18 лютого дві чорні дати сучасної української історії. Минуло п’ять років від дня основних за чисельністю розстрілів у Маріїнському парку. Їх спочатку прикрили, назвавши число загиблих у 18 осіб (пізніше його скоригували до 23-х). А потім, бачачи, що трупів за підсумками стрілянини і пожежі в Будинку профспілок (вже 19-го) надто багато, і всіх їх не сховаєш, довелося спровокувати сутички 20 лютого вже на вулиці Інститутській.

Так і з’явилася “Небесна сотня”, у складі якої і 13 працівників силових структур. На жаль, вбивства не розслідувані, і тепер прибічники Януковича (чи точніше — Путіна) можуть сміливо говорити, що там був не розстріл Євромайдану, а перестрілка, під час якої загиблі є з обох сторін.

Як ви розумієте, розстріляних на Майдані 18 лютого т.зв. українські ЗМІ лише згадали. А телеканали не спромоглися навіть виставити в куточку екрана “свічку пам’яті”…

Природно, що представники влади, у тому числі й колишня “сцена Майдану” — тобто “вожді”, які, на диво, не зазнали жодних втрат, річницю дружно проігнорували. Втім, під час фактично поновленого “томос-туру”, в Івано-Франківську, Петро Олексійович із сумом в голосі розповів, як ішов 18 лютого до Верховної Ради через Маріїнський парк.

“Вже через 15 хвилин було 11 поранених. На моїх очах. Через 1,5 години троє загиблих. Яких ми намагалися донести до Будинку офіцерів. Ці хвилини і цей день я запам’ятаю на все життя.”…

Відео на Youtube з цим фрагментом виступу Президента не набрало багато переглядів. А ось коментарів багато, і серед них найкоректніший: “Оскар» як кращому трагікоміку!”

Бо ж ніхто не бачив Петра Олексійовича того дня у гущі подій, та й фото не збереглося. Це Руслан Кошулинський — чинний на той час віце-спікер парламенту, і справді тримає ноші з пораненим. Петра ж Олексійовича ми бачимо на інших фото. Ось він в колі “беркутівців”. Ось ще, а тут разом з Дм. Ярошем (так-так, лідером “Правого сектора”) визволяє з оточення мітингарів… автобус з “Беркутом”.

А ще 18 лютого, але вже 2015 року, було здане Дебальцево. І теж нічичирк від влади… І ми знаємо, чому! Читаємо заголовок “Страна. ua”: «Была задача сдать Дебальцево». Военные рассказали, как ВСУ помогли сепаратистам окружить город”.

Погодьтеся, що в заголовку щось не так — військові, це хіба не Збройні сили України? Втім, читаємо далі: “К годовщине дебальцевского котла вышел фильм-расследование «Грани войны». В первой его части, «Логвиново», украинские военные рассказывают о том, как враг сумел перекрыть трассу и закрыть котел…
В ночь с 8 на 9 февраля из стратегически важного села Логвиново на Дебальцевской трассе по приказу командования сектора С вывели все подразделения украинской армии, которые держали там оборону. Таким образом, «дорога жизни», которая обеспечивала обороноспособность всей дебальцевской группировки, осталась без защиты. И уже через час в Логвиново зашел отряд российского спецназа ГРУ с бронетехникой. Без боя, без единого выстрела, они перекрыли трассу и создали Дебальцевский котел…
Но даже после доклада разведчиков штаб сектора не доложил данную информацию всем подразделениям ни в Дебальцево, ни в Бахмуте и на блок-постах вдоль Дебальцевской трассы. С утра началось движение транспорта и личного состава, что привело к трагедии. Все они расстреливались оккупантами в упор прямо на дороге. Повезло только тем, кто узнал об этом непосредственно от разведчиков.
Отношение многих опытных офицеров было и есть однозначным: такие совпадения невозможны. «А как по-другому можно убрать боевые порядки с горловины, причем синхронно через пару часов туда зашел Путин? Другого логичного объяснения не существует. Они там стояли, группа Собко (командир 128 ОГПБр)… И их ночью выводят, и утром туда заходит противник», — поделился командир артиллерийской разведки, 25-й отдельный мотопехотный батальон «Киевская Русь» с позывным «Зеленый» (18.02.2019 року).
А хочете, ми пояснимо, чому все так сталося? Коли хоча б заочно відбудеться новий Нюрнберзький трибунал, і на ньому точно судитимуть Путіна і Меркель, то про Мінські угоди 12 лютого 2015 року їх спитають з особливою пристрастю! Чому, наприклад, припинення вогню було оголошено лише з 15 лютого? Чому фактично 300 загиблих українських бійців під Дебальцево добивали до 18 лютого? І чому мерзотник Хуг із сліпого і глухого ОБСЄ нічого не помітив?
А таїна ця дуже проста. Ми ледь не з 2015 року пишемо, що т.зв. “Нормандська четвірка” — це класична антиукраїнська коаліція. І що канцлер Німеччини Меркель і обидва французькі президенти останніх років — це відверті подільники Путіна.
На нас постійно шикали “знавці” і дуже гнівалися, що ми ставимо на одну дошку кремлівського “вождя” і “наших західних партнерів” І ось заголовок “Радіо Свобода” від 17.02.2019 року: “Україна і війна: потрібно протидіяти тандему Меркель-Путін».
“Багато хто в Німеччині… все ще вважають, що Меркель виступає проти Путіна і за Україну. Однак її дії свідчать про інше. У 2008 році саме Меркель рішуче заблокувала процес вступу України в НАТО. Вона грала вирішальну роль у рішенні не поставляти зброю в Україну після вторгнення російських військ. Європейські санкції ніколи не були для Путіна досить болючими, щоб змусити його змінити свою політику. Мінськими угодами Меркель фактично закріпила позиції Росії в Україні”.
А далі взагалі цікаві висновки: “Вісь Москва – Берлін сформована й вона ще більш зміцниться після введення в експлуатацію «Північного потоку-2»… На словах Меркель підтримує Україну, а на ділі – путінський режим».
І вже кінцівка: «Німеччина не тільки грішми допомагає Путіну вести війни через закупки газу, нафти, вугілля. Неабияке сприяння має місце у виробництві сучасної техніки для російських збройних сил. Так, наприклад, суднобудівний завод «Пелла» в Ленобласті, який виконує замовлення для ВМФ РФ, отримав у власність спеціалізовану корабельню «Sietas» в Гамбурзі у 2014 (!) році. Таким чином, німецькі виробничі потужності задіяні у ланцюжку виконання замовлень ВМФ РФ».
Це власне все, що потрібно знати про “наших західних партнерів” та “успішну міжнародну політику” Петра Олексійовича Порошенка. Не сліпим і глухим будь сказано…

Леонід Романовичов