В Запорожье завершились работы по реставрации двух древних судов, которые сейчас находятся на территории Национального заповедника «Хортица» – байдака XIX века и дубель­шлюпки 1730­х годов.  Как рассказал «Верже» научный сотрудник отдела охраны памятников Национального заповедника «Хортица» Виктор Кривоносов, работы проводились при финансовой поддержке посольского фонда США – грант «Сохранение культурного наследия».

Напомним, что байдак, который подняли со дна Десны и реставрировали сейчас, привезли в заповедник из Черниговской области в 2010 году, а дубель­шлюпку подняли со дна Днепра в Запорожье в 2007 году.

«Чайка», бригантина и дубель­шлюпка примерно одного периода – времен русско­турецкой войны 1735–1739 годов.

– Дубель­шлюпка – это военное парусно­гребное судно, у которого на вооружении было 6 пушек и команда гребцов примерно из 40 человек. В принципе, предназначение «чайки» и дубель­шлюпки похоже – это небольшие десантные судна, на которых можно выходить как в лиман, так и на открытую воду. Бригантина, конечно, на порядок больше – это палубное морское судно для проведения военных действий, ­ рассказывает Виктор Кривоносов.

На протяжении прошлого года специалисты воссоздавали первоначальный вид корабля. Сложность заключается в том, что чертежей подобных судов, которые относятся к первой половине XVIII века, нет. В арсенале реставраторов были только доски обшивки, которые достали со дна Днепра 6 лет назад. Но после обработки материалов специалисты создали каркас, на котором снаружи размещаются найденные фрагменты судна, что позволило восстановить форму корабля.

– Проанализировав опыт наших коллег за рубежом, мы разработали следующую концепцию реставрации: так как найденные фрагменты дубель­шлюпок изначально не были единым целым, но принадлежали к однотипным и наиболее многочисленным кораблям флотилии, мы сочли приемлемым изготовить цельный каркас, реконструирующий модель лодки по сохранившимся частям. К такому решению подталкивало и то, что часть фрагментов, таких как куски бортов с пушечными опорами, гакаборт, отдельные обшивочные доски и т.д., не имели стыкующихся участков и как бы «повисали» в воздухе. Соединение их в единое целое без визуализации контуров корабля давало весьма условное представление о памятнике, интересное разве что специалистам. Напротив, реконструкция модели помогала зрителю ощутить габариты дубель­шлюпки, понять степень сохранности и место расположения найденных предметов. Изящная каркасная конструкция при этом не скрадывала пространство, появлялась возможность рассмотреть экспонат во всех деталях и под разными углами, – рассказал «Верже» заведующий отделом охраны памятников и археологии Дмитрий Кобалия.

Что касается внешнего вида судов после реставрации, то, по словам сотрудника заповедника, в методике реконструкции не предусматривается полная обшивка деревом. Дубель­шлюпка, как и «чайка», представлена как бы в разрезе, что позволяет зрителю иметь представление о том, как корабль выглядит внутри.

– Есть корпус и часть обшивки: полное обшивание деревом судна не было предусмотрено. Есть отдельные детали, которые мы вставляли, чтобы представить оригинальные компоненты, и их мы выделили черным цветом. Зашивать судно нет смысла, потому как в данном случае мы можем увидеть его в разрезе. Конечно, чем больше сохранилось деталей, тем лучше, но у дубель­шлюпки повреждений больше, чем у той же «чайки», но здесь очень хорошо сохранилась носовая часть, несущие конструкции и пушечная форма, – отмечает Виктор Кривоносов.

Кстати, на данный момент на Хортице представлена довольно богатая коллекция судов, но маленькое помещение ангара не дает возможности рассмотреть древние плавсредства в масштабе. Как уже сообщалось ранее, научные сотрудники заповедника – они же энтузиасты – по­прежнему надеются на открытие в Запорожье музея кораблестроения, но пока на его открытие нет реальных средств.

– Здесь вы не сможете увидеть ни одно судно полностью, поскольку помещение не предназначено для демонстрации таких объектов. Музей нам нужен, и если он появится, то это усилит туристическую привлекательность нашего города и даст нам возможность освободить место для дальнейших реставрационных работ. Однако сейчас мы работаем над адаптацией реставрационного павильона для проведения экскурсий. Создаются условия для открытия временной экспозиции, – констатирует сотрудник отдела охраны памятников заповедника.

