22.7 C
Zaporizhzhya

Запорожцев приглашают на субботник в ботанический сад

0

В Запорожском ботаническом саду 25 апреля состоится субботник, в котором может поучаствовать каждый желающий. Эту тему в ходе рабочего совещания обсудил советник городского головы Валерий Эделев с руководством ботсада.

Благоустройство городского ботанического сада запланировано на территории второй части парковой зоны Ботсада от реки Сухая Московка до ограждения территории юннатов. Предстоит убрать территорию от поросли и сухостойных деревьев, сделать обрезку веток.

Уже подтвердили свое участие в субботнике военные, работники коммунальной спасательной службы «Кобра» и сотрудники ботанического сада.

Кроме этого, для вывоза мусора привлекут спецтехнику предприятия «Запорожэлектротранс». Областное подразделение ГСЧС предоставляет бензопилы, АО «Мотор Сич» — дает в пользование автовышку.

Необходимым инвентарем, рукавицами и обедом участников мероприятия обеспечивает руководство ботанического сада.

— Ботанический сад – жемчужина нашего города. Мы должны как можно скорее привести его в порядок, нужно определиться с объемом работ и сроками их выполнения. Давайте привлекать максимальное количество людей на субботник, потому что территория не маленькая – каждый уголок Ботсада должен быть вычищенным и ухоженным, — сказал Валерий Эделев.

Для участия в субботнике приглашаются все желающие. Мероприятие начнётся в четверг 25 апреля в 9:00.

Олександр Медко. Доля поета, який не побоявся почати в 62 роки…

0

Наша зустріч з Олександром Олексійовичем Медком планувалася давно, але, готуючись до інтерв’ю, я мало що знайшла про нього в Інтернеті. А як спілкуватися з поетом, та ще й з головою обласного осередку Національної спілки письменників України, коли ти майже не знайома з його біографією та навіть творчістю. Добре, що колеги заспокоїли: Медко, попри свій вік, то поетичне відкриття останніх п’яти років. Через те не переймайся — не ти одна відкриваєш його для себе

Власне, найкраще про поета розкажуть його вірші. От хоча б такий:

Пливе човен, неба повен:
Хлюпає хмарками.
Річки мова, неба слово
бавляться віками.

Пливе човен, щастя повен:
молодість по вінця —
є брати по духу й крові
й лагідні чужинці.

Пливе човен, смерті повен:
пливе та не тоне,
прибуває чорна повінь —
повнота бездонна.

Пливе човен, води повен —
це Дніпро чи Лета?
Коловерть світобудови.
Космос. Вир. Планета.
(“Про природу”)

Моє перше запитання Олександрові Медку торкалося все ж знайомства з ним як з особистістю:
­ Колись Павло Вольвач на презентації своєї книги «Сни неофіта» сказав, що Ви дуже гарний поет, але не дуже відомий навіть йому. То ж, розкажіть про себе.
— Я вже, на жаль, не юнак… Народився ще 1952 року. Мій батько працював тоді в газеті «Комсомолець Запоріжжя». На початку 1960­х ми жили в приміщенні редакції — там був такий архів, напівпідвал. Звісно, що до батька навідувалися його друзі на чай, каву і щось міцніше. Відповідно, мені випало бути майже сином редакції. Тому місцева і журналістська, і літературна, як би сьогодні сказали, “тусовка” тих часів була мені добре знайома.
Наприкінці 60­х років я познайомився з молодими запорізькими літераторами, членами обласного літературного об’єднання, сьогодні ми знаємо їх як цвіт Запоріжжя поетичного. Це Олександр Стешенко, Микола Лиходід, Василь Діденко, Анатолій Рекубрацький, Олександр Шостак… Додам до цього списку і відомих нині російськомовних поетів Олексія Цвєткова та Віталія Челишева. Останній працював у газеті «Комсомолець Запоріжжя», потім був обраний від Запоріжжя на той знаменитий З’їзд народних депутатів кінця Перебудови. Там, у Кремлівському палаці, він став одним із найпомітніших спікерів.
А далі доля розлучила із Запоріжжям, адже батько отримав нове призначення —кореспондента Всесоюзного радіо по Далекому Сходу. У Владивостоку я почав співпрацювати з місцевим радіо і вступив на філфак Далекосхідного державного університету.
Згодом перевівся на заочну форму, бо вже працював на радіо штатним кореспондентом, зокрема у радіожурналі для моряків і рибаків «Тихий океан». А це, в тому числі, відрядження в море…
А потім була армія. Служив на Сахаліні та Курильських островах у полку радіорозвідки ГРУ. Нашим завданням було прослуховування радіоефіру. Це був період війни у В’єтнамі, коли дуже активізувалась авіація Японії — союзника Штатів. Звісно, що ми пильнували за планами ймовірного противника (так це тоді називалося), тобто, зокрема, перехоплювали всі радіограми тощо.
Цікаво, що у нас були технічні можливості перехоплення і американських телевізійних програм. Наприклад, базу Ванденберг у Каліфорнії, яка була причетна до т.зв. “Місячного проекту” США. Деякі репортажі ми дивилися у прямому ефірі. Тоді не було ні супутникових тарілок, ні Інтернету, а лише спеціальна військова техніка…
Поряд зі мною в полку працювали колеги, котрі професійно розуміли японську та англійську мову. Я теж записував перехоплення японською мовою. Окрім ієрогліфів, є ще азбука катакана і хіраґана. Знаючи катакану, ми записували радіоповідомлення, японці користувалися нею як азбукою Морзе. Щодо японської мови — аби її добре знати, потрібно вчитися все життя, бо мова ­ це не тільки слова, а й традиції, релігія, поезія.
А ще тоді ми трішечки слухали «Голос Америки» та ВВС. Словом, володіли більшою інформацією, ніж пересічні громадяни СРСР. Часи були дуже цікаві: з’явилося дисидентство, розгорталася боротьба за права людини. Це була та атмосфера, в якій я формувався як особистість.
У 1973 році повернувся до Запоріжжя і пішов працювати на радіо. Моїми колегами стали Авіата Вікторівна Бачуріна, Наталія Нескородова, Валентина Манжура, Юрій Ботнер….
­ Коли Ви почали писати вірші?
­ Десь з чотирнадцяти років, але я був тоді, як і багато хто у Запоріжжі, абсолютно російськомовним. Бачив вади своїх перших спроб, через те бажання видати книгу у мене не виникало. Окрім того, від початківців, та й не тільки, вимагалася “ідеологічна загартованість, громадянська спрямованість”, а мене це тоді турбувало в останню чергу.
Зрештою я журналістику полишив і пішов у професію побутового фотографа. Це десь кінець 70­х років. Спочатку підробляв у газетах, потім перейшов на власний хліб і навіть трохи розбагатів — придбав машину. А в кінці 80­х років взагалі пішов у т.зв. економічні експерименти часів Перебудови. Тоді були створені перші незалежні фірми, які називалися Центрами науково­технічної творчості молоді. У мене був товариш Володимир Каліка, він став директором такого Центру, а мене взяв спочатку зав. відділом, а потім заступником.
Тоді я вперше перетнувся з технічною творчістю наших запорізьких інженерів і науковців та займався втіленням їхніх ідей та проектів на виробництві. Це було ще до оголошення Незалежності, а вже у 90­ті роки я відкрив свою власну фірму, яка займалася науково­дослідними розробками та інноваціями.
­ І у ті часи Ви познайомилися з Павлом Вольвачем?
­ Ні. Ми познайомилися у 2015 році, коли він був знаним не запорізьким, а вже київським літератором. А зустрілися ми у Львові на книжковому Форумі. Потім я підключився до процесу підготовки презентації його книги у Запоріжжі. Тоді й сформувалися у нас тісні стосунки.
­ Розкажіть про Олександра Медка­поета…
­ У 2014 році, коли вже почались бойові дії, я став писати українською і вийшла моя перша книга «Хора». Це були хроніки війни, свідком якої я став ледь не випадково, а також моє сприйняття бойових дій і психологічного стану людей, котрі опинилися на війні. До цього у мене були готові до друку ще два рукописи, але я не став їх друкувати.
* * *
Коник грає — смерть гукає,
світло впало золоте.
Недалеко вже до раю,
промінь броди проміряє,
невід з річки вибирає ­
літо бабине плете.

