. Это если бы в феврале 2014го Янукович объявил, что он, его «Беркут» и титушки просто инакомыслящие. Ведь он исключительно из идейных соображений посредством системы «смотрящих» «обилетил» на 50% бизнес по всей стране. «Беркут» тоже из высоких побуждений лупил все, что шевелилось, а титушки оказывали последнему необходимую методическую помощь. И не «за деньги, Мань»!.. Но тут вспыхнул Майдан, самым наглым образом потревоживший всё это «инакомыслие».
Почему мы вдруг вспомнили Януковича? Да потому, что сегодня власть Петра Алексеевича никуда не девалась. Кабмин трудится четвёртый год, в отставку, хоть и обещал, не ушёл. И Верховная Рада, избранная в октябре 2014го, работает и наделена всеми полномочиями. Как и Конституционный суд (КС), судьи которого назначены ещё тем же Януковичем. И дальше по списку…
Невооружённым взглядом видать, что тактика всех перечисленных и не перечисленных проста: тихий, а лучше громкий саботаж, создание хаоса в стране под лозунгом: «Чем хуже тем лучше».
Дело в том, что придуманная Путиным украинская Конституция 2004 года (мы в этом уверены, потому что он лучше судей нашего КС её знает и цитирует) предусматривает дуализм власти. Навязанный из Москвы умышленно ради немедленного управленческого паралича в Украине на случай, если там завёлся непослушный либо президент, либо премьер.
Сейчас именно тот случай! Поэтому в стране — усилиями того же Путина: 1. Подпрыгнула цена сжиженного газа. 2. Нет даже проекта соглашения с «Газпромом» по транзиту газа в Европу (срок прежнего десятилетнего договора истекает 1.01.2020 г.). 3. Россия «вдруг» на 50% ограничила экспорт нефтепродуктов в Украину, что тоже приведёт к росту цен. 4. Прекращён экспорт «базового» моторного масла из России, Беларуси и Казахстана в Украину. 5. С 1 июля вводится в действие Закон о рынке электроэнергии, принятый ещё в 2017 году, и это всё закончится скачком тарифов в дватри раза.
Кабмин же привычно «безмолвствует», Верховная Рада демонстрирует свою откровенную враждебность Президенту, КС с рекордной скоростью берётся рассматривать конституционность указа Президента о роспуске ВР, ЦИК кричит, что денег под выборы у него нет.
Ради чего это все? Все эксперты пришли к мысли, что первые сто дней своего президентства Зеленский — «тефлоновый», т.е., что бы в стране ни случилось, его рейтинг и рейтинг партии «Слуга народа» существенно не обвалится. Отсюда задачи «инакомыслящих» постараться максимально оттянуть выборы на потом. Одновременно общими усилиями Кабмина, парламента, Путина, Генпрокуратуры и т. д. постараться все же обвалить рейтинги «Слуги».
Но без страшных экономических потрясений это невозможно! Поэтому будут вам потрясения! Под песни и пляски непрекращающихся празднеств, под ежедневное жужжание профессиональных «инакомыслящих» в соцсетях, под ложь «кривых зеркал» нашего TV.
«Дело о мониторах»
Главной сенсацией начала прошлой недели стал факт разграбления т.н. ситуационной комнаты Администрации президента (АП). Вновь назначенный секретарь СНБО Александр Данилюк показал пустые стены помещения, которыми («лучше, чем в Белом доме!») ещё недавно хвасталась команда Петра Алексеевича. Теперь же получается, что все угрозы Путина фейк, а новый Президент может запросто обойтись и без ситуационной комнаты? Созданной, напомним, для отражения путинской агрессии.
Существует несколько версий случившегося. Первую озвучил бывший пресссекретарь 5го президента Святослав Цеголко: «Вся техника для ситуационной комнаты президента была арендована за счёт Петра Порошенко и, соответственно, возвращена арендодателю».