Напомним также, что запорожскую бригантину подняли в 2004 году и провели первичную консервацию. Этот объект очень большой и сложный, а потому он ждет своего времени – работы на нем требуют не только пространства, но и значительных финансов.

Запорожская бригантина – это палубное одномачтовое парусно­гребное судно периода русско­турецкой войны 1735–1739 гг. Построено на Брянской (Запорожской) верфи в 1738 году. При длине около 20 метров судно имело артиллерийское вооружение и предназначалось для ведения боевых действий на Черном море. На данный момент корабль представляет собой единственный памятник судостроения Петровской эпохи, доступный для полного изучения и реставрации. Уникальность данного судна заключается в том, что подобных памятников на территории Европы на сегодняшний день не найдено. Сохранность корпуса составляет около 70%, что делает его весьма перспективным для дальнейшей реставрации и музеефикации.

По сведениям сотрудников заповедника, за 2017 год корабли посмотрели около 4500 туристов.

Напомним также, что этой осенью в районе Разумовской переправы планируется подъем десантного понтона 1943 года. Это элемент плавучей мостовой переправы, который иногда использовали как платформу для перевозки техники, боеприпасов и  личного состава на противоположный берег Днепра.

Ева Миронова, фото заповедника

Турнір з історичного та козацького фехтування, майстер-класи від майстрів бойових мистецтв, презентація двох унікальних музеїв, поєдинок «Лава на лаву», виставка народних майстрів і святковий концерт.

І це тільки частина заходів, які запланували організатори XXI Міжнародного фестивалю національних воїнських та традиційних культур «Запорозький СПАС» ім. Анатолія Єрмака. До початку цих масштабних дійств нам вдалося зустрітись з виконавчим директором фестивалю Іллею Тороповим, координатором та Президентом Запорізької міської федерації греко-римської боротьби Валерієм Смирновим та президентом Всеукраїнської федерації козацького бойового мистецтва «Спас» Олександром Притулою та розпитати про те, що ж вони приготували для запоріжців та гостей міста

— «Запорозький СПАС» — це спортивні змагання чи щось більше?

— (О. Притула) По­перше, це презентація шкіл і напрямків бойових мистецтв, національних шкіл. Але акцент ставиться не на спорт, а на бойову культуру народу. Разом з показовими виступами проходять виступи співаків і авторів. На наших фестивалях була народна артистка Ніна Матвієнко, заслужений артист Василь Литвин, золотий голос України Олександр Василенко та багато інших відомих митців. Сенс фестивалю — спілкування і обмін досвідом, це фундамент наших відносин з іншими країнами, іншими бойовими культурами.

— (І. Торопов) Назву для фестивалю ми не дарма таку обрали, бо він приурочений до наших українських традицій, в тому числі і козацьких. Всі знають, що на одному тижні два спаси — медовий і яблучний. Це підкреслює те, що природа готується до осені. І на цьому фестивалі ми не тільки популяризуємо національні види спорту, але й знайомимо всіх з цією культурою.

— Цьогоріч фестиваль пройде у 21 раз, це дуже великий термін для будь­якого фестивалю і мало хто «доживає» до такого віку. Тож, чим дивуватимете?

— (О. Притула) XXI Міжнародний фестиваль триватиме 3 дні. 18 серпня у  Запорізькій обласній державній адміністрації пройде науковий круглий стіл «Національні бойові культури в контексті світової цивілізації» з представниками федерацій і бойових мистецтв. Його мета — загострити  питання про українську бойову культуру. Зустріч та проводи в армію — що це таке? Це обряд, частина культури. Навчати хлопців бути сильними і захисниками — це також культура. Два роки тому ми провели круглий стіл про національні види спорту ,і завдяки нашому фестивалю внесені зміни до Закону «Про фізичну культуру і спорт», де є чітке визначення «національного виду спорту». Тому значення цього круглого столу дуже важливе. Там же відбудеться виставка єдиного в Україні Музею боротьби, який зібрав Валерій Смирнов. А також ми презентуємо Музей СПАСу. Другий і третій день пройдуть у парку культури і відпочинку «Дубовий гай». На фестиваль приїдуть унікальні люди — гранд­майстер світового рівня, володар 9­го дану в бойових мистецтвах Олександр Гарвірдвіч, професор французького боксу Генадій Воловиков, семикратний чемпіон світу, полковник поліції Борис Шаповалов. Ми чекаємо з Маріупольського району представників азово­грецької боротьби «Куреш». На третій день буде традиційна забава «Лава на лаву», вона буде не змагальна, а дружня, втім дуже велика, може 100 на 100 бійців (подробиці в афіші).