… Осінь чиста — темінь зряча
у колодязі блищить.
Молодість була, неначе
подих пристрасний, гарячий,
а сьогодні коник плаче,
смерті, як прозрінню, вчить.

* * *
Це ­ ворог твій підступний
обчислює ходи
і кожен крок наступний,
щоб замести сліди.

Це — звір, що скаженіє
від крові і від втрат.
І плаче, і німіє.
Це — ворог твій і … брат.
(“Хора”)

“Хора” вийшла навесні 2015 року. А у липні у мене стався інфаркт… Шансів залишитись живим майже не було. Це якесь диво, як казали лікарі. Може й ця книга допомогла мені вижити. Була дуже складна операція на серці, а я лежав і мріяв про презентацію “Хори” на запорізькій толоці. Так що ця книга стала своєрідною моєю рятувальницею…

* * *
Я вивіряв у цю вечірню мить:
і що воно, і як воно болить.
Могутнє серце, пам’яті руїна,
сплетіння сонячне — моя країна.

* * *
Земля моя — в степи проміння б’є.
Та щось на серці холодно і голо.
Оспівую, звеличую тебе
я перерізаним війною горлом.
(“Хора”)

Після цього вийшло ще три книги: «Буття і порожнеча» ( 2016 р.), «Категорія sacrum» (2017 р.), «Про природу» (2018 р.). Таким чином, видано чотири поетичні збірки і готується ще дві.
­ Розкажіть про літературний процес на Запоріжжі?
­ У 2016 році мене прийняли до Національної спілки письменників, а наступного року обрали головою запорізького осередку. На той час у колективі склалася непроста ситуація. Григорій Лютий майже 20 років очолював місцеву Спілку, а далі стався конфлікт і не стільки інтересів, як емоцій. На хвилі несприйняття його як керівника, спілчани обрали головою молодого літератора у сподіванні, що той наведе лад хоча б із реєстраційними документами. Та не склалося… Після чого головою осередку обрали мене.
На сьогоднішній день ми об’єднуємо 30 членів НСПУ. Тільки цього року до Спілки прийнято шестеро запорізьких літераторів. Плануємо прийняти до зими, як мінімум, ще двох майстрів слова.
Як працюємо? Це таке майже інтимне питання… За два роки, що я головую в осередку, вдалось забезпечити два книжкові проекти. Вважаю нашим досягненням видання антології «Письменники Запорізького краю». Остання дає уявлення про всіх україномовних поетів і прозаїків (членів НСПУ) Запоріжжя кінця ХХ і початку ХХI століття.
Минулого ж року, окрім антології, видали ще 10 книг. Цього року надруковано вже шістнадцять. Перш за все, це три автори, які пішли у засвіти: Віктор Чабаненко, Олександр Абліцов та Марина Брацило. Видано також книги Лариси Коваль, Володимира Віхляєва, Михайла Буряка, вашого покірного слуги, Валентина Терлецького і Олени Ольшанської. Вийшли в світ і дві дитячі книжки — Вікторії Забави з Гуляйполя (“Абетка”) і Олени Шевчук.
Вийшли також “Антологія творів запорізьких літоб’єднань (поезія і проза)” та книга Миколи Білокопитова. Є й два видання краєзнавчого напрямку — авторства Дм. Кабалії і присвята повстанському руху Нестора Махна. Кошти на друк виділяє обласна рада, а координує цей проект Департамент інформації і комунікації ЗОДА. Всі книги надруковані у запорізькому видавництві «Дике Поле».
Зауважу також, що найближчим часом має вийти “Антологія сучасної української літератури”. Це київське видання, до якого увійшли твори запорізьких літераторів. Зокрема, Олега Гончаренка з Мелітополя, Любов Геньби з Гуляйполя, Ірини Сажинської — молодої поетеси. Спілкувався з головним редактором “Антології”, і він був здивований рівнем та різноплановістю запорізьких авторів.
Додам, що у нас дуже сильні і поети, і прозаїки. Ось, наприклад, молода письменниця Олена Красносельська. Минулого року вийшов її роман «Цифрові дощі часу». А цьогоріч її прийняли до Спілки і затвердили наше рішення у Києві 20 з 20 членів приймальної комісії. Такий же результат у Ірини Сажинської. Це ілюстрація оцінки наших молодих авторів. Дуже високі бали набрали Олена Ольшанська, Валентин Терлецький, Тетяна Осінь і Валентин Северинюк. Тому можу впевнено сказати: дуже серйозні у нас літератори.
­ Марина Брацило була дуже відома своєю співаною поезією. Чи є її послідовники у Запоріжжі?
­ Так, і Сажинська, і Ольшанська лауреати конкурсу імені Марини Брацило. А взагалі у нас дуже співоча Спілка. У першу чергу завдяки співробітництву зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком.
А на завершення ще рядки Олександра Медка. Адже він часто позиціонує свої вірші як філософську лірику:

* * *
Боже, що коїться? Боже, спаси!
Наче останні вселенські часи.

Все на продажу, стрімке божевілля ­
воля без Бога — безмежне дозвілля.

Вольному — воля, продажному — продаж,
стаду — колючий паркан — огорожа.

Хто переможе? Чия це порода?
Злато вимірює ступінь свободи.

Зради і помсти кричуще повітря,
купольне скло і свиняче корито.

Боже, та де ж Твоє право карати?
Жити як грати — у владу, й за грати.

Це неможливо — квітує руїна.
Вольна, як смерть, підневільна країна.

* * *
Ніч дивиться з потьмарених глибин,
як з підсвідомості виходить їй назустріч
перебіг часу чи простіше — плин:
зірковий рух — небесний світоустрій.

І весь цей безмір, весь космічний струм
впадає в мене, наче небо в море,
в мій роздум, в простір голограмних дум,
як погляд у духовну сутність зору.

Сіяння і туманні відбиття
на мілководді молодого часу,
і грається на березі дитя —
мій пращур і нащадок мій одразу.
(“Буття і порожнеча”)

* * *
…Так летить людська свідомість,
помисли у час простерті.
У безмежність — невідомість.
Після смерті?
(“Про природу”)

Погодьтеся, Олександр Медко таки справжнє запорізьке поетичне відкриття останніх років. А ще є у нього чудові переклади з англійської, італійської, івриту… Є й цікава японська серія. Через те ми були дуже раді познайомити з Олександром Олексійовичем читачів нашої газети.

Світлана Третяк

 

Баскетболісти «Запоріжжя» переконливо відкрили рахунок у бронзовій серії з дніпрянами (Відео)

0

Завдяки 37 очкам Майкла Холтона, який реалізував 8/11 дальніх кидків, запорізька команда розгромила дніпрян

Рахунок у першому матчі «бронзової» серії відкрив Кирило Натяжко. Але, як виявиться потім, це був один з небагатьох позитивних моментів для «Дніпра» у цей день. Програвши важку півфінальну серію «Хіміку», команда Дениса Журавльова ще не встигла як слід відійти та переключитися на боротьбу за бронзу. Гості швидко пригальмували, чим «Запоріжжя» користувалося сповна. Швидкі атаки, які підкріплювалися ще й дальніми влучаннями, допомогли господарям міцно захопити лідерство. Стартова чверть показала, що команда Валерія Плеханова, провівши трохи більше часу з усвідомленням гри за бронзу, ментально до поєдинку готова краще.

Коли на п’ятій хвилині Майкл Холтон реалізував перший дальній кидок, рахунок став 14:2. За дві хвилини американець видав чотири таких влучань поспіль, довівши цифри до непристойних – 23:6. За допомогою штрафних «Дніпро» частково поліпшив ситуацію, віддавши стартовий відрізок господарям – 31:21.

У другій чверті очікуваного пожвавлення від гостей не сталося. Навпаки, дніпряни зовсім розклеїлися, в чисту програючи «Запоріжжю» підбирання (12/25). Незвично блідо виглядали лідери «Дніпра» – Мішула, Закурдаєв і Тимофєєнко. На трьох вони мали всього три очки – усі від капітана. По інший бік ситуація була протилежна. Один тільки Майкл Холтон набрав у першій половині стільки очок, як майже вся команда «Дніпра». Американець показав феноменальний відсоток реалізації дальніх (7/9 – 77,8%) і з показником у 27 очок був реальним претендентом на перевершення рекорду результативності в одній грі. Серйозне підкріплення у вигляді 14 очок Володимира Шевченка, давало запоріжцям солідну фору за підсумком половини гри – 61:32.

Маючи солідний запас міцності, команда Валерія Плеханова продовжувала домінувати на майданчику. У третій чверті запоріжці зуміли знову набрати 30 очок, що фактично вбило інтригу заключних 10 хвилин. Приємно констатувати, що абсолютно всі гравці БК «Запоріжжя» відзначалися з гри, що й стало запорукою важливої перемоги у першому матчі серії 110:86. Майкл Холтон був не таким результативним у другій половині, зупинившись на позначці у 37 очок (діючий рекорд Суперліги – 39). Для Дніпра – це безумовно найбільша поразка цього сезону, запоріжці в свою чергу теж оновили кілька рекордів – найбільша кількість триочкових за гру — 19. найбільша кількість набраних очок у першій половині (61) та в матчі (110).