Т.е. в этом случае мы имеем факт классического жлобства. Ключевой объект ОБОРОНЫ СТРАНЫ, где принимаются стратегические решения, просто разоряется, потому что «это всё за мои деньги». А война пусть продолжается…
Версия №2. «Они все разворовали». Этой версии придерживаются противники гна Порошенко, в т.ч. бывший премьер Николай Азаров. Их аргументы просты: «За последние четыре года с 2014го по 2018й расходы на обеспечение деятельности президента и его администрации успели вырасти почти в четыре раза. На эти цели в бюджете 2019 года заложено 945 млн грн…» («Главред», 12.012.2018 г.).
Т.е. за пять лет — это полная стоимость наших мостов!
Кроме того, вот вам заголовок «Українських новин» от 29.11.2018 г.: «Фонди Марини та Петра Порошенків отримають 1,7 млрд гривень з держбюджету в 2019 році».
Упомянутые же мониторы и сервера от силы могли потянуть на пару миллионов гривен. Но, видишь ли, не вместились в бюджет, и их пришлось арендовать…
Версия №3 от Александра Кочеткова: «Информация, звучащая в ситуационной комнате Президента, не должна быть подслушана. Но она и не должна быть утеряна. Поэтому ведётся аудиозапись таких совещаний…
На этих записях было полно такого, что политически похоронит всю «стратегическую восьмёрку» (от Порошенко до Авакова. Авт.), которая там регулярно совещалась. И речь не столько о какихто коррупционных сговорах, нарушающих закон (хотя и такие могли быть!), сколько про сам предмет обсуждений. Там наверняка обсуждали… и взаимовыгодное взаимодействие с недоимперией (Россией. Авт.), борьбу с политическими оппонентами внутри страны, раздел сфер влияния и должностей.
Разумеется, Петр Порошенко не мог допустить, чтобы эта инфа была предана гласности. Профильные спецы из СБУ наверняка объяснили, что сейчас существуют способы восстановления информации с носителей даже после многократного стирания. Поэтому сервера лучше уничтожить физически, надёжнее всего сжечь в какойто металлургической печи. Вот их и вывезли, а вся история с «арендой и возвратом оборудования» выглядит скверной отмазкой» (Facebook, 29.05.2019 г.).
По нашему «непросвещённому» мнению, политолог Кочетков, который 25 лет работал и в АП, и в Кабмине, знает, о чем говорит…
Дело генерала Заманы
Напомним, что 25 февраля 2019 генералполковник Владимир Замана был арестован военной прокуратурой и СБУ по подозрению в госизмене. Напомним также, что Замана был снят Януковичем с должности начальника Генштаба 19 февраля 2014 года за отказ применить армию для разгона Майдана. С 22 февраля 2014го он фактически возглавил разбежавшееся тогда Министерство обороны, но вскоре был с должности снят…
И вот в феврале 2019 года Луценко, Матиос, Грицак и подконтрольные АП судьи прикрыли генерала Заману в СИЗО. Чтобы меньше болтал по поводу сдачи Турчиновым и Ко Крыма. Ведь это могло плохо сказаться на рейтингах Петра Порошенко.
Ну, а раз посадили, то нужно обосновать, за что. И ОНИ ОБОСНОВАЛИ!
«Сенсацию озвучил адвокат эксглавы Генштаба ВСУ Олег Животов.
Он заявил на прессконференции, что в экспертизе по уголовному производству его клиента сделан вывод, что согласно ст. 17 Конституции Украины ВСУ не могут быть задействованы в какомлибо конфликте внутри страны. Они предназначены только для отражения внешней агрессии.
«То, о чем говорила российская пропаганда неоднократно, о том, что наши Вооружённые силы в АТО задействованы незаконно, у нас впервые в истории Украины экспертиза такое установила. На все замечания стороны защиты суду о том, что мы сами себя документируем для международного суда по таким вот преступлениям, никто не обращает внимания», заявил адвокат генерала Олег Животов…
«Экспертизу отменить и отозвать нельзя, то есть у нас есть официальный процессуальный документ в деле, на который любой враг может ссылаться и обвинять любого военнослужащего, который участвовал в АТО», заявил адвокат.
Скандальное заявление прозвучало на прессконференции на тему «Так кто же сдал наш Крым?», которую генерал Замана вместе со своими адвокатами дал 28 мая после освобождения изпод стражи» («Страна.ua», 30.05.2019 г.).