— За 21 рік існування фестивалю географію учасників вдалось розширити?

— (О. Притула) Ми робимо акцент на фахівців. До нас приїжджали з Франції, Німеччини. Нажаль, через тяжку ситуацію в країні до нас з Європи не дуже хочуть їхати. Цього року підтвердими свою участь представники Грузії і  12 областей України.

—  Познайомте читачів з видами боротьби, які будуть представлені на фестивалі.

— (В. Смирнов) На фестивалі будуть представлені національна латвійська боротьба «Ей дар», молдавська «Тринте», швейцарська боротьба на поясах. Всі національні види боротьби костюмовані, в них є колорит,  властивий певній країні. Хочу відзначити, що наш майстер спорту міжнародного класу Андрій Мальцев вже багато років працює тренером у Швейцарії, а Олександр Савранський працював 3 роки в Хорватії, бо запорізькі тренери славляться своєю школою. Що стосується фестивалю, думаю, географію будемо розширювати і надалі. Бо, ще в XX сторіччі боротьба збирала купу глядачів на ярмарках, у 50­ті роки була популярна боротьба в цирку. Тож цікавість до цього спорту росте.

— А в чому проявляється увага до національних видів боротьби?

— (В. Смирнов) Як президент федерації греко­римської боротьби, я зацікавлений в залученні дітей займатись цим видом. Але багато батьків, навіть мої знайомі, ведуть дітей на «СПАС». Кажуть, що їм подобається колорит. Аби вийти на килим в греко­римському стилю потрібно підрости, аби щось показати, а в національній ти відразу демонструєш зачіску, шаровари, пояс. Я спілкувався з тренером латвійської національної боротьби «Ей дар», він каже що багато професійних спортсменів, закінчивши офіційні виступи на килимі, ідуть до них, бо правила і умови змагань трохи простіші.

— Зараз  і дівчат на «СПАС» батьки віддають. Наскільки це допустимо?

— (О. Притула) СПАС ми починали відроджувати у 1989 році, і я був категоричним противником жінок в бойовому мистецтві. Для самозахисту це необхідно, у змаганні — ні. Втім, якщо жінка чогось хоче, то ліпше то дати, бо візьме сама. І знаєте, за роки розвитку СПАСу одні з найкращих тренерів — жінки. Останніми роками багато дівчат ідуть займатись. Чи то мужності в хлопців поменшало, чи то показник зацікавленості. В греко­римській боротьбі та боксі дівчат багато займається. При цьому, це не впливає на їхню жіночність, що найголовніше, а навпаки, додає впевненості.

— (І.Торопов) Між іншим, жіноча боротьба вже живе, як окремий вид спорту. Хочу сказати, що ніколи в житті я не бачив нічого більш естетичного, гарного, жінки виглядають, як амазонки з фільму. А чому дівчатка в СПАС ідуть? Олександр Притула натякає, що вони тягнуться до хлопчиків, а там спортивні, красиві парубки з українською харизмою та гумором.

— Турнір фехтування на м’яких шаблях, що це таке?

— (О. Притула) Це розробка нашої Всеукраїнської федерації СПАС. Козак ­ це прекрасний фехтувальник. За легендою, Іван Богун міг декілька діб рубатися на 2­х шаблях проти 5 супротивників. Богдан Хмельницький був чемпіоном лицарського турніру з фехтування на шаблях. Ці люди були екстра майстрами. Сьогодні проводяться різні лицарські турніри, які дещо травматичні. Саме тому, аби дитина могла взяти шаблю в руки і отримати певні навички, ми зробили макет цієї зброї, удар від якої, як від подушки. Але це дає змогу відпрацьовувати навички, які потрібні для реального шабельного бою.

— 18 серпня ви презентуватимете унікальний і єдиний в Україні Музей боротьби. Можливо, ви відкриєте завісу таємничості і розкажете про експонати?