«Запоріжжя» – «Дніпро» – 110: 86 (31:21, 30:11, 30:26, 19:28)

«Запоріжжя»:  Холтон (37 + 5 підбирань + 5 передач – 4 втрати), Кондраков (8 + 4 передачі + 4 перехоплення), Мироненко (11), Хілл (10 + 6 підбирань + 4 передачі), Пресслі (6 + 13 підбирань) – старт; Шевченко (17 + 5 підбирань), Теряник (3), Буц (1), Трент (11 + 4 передачі + 2 блок-шота), Овдєєнко (6)

Наступна зустріч суперників цього понеділка, 22 квітня о 18-00 так само у палаці спорту «Юність».

Девятая больница осталась без ортопедии: кому выгодна такая «реформа»?

0

В Запорожье Городская многопрофильная клиническая больница №9 осталась без отделения ортопедии. На сегодняшний день палаты бывшего отделения, в котором запорожцы проходили лечение и длительную реабилитацию после сложных операций, уныло пустуют. Коллектив ортопедии после сокращения, можно сказать, распался, в больнице работает лишь малая часть сотрудников бывшего отделения.

Напомним, больницу постигла реформа. Еще в конце зимы было решено расформировать ортопедическое отделение, соединив его с травматологией. Как пояснили в департаменте здравоохранения Запорожского городского совета, официальная причина – нерентабельность отделения.

Как мы сообщали ранее, главврач больницы Кирилл Нерянов заявил, что это была плановая реорганизация в связи с реформой. Кроме того, несмотря на годовые цифры больничной статистики, утверждающие, что среднегодовые показатели пациентов отделения ортопедии не только выполняются, но и превосходят ожидания, главврач больницы утверждает, что койки отделения простаивают, потому упор в больнице делают на ургентное отделение. Из 60 мест в палатах ортопедии обещали оставить всего 20, а 70 должны были занять травмобольные. Всего мест на два объединенных отделения 90.

Сейчас палаты в бывшем отделении ортопедии пустуют. В будущем помещения, в которых лечили пациентов, планируют использовать «с большей пользой», оборудовав там кабинеты, а также разместив отдел статистики больницы.

Отметим, что в Запорожье после вести об уничтожении ортопедического отделения поднялась волна народного негодования. Люди не раз выходили на акции протеста под городской совет, чтобы доказать, что единственное муниципальное отделение ортопедии необходимо людям, ведь далеко не каждый запорожец может позволить себе лечение в частной клинике, но ни заседание комиссии горсовета по здравоохранению, ни сессия горсовета не принесли результат.

В конце мая состоятся общественные слушания по этому вопросу. Пока же мы решили выяснить, кому выгодно было лишить запорожцев доступной ортопедической помощи.

Бывший зав. отделением ортопедии – Игорь Анатольевич Руденко:

­ Отделения нет, народ разбежался. Что касается общественных слушаний, я не уверен, что они   на что-­то повлияют. Если я в этот день буду относительно свободен, приду, но это маловероятно. Мне кажется насмешкой или издевкой через два месяца после расформирования поднимать вопрос о том, нужно ли ликвидировать отделение. Я считаю, что собрать снова наш коллектив не получится, потому что многие нашли другую работу, кто­-то дома сидит, один наш сотрудник уехал на завод в Польшу – гайки «крутить».

Сейчас Игорь Анатольевич принимает пациентов в частной клинике, арендуя помещение.

— С 28­-го марта я уже не работал в больнице на должности заведующего, поскольку в силу вступил приказ о сокращении штата. Большинство палат в бывшем отделении ортопедии на 4­-м этаже сейчас пустует. Сотрудники считают, что то, что произошло жутко и малопонятно, ведь множество людей осталось без помощи. По крайней мере, без доступной по средствам помощи, ведь цены в частных клиниках на те же операции гораздо выше.

Бывший зав ортопедией 9-й больницы сейчас принимает в клинике «Лекарь» (на втором этаже той же больницы), как и несколько других его коллег.

Причину реорганизации Игорь Руденко видит в разделе коммерческих интересов и отстаивании бизнеса представителями власти.

— Вы сами знаете, какая ситуация в городе и об этих «реформаторах». Учитывая то, что глава комиссии по вопросам здравоохранения, которая принимала решение об этой «реформе» – главный врач частной клиники «Витацентр» А. Маляренко, вы сами прекрасно понимаете, как будут отстаивать  интересы муниципальной больницы… Это прямой конкурентный интерес – «убрать» отделение, в котором пациентов лечат по более доступным ценам. Людям деваться будет некуда – они пойдут в частные клиники, а что делать? ­подчеркивает бывший заведующий.

По его словам, в прошлом году через ортопедию 9­-й больницы «прошли» 15-14 человек – это не только оперированные, а и те, кто проходил реабилитацию.

Хирург отделения Константин Ренёв:

— Я проработал в 9­й городской больнице в отделении ортопедии 25 лет и считаю, что мы были востребованы.  Сейчас отделения нет, я и мои коллеги работаем в другой клинике. Что касается общественных слушаний, я не думаю, что они вернут нам отделение, но если хоть один чиновник ответит за то, что произошло – это уже будет результат. Теоретически, конечно, городская власть все может восстановить. При определенной политической воле это возможно, но будет ли она..?

По мнению Константина Ренёва, реорганизация произошла по личным мотивам, основной из них – добиться увольнения заведующего отделением Игоря Руденко.

— Считаю, что эти изменения были направлены на устранение Игоря Анатольевича. Он известен всем как человек честный и принципиальный. С таким человеком нелегко делать то, что не следует, он мешал. Это мое личное мнение. Почему я так думаю? Письмо в НАБУ не само собой написалось. В нем была жалоба на то, что в одном отделении с Игорем Анатольевичем работает его сын Роман Руденко, но это не является нарушением. Поэтому им пришлось устроить это «реформирование». Других причин я лично не вижу. Если бы были способы «убрать» его проще, они бы это сделали. Но он работал безупречно, «прикопаться» было не к чему, —­ отмечает хирург.

За последних пару месяцев, по словам ортопеда, нагрузка была на 10-­15% больше, чем обычно. Возможно, потому что многие хотели успеть пройти лечение до закрытия отделения.