Здесь можно комментировать долго, а можно двумя словами: пока от Украины не останутся лишь дымящие головешки, эти ребята главный военный прокурор Матиос, Генпрокурор Луценко, гн Порошенко и бывший и.о. президента и экссекретарь СНБО Турчинов точно не остановятся…
Болтовня Пашинского
В ночь на субботу, 1 июня, явилась ещё одна «украинская сенсация» начала лета 2019 года. Некто (а беглый народный депутат Александр Онищенко уверен, что это СБУ) записал откровения главы Комитета Верховной Рады по вопросам национальной безопасности и обороны Сергея Пашинского. Тот едет в автомобиле и демонстрирует попутчикам свою осведомлённость во всех делах на самом верху.
Вы это видео Анатолия Шария с расшифровкой и без сможете посмотреть на Youtube. Кроме того, «Страна.ua» тоже опубликовала расширенную расшифровку трепачества Пашинского под заголовком: «Луценко – пассивный гомосексуалист». Портнов выложил разговоркомпромат на Пашинского. Расшифровка».
Нас в последнюю очередь интересует гн Луценко и его пристрастия. А ещё нам наплевать на оценки Сергеем Пашинским нардепов Лещенко, Найема, как и других «общественных активистов, живущих общественной активностью». Ибо, если «вата» торгует Украиной за рубли, то все упомянутые исключительно за доллары.
Ничего нового мы не услышали в словах Пашинского, что зам. главы МИД Украины Елена Зеркаль «аферистка и карьеристка». Эта «девицакрасавица» успешно валила позиции Украины по Крыму и Донбассу в международных судах. Только вот в Морском трибунале чтото не сработало — тот недавно обязал Путина отпустить украинских военнопленных моряков. А 22 мая Зеркаль отметилась демаршем против Президента Зеленского, назначившего её замом главы своей АП. Мол, не согласная я. Указ пришлось отменить на следующий день…
Но что самое главное выболтал Пашинский? Что в планах теперь уже бывшего посла США Мари Йованович (очень смачный эпитет по её адресу прозвучал!) было поменять всю нынешнюю т.н. украинскую правящую и т. н. элиту на прикормленных Джорджем Соросом «грантоедов». Которые, по словам Пашинского, согласно планам Йованович, уничтожили бы Украину куда быстрее и увереннее, чем это делал Порошенко.
Немалая роль в упомянутых планах отводилась НАБУ и его главе Артему Сытнику, который (вместе с упомянутыми), как утверждает болтун Пашинский, прекрасно понимал, что делал. Вот фрагмент спича главы оборонного Комитета в расшифровке «Страны.ua»:
«Люди сознательно, из своих интересов, уничтожали моё государство, потому что думали, что они получат какието дивиденды. А в результате дивиденды получили Коломойский с Зеленским! Вот в чём проблема! А я им говорил – не делайте этого. Вы никому не нужны. А они искренне, эти Шабунины, эти все… Они ж для себя… Я вызывал, я с ними пытался… Говорю: вы уничтожаете страну…, думаете, что расчищаете себе, вы другим расчищаете. И, к сожалению, я оказался абсолютно прав…
Их сейчас воспринимают все как клоунов, как паяцев. Они ж искренне считали, что они элита, новые люди: мы придём, мы знаем, как надо. А закончилось тем, чем закончилось. Что пришёл реальный пацан Богдан, и он щас… При Богдане они там не поговорят, это тебе не демократ в маминой кофте Порошенко»…
И тут Пашинский, похоже, выдал главную гостайну уже новой власти, лицом которой будет Владимир Зеленский, а реальным рулевым станет Андрей Богдан. Сейчас глава АП, а в случае почти неизбежной победы «Слуги народа» на выборах премьерминистр.
В своём блоге на Livejournal автор уже назвал его украинским Эрдоганом. Это, конечно, и аванс, и предупреждение о тех опасностях, которые ждут Андрея Иосифовича, кстати, уроженца Запорожья, в ближайшее время. Ведь после независимой Турции Эрдогана, ещё и независимую Украину Богдана «мировая закулиса» не переживёт…
Леонид Романовичев
Трагедия произошла вчера в Михайловском районе Запорожской области
В субботу, 8 июня, 7-летний мальчик поехал на рыбалку с отцом и дядей. Мужчины рыбачили на берегу оросительного канала, а ребенок отошел от них. Он случайно упал с края берега в воду и утонул. Его тело нашли спасатели. По этому факту начато уголовное производство, сообщила пресс-служба полиции.