— (В. Смирнов): Розпочалося все з написання статей про боротьбу та проведення різних турнірів.Потім стартував пошук знімків та експонатів, пов’язаних з цим видом спорту. З часом усвідомив, що маю невелику експозицію, а коли відвідав декілька світових музеїв, зрозумів — в мене майже музей. Експонати шукав всюди. На ринках продавці мене знали і кликали, коли в них з’являлось щось новеньке. Так з’явились в моїй колекції медалі чемпіона світу Юрія Григор’єва. Один з ексклюзивних експонатів — валіза Івана Піддубного ­ українського спортсмена­борця, шестиразового чемпіона світу з боротьби. У 40­ві роки XX сторіччя Піддубний боровся в Запоріжжі з нашим спортсменом Савою Гурським. У мене є афіша цієї зустрічі, яка закінчилася в нічию. На момент бою Піддубному було 70 років, а Гурському ­ 51. Після зустрічі Іван подарував одну з валіз супротивнику. А в Музеї боротьби він опинився завдяки доньці Гурського, вона мені подарувала її. В музеї є також гантелі, погнута кочерга та гиря на 16 кг братів Гурських. (Боротьбою займалися Федір та Сава Гурські, а також одна з їх сестер Феофанія.) На ручці гирі був намотаний шматочок тканини, я поривався його відрізати, втім чомусь це не зробив, і слава Богу. Як з’ясувалося, це була тренувальна гиря Гурських, вони її кидали один одному через амбар. Взагалі, історія братів­борців і їхньої сестри оповита багатьма легендами.

— Цей фестиваль не тільки тішить містян і гостей Запоріжжя, але й розкриває невідомі сторінки з історії спорту.

— (О. Притула) Наше місто є центром  розвитку різних видів спорту. Ми маємо певні претензії на те, щоб називатись столицею єдиноборств України. Поки що це не офіційне звання.

— (І.Торопов) Це дуже важливо для всього суспільства, бо наше місто славиться по всьому світу, в першу чергу козаками та єдиноборствами.

— (О. Притула) Хочу зазначити, що фестиваль проходить 21 рік, безумовно завжди існують певні питання, які потрібно вирішувати і не завжди це в наших силах. Як кажуть в прислів’ї «гуртом і батька легше бити», а тим паче проводити фестиваль. «Запорозький СПАС» проходить під егідою Міністерства молоді та спорту України. В нас «чотириголовий» фестиваль (4 співголови) — окрім мене, співголовами є голова Запорізької обласної держадміністрації Костянтин Бриль, міський голова міста Запоріжжя Володимир Буряк, почесний президент Всеукраїнської федерації СПАС, бойовий побратим Анатолія Єрмака Олександр Ребека. Цей фестиваль — поєднання праці міста, області і громади. Велика подяка управлінню внутрішньої політики ЗОДА, облдепартаменту культури, а також управлінню преси та інформації, міському управлінню туризму, Департаменту молоді та спорту Запорізької міської ради, Запорізькому обласному методичному центру народної творчості, Обласному центру патріотичного виховання молоді та іншим департаментам і управлінням області і міста, що підтримують фестиваль не словами, а справами. Вони виконують величезну роботу. В майбутньому ми прагнемо працювати під егідою ЮНЕСКО, і вірю, що в нас це вийде, бо на сьогодні на одному бюджеті фестиваль «не витягнеш». Нам допомагають в проведенні фестивалю спонсори і партнери ­ представники соціально­відповідального бізнесу: металургійний комбінат «Запоріжсталь» (проект фестивалю є переможцем конкурсу соціальних проектів “Ми – це місто”) , компанія «ТАТА», база відпочинку «Берізка», будівельний гіпермаркет “Епіцентр” міста Запоріжжя, паливна компанія «ЗапоріжОйлГруп», благодійний фонд «Сила мрії», міжнародна компанія «Горус»,  компанія “Торговий двір “УТС”. Інформаційними партнерами фестивалю є ціла низка небайдужих представників мас­медіа – Запорізька філія національної телерадіокомпанії України, телерадіокомпанія “Лавина”, телеканал “Z”, “ТВ­5”, газета “Верже”, рекламне агенство “Флеш інфо”, медійні компанії “Погляд Медузи”, “Бородін арт відео”. Без цих людей було б складно провести XXI Міжнародний фестиваль національних воїнських та традиційних культур «Запорозький СПАС» ім. Анатолія Єрмака.  Лише в поєднанні зусиль громадськості, влади і соціально­відповідального бізнесу можливо виконувати важливі проекти для розвитку України. Ми переконані, що відбудеться і 22, і 122 фестиваль “Запорозький Спас”, бо Запоріжжя є не тільки центром розвитку козацтва і єдиноборств, але це ще, на нашу думку, духовна столиця України.

Іванка ВОЛОЩУК