— Тем не менее, 96 человек у нас было за три недели до закрытия на 60 койках, а сейчас просто пустота. Кому это нужно? Пациентам? Нет.

Впрочем, Константин Ренёв также недоумевает, каким образом директор частной клиники «Витацентр» (Андрей Маляренко) может возглавлять городскую депутатскую комиссию по здравоохранению?

— Здесь очевиден прямой бизнес-­интерес, который, так или иначе, депутат предположительно будет отстаивать.

Янина Гладкая – операционная медсестра отделения микрохирургии кисти при ортопедическом отделении:

— Нас сократили от 27 марта этого года по ст. 40, п.№1. Я пока не работаю. Всем предлагали перейти в травматологическое отделение, но работать под таким началом и в таком бардаке далеко не все согласны.

По словам медсестры, более десятка сотрудников отделения покинуло стены больницы. Остались единицы: несколько медсестер и кистевые хирурги.

— Все «ургентные» сотрудники остались на своих местах. В нашем же бывшем отделении остались всего лишь три палатные сестры и одна манипуляционная. Отделение пустует. Там находятся несколько пациентов после хирургических вмешательств и пару человек с травмами кисти. В кабинете нашего заведующего планируют кабинет начмеда Рыженко.

Мое мнение – это все сделано для того, чтобы уволить заведующего Игоря Анатольевича Руденко. Изначально было договорено поставить главой общего отделения Е. Бойко, -­ считает медсестра.       

Пациент и активист Виталий Смеян:

— Отделения больше нет. То, что было важно для людей, очевидно, неважно для власти, для их бизнеса, они «убирают» конкурентов, это очевидно. Общественные слушания назначены на конец мая в ДК «Металлургов» и мы – пациенты – придем, только сомневаемся, что это как­-то поможет, потому что у нас обычно как «заводомэрия» решила, так и будет. К сожалению, людей ни во что не ставят. Мы обращались уже, куда могли: к народным депутатам, в прокуратуру, горсовет, облсовет и так далее – отправили 14 писем в 14 структур, но не получили ни одного ответа. Никого не интересует то, что в городе закрыли единственное муниципальное отделение ортопедии, которое, к тому же,  было рентабельным.

Виталий убежден, что с закрытием отделения город многое потерял.

— Теперь люди не могут получать более или менее доступную помощь и проходить реабилитацию. У меня в 2014 году начался коксартроз левого тазобедренного сустава, сопровождающийся сумасшедшими болями, с которыми невозможно было спать, лежать и пр. В это время моя правая нога тоже «дала сбой». Константин Ренёв и Роман Руденко (сын заведующего – врач с солидным стажем) провели мне туннелизацию. В 2015-­м и 2016­-м годах мне пришлось заменить суставы. В 9­-й больнице операция по замене сустава мне обошлась в 50 тыс. грн (основная часть суммы – это стоимость самого протеза). В то же время, в Запорожской областной больнице такая операция стоила бы где-то 120 тыс. грн, а в «Витацентре» (директором которой является глава комиссии по здравоохранению) 200 тыс. грн. Там один только «подход» медсестры стоит 40 грн, а здесь уход был бесплатный, — ­ констатирует бывший пациент 9-­й больницы.

Напомним, 24 мая пройдут общественные слушания по поводу реорганизации структурных подразделений Запорожской городской многопрофильной клинической больницы № 9. Данное распоряжение опубликовано на сайте Запорожского городского совета. Место проведения ДК Металлургов. Начало в 10:00.

Ева Миронова, фото автора   

Подполковник Игорь Данилюк: «Когда тихо, я всегда напрягаюсь, потому что потом обычно громко «стреляет»…

0

17 апреля в Украине отметили День работников пожарной охраны. Праздник молодой, учрежден в 2013 году, а первый раз пожарные принимали поздравления лишь 17 апреля 2014 года. Сначала это несколько удивляло: и 17 сентября праздник ­ День спасателя, и в апреле ­ праздник, но постепенно все привыкли. Тем более, люди этой мужественной профессии уж точно заслужили свой праздник
О работе

Накануне мы встретились с подполковником службы гражданской защиты Игорем Данилюком. Игорь Владимирович — старший помощник начальника смены оперативно-­координационного центра (ОКЦ) Главного управления ГСЧС Украины в Запорожской области.
­ Первая смена ОКЦ, ­ рассказывает подполковник Данилюк, ­ занимается газодымозащитной службой (ГДЗС). Моя вторая должность — начальник ГЗДС гарнизона Запорожской области. Иными словами, все, что связано с работой в условиях дыма и загазованности — наша зона ответственности. Замечу, что до 60 % пожаров в квартирах «спальных» районов и на предприятиях тушат именно работники нашей службы, ведь, чтобы добраться до очага возгорания, нужно пройти в условиях плохой видимости и задымленности 30­60 метров.
В пожарных частях города есть достаточное количество защитного оборудования. Одна из наших сегодняшних побед ­ переход на единый тип дыхательных аппаратов нового поколения Drager PSS 3000. Правда, по области, в маленьких городах, пока остаются и устаревшие аппараты АСВ…
По линии ОКЦ я руковожу тушением больших пожаров, второй помощник работает со спецтехникой, если она привлекается, третий занимается вопросами водоснабжения. Начальник смены ОКЦ отвечает за аналитику и рапорты, кроме того, на смене есть телефонист-­диспетчер.
Коллектив дружный, но летом нагрузка возрастает, и мы дополнительно приглашаем из части диспетчеров. Бывали и такие «адские» сутки, когда принимали звонок за звонком: работники всех частей города как уехали утром, так и не возвращались, и мы по пути принимали адреса, по которым возникали новые пожары…
В 2017 году летом в караулы вообще заступали через сутки (обычно сутки через трое), людей не хватало, площади возгорания были очень большие.
Сегодня в частях работает много молодежи. Например, в Шевченковском районе как­то вмиг поменялся личный состав и возникли проблемы, ведь людей нужно обучить, да и опыт быстро не приходит. Но, тем не менее, на одном из сложных пожаров ребята сработали профессионально. По итогам тушения, я, выехав на место, поблагодарил всех за службу…
Пожар на «ЗАЗе»