Напомним, в этом же Михайловском районе 15 мая также в оросительном канале утонули два мальчика 11 и 12 лет. Один мальчик хотел сделать селфи, но подскользнулся и упал в канал. Он начал тонуть, ему на помощь бросился его приятель, но также не смог выбраться на сушу.
Сегодня около 4 часов утра во время патрулирования инспекторы полиции увидели в реке человека, который периодически исчезал под водой и на голос не реагировал. Патрульные не теряли время, а быстро нашли вблизи рыбака у которого была резиновая лодка.
Рыбак быстро догреб до тонувшего человека. Мужчину, который все реже виднелся из-под воды, патрульный втащил на лодку. Напарник вызвал скорую.
Гражданина реанимировали и госпитализировали в больницу.
У мужчины присутствовал запах алкоголя, сообщила пресс-служба патрульной полиции.
Состоялось заседание административной комиссии при исполкоме Запорожского горсовета, во время которого рассматривались протоколы, которые поступили из полиции за нарушение правил содержания животных, занятие проституцией, пребывание на рабочем месте в состоянии алкогольного опьянения, заведомо ложный вызов спецслужб.
Помимо этого, немало протоколов, составленных на физических лиц-предпринимателей, должностных лиц организаций. В частности, протоколы на председателей ОСМД касалось нарушения правил благоустройства, загромождении придомовой территории.
Нарушители должны в течение 15 суток оплатить штрафы (340, 510, 850 гривен). В случае несвоевременной уплаты сумма штрафа удваивается. Учитывая смягчающие обстоятельства и признание своей вины, нарушители в целом отделались минимальными штрафами, в случае же повторного составления протоколов суммы штрафов будут значительно выше — 1360, 1700 и даже 6800 гривен (за торговлю алкогольными напитками ночью).
Несколько протоколов было составлено на запорожцев, которые расклеивают объявления (или дают поручения расклеить) на столбах и домах и тем самым значительно ухудшают внешний вид улиц и сооружений. На аргумент типа «Где все клеят, там и я» комиссия не реагировала, потому что такие действия являются административным нарушением и влекут за собой как минимум штраф 340 гривен.
Такой же суммой штрафа и на первый раз предупреждением отделался юный студент, которого задержали сотрудники полиции во время нанесения на стены жилых домов рекламы наркотических средств.
Згадуючи через багато років про події свого життя середини 1916-го, сивий генерал-поручник армії УНР Олександр Вишнівський прискіпливо намагався визначитися, коли ж саме вперше відчув себе не «малоросом», а справжнім українцем. Не взятим германцями в полон безтямним від завданих у бою численних ран, але нескореним кадровим російським офіцером, ротним командиром 169-го НовоТрокського полку 43-ї дивізії 2-го армійського корпусу збройних сил його імператорської величності російського царя Миколи Другого, а нащадком зовсім іншого шляхетного і славного народу. Того, якого, обпоївши смертельним дурманом забуття крові знищених пращурів, немов безродного яничара, чужинці примусили присягти двоголовому орлові та битися за чужі незрозумілі інтереси.
Євшан-зілля, або Точка відліку
Мабуть, це таки сталося десь відразу після втечі, коли після кількаденного перебування під арештом у темній камері карцеру, у карному таборі, розташованому в одному з баварських фортів, десь біля Інгельштадту, йому до рук трапив незнайомий раніше часопис українською. Мова цього журналу видалася йому дещо відмінною від народної, яку він знав з дитинства. Тієї, що чув у рідному селі Заливне Олександрівського повіту, який на Катеринославщині. Але загальний зміст був для нього цілком зрозумілий. Ніби якесь чудодійне зілля з вдовиної трави гіркого полину повернуло загублену пам’ять. Ніби якась полуда спала з його очей, з його мозку та всієї його істоти. Він немов почав бачити те, чого до цієї пори не розумів, і відчувати, чого не відчував.