­ Расскажу о крупном пожаре, который помнит весь город, ­ продолжает Игорь Владимирович. – Возгорание произошло на автомобилестроительном заводе 10 сентября 2010 года. На склад кислот возле механосборочного цеха заехал электрокар. Что такое кислоты на таком крупном предприятии? Это бочки, а само помещение — это пары кислот. Вот двигается электрокар, под ногами водителя при нажатии педалей возникает электрический разряд и происходит вспышка. А дальше – воспламенение, начинают гореть кислоты. К счастью, люди вовремя покинули помещение, хотя трое работников завода все же пострадало.
Мы приехали, когда дым окутал полгорода. Рядом механосборочный цех, только после реконструкции на сумму около 100 млн гривен, а перед ним на площадке готовой продукции ­ «Ланосы».
Пожар был сложный. Хранилище кислот ангарного типа примерно 300 квадратных метров вскоре «сложилось». Произошло четыре серьезных взрыва, взрывная и тепловая волны были настолько сильные, что подойти просто невозможно, но мы заливали все водой, препятствуя распространению пожара.
В тот момент слаженно сработали работники завода: за полчаса они убрали всю технику с площадки. А первым на пожар прибыл караул 25­й ГПСЧ по охране «ЗАЗа». Ребята знали, куда поставить технику, где взять воду и т.д., и сыграли в тот момент главную роль. Чем быстрее караул разберется в ситуации, подаст первый ствол, т.е. развернет пожарный рукав и подготовит технику к тушению, тем быстрее будет ликвидирован очаг возгорания. Ключевую роль на пожаре на складе кислот сыграл начальник караула, теперь подполковник Романенко.

Экологическое состояние и поджоги

­ Бич для нас сегодня – пожары в экосистемах, ­ рассказывает Игорь Данилюк. ­ В степи упрямо выжигают стерню… Слышал, что во Львовской области представители ОГА объявили премию в 10 тыс. гривен за поимку поджигателей. У нас же подобные поджоги вдвойне опасны. Как только начинаются ветры, мы, приходя на работу, уже знаем, что сегодня будут пожары. Часто они возникают в плавневой зоне, там горят целые острова. Иногда бывают ситуации, когда мы приезжаем и понимаем, что нет возможности потушить пожар и даже подъехать к месту возгорания. И людям не объяснишь, почему пожарные стоят и ничего не делают…
Я принимал участие в тушении большого пожара в Крутояровском лесничестве, расположенном недалеко от с. Разумовка. В лесу есть частный сектор, базы отдыха. Были случаи, когда горела лесная «подстилка» из елок и шишек, температура горения которых почти как угля, а рядом расположены дома… Помню, как мужчина едва ли не на коленях просил, чтобы дали одну машину для спасения его жилища…
Часто бывают и умышленные поджоги. Только потушим, а за нами выезжают две бригады со справкой о санитарной вырубке леса, ибо они уже не зеленое пилят, а черное, т.е. типа ликвидируют последствия пожара.
К чему приводит такой бизнес на поджогах? Температура бешеная, пламя до пяти метров в высоту. В том же в Крутояровском лесничестве деревья растут вдоль дороги, здесь и газопровод, и газораспределительные станции… А это лесничество горело не раз. Технику подвезти почти невозможно — везде песок. По радиостанции передают, что «сел на мосты», а это 3­4 тонны с водой. Для нас вода — это победа на пожаре, но когда машина «лежит на мостах», нужно только все сливать, чтобы ее просто вытащить. Из­за этого на подобные пожары мы высылаем много машин, а значит, фактически «оголяем» город.
Еще одна проблема — наше водное хозяйство. Даже в городе. По Запорожью много гидрантов заглушено, а в старых районах дырявые трубы не выдерживают давление. За них отвечают работники КП «Водоканал». Вот только сейчас понемногу они начинают проводить ремонты водопроводных сетей…
В области все еще сложнее. Например, в направлении с. Приморское вдоль трассы Харьков-­Симферополь были старые сады, и их тоже очень часто выжигали. Вокруг всех клеток сада в 1970­е годы была заложена поливочная система. Потом сад «забросили» и эту систему кто­то выкопал на металлолом, оставив глубокие канавы. Мы теперь туда просто не можем заехать.
К тому же забор воды теперь происходит в 4­8 километрах. А это ­ время и огромный расход топлива. Здесь тоже явные поджоги, кто­то готовит себе пахотную землю. А ведь рядом скоростная трасса, задымленность которой может привести к автокатастрофам, поэтому ее иногда приходится даже перекрывать.
Кроме откровенных поджогов, у нас в моде и обычная безалаберность. 1 и 9 мая горят Хортица, Пески, Вырва и «Волна». В эти дни обычно пожарные выезжают на вызов в 8:30 и домой возвращаются около 21:00…
Да и сейчас ситуация не намного лучше. Горят камыши, трава, кустарники, лесная подстилка. Ходят даже слухи, что это некие «борцы за природу» подобным образом улучшают себе обзор в зарослях камыша…
Сейчас, например, в районе пгт Осетровка все «голое». Сгорают деревья, кустарники, погибает утка кряква, которая сидит на яйцах. Так мы бережем природу…
Теперь о зиме. В последние годы появилась проблема снежных заносов. Раньше ее не было, но сейчас вырубка посадок начинает давать свои «плоды». В 1960­70 годы представители института мелиорации спланировали посадки акации в степи перпендикулярно господствующему восточному ветру. Система посадок не давала разогнаться этому ветру. Сейчас же воздушные массы почти беспрепятственно разгоняются до огромной скорости и снег попадает на дороги.
Вырубка лесополос ­ это уже не бизнес, а социальная проблема, ведь людям просто нечем отапливать дома. Но тут же возникает новая проблема, в том числе и снежных заносов. К счастью, зима у нас в этом году была относительно теплая, а в прошлые годы приходилось неоднократно перекрывать трассы, взаимодействовать в этом вопросе с представителями других областей. Тем не менее, до 200­300 машин в разных направлениях стояли в пробках.
В заключение скажу, что на происшествиях в экосистемах в нашей области за прошлый год жертв не было.

Житейские истории

­ Одинаковыми пожары не бывают, ­ вспоминает запомнившиеся истории Игорь Владимирович. ­ В 1990­е, когда я был простым пожарным, мне врезался в память вот какой случай. Квартира в доме, расположенном по ул. Гоголя в районе площади Пушкина. Горит диван. Семья неблагополучная, а тут еще и друзья подошли… Словом, все пьяные и диван горит. Мы быстро его вытащили, и тут в подъезде я вижу бабушку с ребенком на руках. Маленькому годика два, а я до сих пор помню его взгляд. Это уже глаза не ребенка, а взрослого человека, который привык ко всем этим крикам и брани и даже не испугался пожара…
Еще один случай, который произошел в доме, расположенном на той же улице. Предновогодний вечер, вызов ­ задымление. Стучимся ­ никто не открывает, взломали дверь, заходим. На кухне сухощавый старичок. Он плохо двигался, к тому же у него было что­то с руками. Как оказалось, он зажигалкой случайно поджог полотенце, начал тушить самостоятельно, ему это удалось, но он задымил весь подъезд. И тут дедушка начинает плакать и спрашивает: «Сынки! Я не буду штраф платить? У меня денег нет». Мы вызвали сына к нему, приехали в пожарную часть, а новогоднего настроения нет. Горько. Хотя, казалось бы, долго здесь работаем и грубеем душой…
Впрочем, нам звонят не только во время пожаров, хватает и других ЧП. Бабушки с кошечками, залезшими не туда, доводят наших диспетчеров до белого каления.
Не редкость ­ случаи, когда работники «скорой» просят подмогу — нужно транспортировать пациента весом 120 килограммов. Мы приезжаем, а тут где­то что­то начинает гореть. Словом, сутки никогда не бывают спокойными. Скажу больше, когда тихо, я всегда напрягаюсь, потому что потом обычно громко «стреляет».

О себе…

­ Я 1974 года рождения, в июле у меня уже будет 25 лет выслуги. Закончил СПТУ №14 по специальности «слесарь­-электрик по ремонту электроподвижного состава», знаю, что такое завод ЗЭРЗ. До армии еще закончил техникум по специальности «товаровед», но вернулся с военной службы и пошел в пожарные.
Это совсем не случайно, ведь жил в двухстах метрах от нынешнего места службы… Правда, когда я пришел на службу, первую зарплату получил только через полгода. Шел 1996 год, и деньги не платили не только пожарным… Помню, что начальник части выдавал тогда нам по пачке сигарет, как бы для успокоения. Получилось, что после армии, вроде бы, кормилец пришел к маме, а тут ей самой еще приходится деньги этому кормильцу давать. Некоторые тогда ушли со службы, но многие и остались.
Начинал я с простого пожарного, потом стал «расти» по службе. Получил высшее юридическое образование, а потом еще одно в Черкасском институте пожарной безопасности.
Среди наград крест «За ликвидацию чрезвычайных ситуаций» 2­й степени, знак Запорожье
Вот так подполковник Игорь Данилюк поделился с нами совсем не праздничным рассказом о том, что многие чрезвычайные происшествия рукотворны, что жажда наживы некоторых «бизнесменов» поставила на грань экологической катастрофы целый регион и о том, что мы все должны оставаться небезразличными и человечными.
Спасибо и ему, и его коллегам за их трудную и такую необходимую работу.

Светлана Третьяк

Виконком підняв тарифи під вигуки «Ганьба»!

0

11 квітня, відгородившись від мешканців міста, власних виборців та роботодавців стіною з правоохоронців у бронежилетах, члени виконавчого комітету під вигуки «Ганьба» за лічені хвилини підвищили тарифи на воду і тепло від «Тепловодоканалу». Це життєво важливе для багатьох питання навіть не стали обговорювати

Тож влада знову показала, що цілком законні вимоги громади щодо проведення аудиту на комунальному підприємстві і оголошення повноцінних громадських слухань вона виконувати не збирається. Минули лічені дні після зустрічі з населенням, і величезні тарифи, які розраховані незрозуміло ким і незрозуміло як, вже стали реальністю для енергодарців.
Своє ставлення до цього висловили ті активісти, які були присутні на засіданні. Микола Захаров, Олександр Дєвочкін та інші говорили про порушення процедури й те, що це рішення треба буде спростувати, навіть якщо для цього знадобиться звернутися до губернатора, президента та в суди.
А ще говорили про те, що важливо громаді брати активну участь в житті міста, адже позиція невтручання, яку займають деякі городяни, свого часу призвела до призначення керуючої компанії «МДЛ», тепер до таких тарифів.
Пізніше на сайті міської ради з’явилася інформація щодо нових тарифів на житлово­комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої та холодної води та водовідведення, які почнуть діяти вже з 30 квітня.
Вартість послуги централізованого опалення протягом опалювального періоду для населення становитиме 9,56 грн./кв. м з ПДВ на місяць. Вартість централізованого постачання гарячої води ­ 41,92 грн./куб. м з ПДВ, без ПДВ ­ 34,93 грн./куб. м.; холодної води ­ 12,99 грн./куб. м з ПДВ; водовідведення ­ 20,82 грн./куб. м з ПДВ. Тобто за деякими напрямками тарифи зросли більше, ніж в чотири рази. Зазначимо, що 16 квітня біля будівлі Енергодарської міської ради перехожі побачили чоловіка з красномовним плакатом, зробленим самотужки. «Музику і Ахметова на гіляку», ­ йдеться в повідомленні, яке мешканець міста на ім’я Анатолій адресує владі.
Енергодарець пояснив свій самотній протест біля мерії так:
«Я спостерігаю за тим, що відбувається в Енергодарі. На жаль, зробив висновок, що в нашому місті мешкає тільки Музика. А всі решта – ті, хто це місто побудував, зараз тільки існують тут, але не живуть. Тому я і висловив свій протест таким чином».
Анатолій каже, що приходитиме до мерії в вільний час, аби міський голова бачив, як ставляться до нього енергодарці. Можливо, до ініціативного городянина долучаться й інші містяни, яким також є що сказати владі.