У напрямку пробудження національної свідомості меншин миколаївської імперії, як усвідомив він з часом, німці та австріяки, маючи неабиякий інтерес до будьякого послаблення ворога, серед російських військовополонених українського походження працювали майже філігранно: жодного тиску, жодного нав’язування. Лише надана за бажанням полоненого з першої ж нагоди можливість перебування в таборі серед одноплемінників і участі без перешкод у численних просвітницьких штудіяхлекціях Союзу Визволення України. А ще вплив неупередженого уважного читання «Вісника» – друкованого видання цієї політичної організації українських емігрантів із Росії.
Як би там не було, у цьому випадку ситуативні тактичні інтереси німців та споконвічна мрія українців про відродження своєї незалежної держави збіглися.
Відчайдушний командир дев’ятої сотні
Він готувався до втечі кілька місяців. Тількино зникли наслідки контузії, загоїлися рани та почали повертатися сили. Дарма що зі шпиталю його відразу перевезли до табору полонених. Байдикувати в таборі у той самий час, коли на фронті точаться криваві бої, вважав негідним честі російського офіцера.
Щоб не робив, перед очима весь час, пришвидчено, немов у синематографічній стрічці, одна за одною вибухали гаубичні фугасні гранати та серед вщент зруйнованої казарми старого прусського полігону, серед всіх цих трощених, палаючих дубових балок та уламків цегли кольору запеклої крові, лежали, не випускаючи зброю з мертвих рук, понівечені тіла його хлопців – підлеглих та товаришів, вояків 9ї сотні.
Тоді, восени 1914, під час германського контрнаступу біля Мазурських озер та прориву німців на Арись, його 169й НовоТрокський полк до останнього набою тримав жорстку оборону проти трьох гренадерських полків зі складу першого армійського корпусу армії фон Франсуа, ціною своєї загибелі під шаленим тиском ворога даючи змогу іншим частинам російської 43ї дивізії генераллейтенанта Слюсаренка вийти з оточення.
…На початку 1916го року його перевели до табору у Вольцбурзі. Був цей табір, наче у фортеці, у замку, що височів за часів Пепіна Малого на горі біля Вайсенбурга. Хоча замок був значною мірою надщерблений зубом часу, втеча зза моховитих мурів, здавалося, була безнадійною. Але він, не зважаючи на це, вирішив тікати. У серпні йому таки пощастило здійснити свій намір. Згодом він напише про те, що це була дійсно авантюра фільмового стилю, яка здійняла чимало галасу в німецькій пресі. Особливо з уваги на винятково тяжкі умови, за яких ця втеча сталася, та котра лише підкреслювала не стільки його хоробрість та відчайдушність, скільки тодішню національну несвідомість, яка й була головною причиною бажання повернутися до російської армії.
Вирвавшись на волю о другій годині ночі, він вдень переховувався в лісі, у збіжжі, там, де воно ще залишалося на полі, або навіть у картоплі, а вночі йшов, тримаючи напрямок на Швейцарію. На 15й день втечі він дійшов до Ульма. І тут сталася катастрофа. Бажаючи обійти велике місто, він сам «запроторив» себе в пастку, коли звернув на бічну дорогу, що, як виявилось, провадила самісінько до одного з фортів коло Ульма. Таким чином, темної ночі він підійшов до самої брами форту й зупинився лише на крик вартового вояки «Гальт!», майже торкнувшись грудьми виставленого назустріч штика.
Від «малороса» до українця
Віками, писав він згодом, приспаний московською окупацією український народ, за малим винятком, являв собою етнографічну масу, що вже не знала, «хто вони і чиїх батьків діти». Писав щиро, визначаючи, що й сам не був винятком, а його національна свідомість не сягала далі приналежності до «малоросів», які із великоросами й білорусами, згідно з тим, як учили московські історики, творили одну цілість.