Влада хоче взяти в кредит сто мільйонів гривень, та хто повертатиме кошти?

0

Здавалося б, за останні 3­-4 роки «роботи» команди міського голови Павла Музики і журналісти, і активна громадськість міста звикли до всього. Хтось давно змирився з роботою керуючої компанії, безладом на комунальних підприємствах, недостачею бюджетних коштів, які постійно десь діваються, деякі змирилися і з безкінечно непрацюючими ліфтами, покрівлею з дірками, байдужим ставленням влади до потреб містян в цілому. На щастя, є в місті й активісти, які намагаються щось змінити. Щоправда, влада з них публічно намагається зробити чи то запроданців, чи то блаженних, чи то блазнів
До чого ми про це? Та до того, що свіжа інформація на сайті міської ради вкотре підтвердила: звикнути до геніальних рішень нашої влади просто неможливо. І навіть тих, хто вже звик нічому не дивуватися, як то кажуть, «пройняло». Отже, йдеться про намір взяти кредит в банку на суму 100 мільйонів гривень.
«Банківські установи мають можливість надати до 17 квітня 2019 року на розгляд комісії з питань здійснення місцевих запозичень до бюджету м. Енергодар пропозиції щодо умов здійснення місцевого запозичення до бюджету м. Енергодар у розмірі 100 000 000 гривень строком на 5 років у формі укладення договору позики (кредитного договору). Пропозиції можна надавати за представленою формою за адресою: 71502, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Курчатова, 11, фінансове управління Енергодарської міської ради», ­ йдеться у повідомленні.
З якою метою влада надумала взяти позику, невідомо. Можливо, щоб продовжити ремонт доріг, може, щоб зробити реконструкцію стадіону тощо. Дивує навіть не це. Наскільки нам відомо, на депозиті зараз зберігаються бюджетні кошти в сумі … 154 млн гривень.
Тобто сказати, що в Енергодарі дефіцит грошей, ну ніяк не можна, якщо місто може дозволити собі навіть депозит. Цим, до речі, похизується далеко не кожний міський бюджет. Але, вочевидь, у когось виникла «цікава» ідея, тому влада замислилася щодо п’ятирічного кредиту.
До речі, по факту, бюджетні кошти – це наші з вами гроші, бо ми є платниками податків. Так, потримати їх в руках ми не можемо, як і відокремити «свою долю», але, як мінімум, в нас є право контролювати витрати.
Та по факту, якщо влада візьме в кредит 100 мільйонів, віддавати їх теж доведеться енергодарцям, бо ж, нагадаємо, каденція Музики скоро закінчиться…

Каріна Стрєльнікова

Енергодарці самотужки реставрують дитячий майданчик

0

З приходом весни енергодарські татусі вирішили розфарбувати життя своєї малечі, подарувавши їй замість вщент розбитого дитячого майданчика новий, та, найголовніше, зроблений своїми руками
Ініціативу одного з мешканців будинку №16, розташованого на бульварі Каштановому, дуже швидко підхопили й інші. Гроші на закупівлю будівельних матеріалів здавали навіть ті, у кого немає ні дітей, ні онуків. Внески були добровільними, та й фіксовану «таксу» не встановлювали, кожен допомагав у силу своїх можливостей.
Люди розповідають, що навіть не очікували такого ентузіазму один від одного. Кожен житель двору намагався чимось допомогти. Хтось займався роботами по дереву, хтось збирав сміття навколо тощо.
Ображає людей лише те, що у соціальних мережах цю добру справу приписують міським депутатам, хоча саме ініціативні батьки займалися реконструкцією та зібрали кошти у сумі одинадцять тисяч гривень.
Дітлахи позитивно сприйняли оновлений майданчик та з радістю розповідають про нові гойдалки, їхню зручність та безпечність. Також батьки, які займалися його перебудовою, закликають містян не залишатися осторонь проблем, які постають перед ними, тим паче, якщо вони стосуються підростаючого покоління.

Варвара Соболева

В ботаническом саду Запорожья высадили редкий вид магнолий (ФОТО)

0

В городском ботаническом саду появилось 10 новых деревьев магнолии и несколько видов уникальных сосен. Их высаживали небезразличные запорожцы. Событие приурочено ко Дню Земли. Среди высаженных магнолий – редкостный вид, который зацветет желто-голубым цветом в ближайшее время.

Запорожец уклонялся от уплаты алиментов, за что и поплатился

0

В Запорожской области мужчину приговорили к 120 часам общественных работ за уклонение от уплаты алиментов.

Как сообщили в пресс-службе прокуратуры Запорожской области, долг мужчины за алименты на содержание 14-летней дочери на 1 января 2019 года составил почти 69 тысяч гривен.

При этом еще в октябре 2017 года запорожца предупредили об уголовной ответственности за уклонение от уплаты алиментов. Выяснилось, что он получил доход от сдачи в аренду недвижимого имущества в сумме 150 тыс. грн наличными, но алименты на содержание своего ребенка не платил, любой другой помощи несовершеннолетней дочери не предоставлял.

В отношении горе-отца возбудили уголовное дело по статье 164 УК «Уклонение от уплаты алиментов». В ходе судебного разбирательства, обвиняемый в полном объеме признал свою вину в совершении преступления. Приговором Новониколаевского райсуда от 17 апреля 2019 года мужчина признан виновным и ему назначено наказание в виде 120 часов общественных работ.

Последние публикации