Під час військового вишколу в російській старшинській школі він довідався, що крім «малороса» був іще «хохлом». Тому що мав досить добрий голос та отримав від командира навчальної сотні, гвардійського полковника, наказ бути незмінним «заспівайлом». Кожного разу, коли сотня вирушала строєм, полковник командував: «Хахол, заспєвайтє!». Не було в цій команді якоїсь образливої інтенції з боку командира сотні, радше навпаки, – був це вияв неабиякої дружелюбності до здібного «заспівайла». Зрештою, не тільки полковник, але і він сам не здавав собі справи, що в зверненні «хахол» є зневага.
«Хахлом» же сотенний називав його лише тому, що, поперше, говорив він російською з м’якою українською вимовою, а подруге, – завжди заспівував по тодішньому «малоросійські» або «хахлацькі» пісні, як, наприклад, «Засвіт встали козаченьки» або «Світить місяць над горою».
Все це втім не завадило йому у визначений термін стати кадровим старшиною російської армії, підпоручником, командиром піхотної сотні 169го НовоТрокського полку, що перебував у Вільно, а влітку 1914го як російському патріотові вирушити разом із полком на фронт після загальнополкового співу на плацу російського національного гімну «Боже, царя храні».
…Чим більше він читав «Вісник», тим ясніше розумів, що він не якийсь там «малорос» чи «хахол», менший брат «великоросамоскаля», а українець – нащадок народу, що мав в давні часи свою державу, військо, культуру, мову і був підступно уярмлений Москвою, і що все його попереднє молоде життя, з російським патріотизмом і щирим «сослєзой» «Боже, царя храні» було несвідомим яничарством.
Усвідомивши нарешті все це, він зрозумів, що його місце тільки поряд з тими, хто прагне визволення України. Дізнавшись з того ж «Вісника» про існування в центральних державах спеціальних таборів для полонених українців із російської армії, що були під опікою Союзу визволення України, він негайно звернувся до німецького командування табору з проханням перевести його до українського старшинського табору в Ганновер-Мюндені.
Коли російські старшини, які перебували разом з ним в таборі, про це довідалися, то всі вони почали його бойкотувати й намовили до цього також полонених французів, що перебували в цьому таборі, та серед яких він мав чимало приятелів. Старший серед полонених офіцерів, полковник російської армії, викликав його до себе й тоном судді, що проголошував тяжкий принизливий вирок, сказав: «Підпоручнику Вишнівський, я заніс вас в чорний лист як зрадника царя і отєчества. Вам нема повороту на родіну. Як вернетесь, будете негайно розстріляні».
Сталося це наприкінці 1916 року, коли в Росії ще панував цар і революції, яка наближалася, ніхто з полонених навіть не відчував. А втім, він не дуже перейнявся заявою полковника. Тількино дістатися б до України та її тодішнього «П’ємонту» – Галичини.
Від «триколора» до «тризуба»
У ганноверському таборі він застав добре зорганізовану українську старшинську громаду. Завдання у неї було те саме, що і в інших українських таборах – у Вецлярі, Раштаті й Зальцведелі,– де перебували полонені українцірядовики й підстаршини. А саме: організація полонених українців та поширення ідей національного усвідомлення. На щоденних лекціях старшини та рядовики пізнавали правдиву історію України, її культуру, мистецтво, літературу й літературну мову.
Незалежно від того, на денному порядку також були різні доповіді на теми минулого й сучасного стану України, а трохи пізніше було введено й студії військового характеру. Регулярно відбувалися загальні збори громади. Саме на таких зборах він вперше у своєму житті почув український гімн «Ще не вмерла Україна». Він піднявся, бо всі встали, але мовчав, тому що не знав ані про те, що це співали український гімн, ані його слова.
В короткому часі він вже був активним членом громади та її ради. Головним гаслом громади було: «Вільна, Незалежна, Самостійна, Суверенна й Соборна Україна».
Революція в Росії, а особливо національна революція й подальший розвиток подій в Україні, включно з проголошенням її самостійності, піднесли його на дусі й вірінадії у краще майбутнє та поставили першочергове завдання активне включення до складу відновлених збройних сил України.
Уже восени 1917 року громада табору дістала посправжньому авторитетного військового командира, уродженця Олександрівська, що на Катеринославщині, генерала Зелінського, який невдовзі після підписання Берестейського мирного договору між Україною та центральними державами, уже в лютому 1918го спромігся сформувати та очолити Першу Українську козацьку дивізію Синьожупанників із військовополонених.
В березні 1918го, по закінченню формування та відбуття вишколу, частини дивізії вирушили в Україну як складова частина її відновлених збройних сил.
Четвертий полк 1ї Синьої дивізії, до якої тепер належав як командир 1го куреня Олександр Вишнівський, мав напрямок на Київ.
Попереду ще були численні бої. Перемоги. Поразки. Довге життя в екзилі з Україною в серці. Та посмертна шана нащадків у пам’ятних дошках та назвах вулиць на батьківщині.
Погляд на події стороннього здалека
Лисуватий, щільної статури чоловік невеликого зросту з круглим червоним обличчям, що вранці 30 січня 1917 року квапливо писав лист за вже накритим для сніданку столом біля вікна в невеличкій кімнаті, відчутно нервував. Поперше, дім посеред старовинного цюріхського провулку під назвою Дзеркальний стрімко, на очах, втрачав нічний затишок та спокій: по обидва боки в сусідніх кімнатах вже прокинулися та почали незмінно дратуючий гомін діти похмурого господаря квартири чоботаря та пишної, рум’яної, немов її здобна солодка випічка, булочниці, жінки німецького солдата. Подруге, сніданок обіцяв бути зовсім скромним: вечірній хліб, трохи мармеладу та пустий чай. Ні свіжих хрустких круасанів, ані вершкового масла, ані яєць, ані меду, ані соку з помаранча. Ні доброї скибочки емменталера або грюєра, що так смакують до кави. Він мимоволі погладжуючи себе по голові (завжди робив так, особливо коли нервував), в котрий раз подумав: «Конче потрібен якийсь заробіток. Терміново. Дорожнеча навкруги відчайдушна. Дияволова дорожнеча». А ще про те, що жити їм з Надійкою ні на що. І працездатність через хворобливі нерви відчайдушно погана. Зараз, після сніданку, Надійка буде шукати в кого з сусідів позичити трохи грошей на обід та вечерю. А він по дорозі до бібліотеки відправить щойно написаний лист Інессі в Кларан про те, що на часі та турбує.
«Дорогий друже! Одержав вирізки. Mercі!
У нас були недавно двоє втікачів з полону. Цікаво було подивитися «живих», емігрантщиною не понівечених, людей. Типики: один – єврей з Бессарабії, який бував у бувальцях, соціалдемократ або майже соціалдемократ, брат – бундівець і т.д. понатерся, але особисто нецікавий, бо звичайний. Другий – воронезький селянин, від землі, із старообрядницької сім’ї. Черноземна сила. Надзвичайно цікаво було подивитись і послухати. Пробув рік у німецькому полоні (взагалі там силасиленна страхіть) у таборі з 27000 чол. українців. Німці влаштовують табори за націями і усіма силами відколюють їх від Росії; українцям підіслали спритних лекторів з Галичини. Результати? Тільки, мовляв, 2000 були за «самостійність» (самостійність в розумінні більше автономії, ніж сепарації) після місячних зусиль агітаторів! Всі інші, мовляв, впадали в лють при думці про відокремлення від Росії і перехід до німців або австрійців.
Факт знаменний! Не вірити не можна. 27000 – число велике. Рік – строк великий. Умови для галицької пропаганди – архісприятливі. І все ж близькість до великоросів брала гору! Звідси нітрохи не випливає, звичайно, неправильність «свободи відокремлення». Навпаки. Але звідси випливає, що, можетаки, від «австрійського типу» розвитку доля Росію врятує».
Борис Артемов
Авария произошла на улице Серикова (бывш. Комсомольская), расположенная неподалеку от автовокзала.
По информации пресс-службы патрульной полиции Запорожья, столкнулись две легковушки: Chery Amulet под управлением 41-летней женщины и Lada Priora за рулем которой находился 21-летний горожанин.
В результате столкновения машины получили серьезные повреждения — Lada перевернулась, а Chery сильно помялась.
В аварии пострадали оба водителя. С травмами их доставили в 5-ю городскую больницу.
