На спаленій базі в Балаклії знову щось загорілось і вибухнуло. І якщо це не спроба прикрити свіжим димком передачу т.зв. українськими генералами американських комплексів Javelin “братам” до Росії, то мова йде про банальне нехлюйство. Бо звідки ж полководцям Полтораку і Муженку знати, що технічна територія арсеналів має регулярно обкошуватися, а увесь периметр чи смуги навколо найважливіших об’єктів ще й повністю зчищатися лопатою від трави та кущів.
Тогорічні вибухи у Балаклії та Калинівці завдали збитків на кілька мільярдів доларів, а головне — знищені боєприпаси, яких просто ніде взяти. Втім, ні з чиєї голови і волосинка не впала, а навпаки — нагороди з рук Президента розсипалися ще інтенсивніше. І тепер “поощрение” продовжиться у звичному режимі. Однак погони вже зайняті (і міністр оборони Полторак, і начальник Генштабу Муженко — генерали армії, тобто їм далі рости нікуди), то чекають їх лише нові ордени. Місця ж на спині у полководців ще багато, і розширення грудної клітини як у Брежнєва, їм не знадобиться…
А тим часом ще учора “награда нашла героя”. Олександр Турчинов отримав орден Ярослава Мудрого. Тут всі заговорили, що за здачу Криму. Ні, не тільки. У 2005 році — під час свого короткочасного перебування на посаді голови СБУ він встиг знищити (за іншою версією — переправити до Москви) всі 20 томів справи Сєви Могилевича. Тобто “боса босів” російської мафії, номера першого у розшуковому списку ФБР США, який нині прекрасно почувається на своїй віллі у Сочі.
Словом, Путін Турчиновим дуже задоволений…
А тим часом український інформаційний простір був засмічений новинами навколо побиття чеченськими “мажорами” народного депутата Мустафи Найєма. Сталося це все посеред Києва, Мустафі навіть щелепу зламали. Кажуть, що поліція оголосила план “Перехоплення”, що ніяк не завадило головному підозрюваному через чотири години вилетіти із аеропорту “Бориспіль” до Баку.
Нам дуже шкода, що побили чоловіка Мустафу, ми співчуваємо громадянину України Найєму. Втім, ніякого співчуття народному депутатові і члену фракції БПП! Бо то він і його політсила зробили все, аби представники найворожішого Україні регіону країни-агресора (адже захоплення Путіним Донецька розпочиналося саме чеченцями Кадирова) почувалися в Києві краще, ніж у Москві. Щоб хизувалися своїми “кубіками” (Mercedes-Benz G-клас, або Geländewagen) — улюбленою іграшкою випускників російської академії ФСБ та екс-”смотрящего” Запоріжжя. Щоб не вилазили із дорогих ресторанів. Щоб відверто ідентифікували себе представниками Чечні бандитської, купивши у київських «ментів» номери на згадані «кубіки» із цифрою 95. Це номер регіону, який у Росії присутній на чеченських номерах.
А ще Найем як і вся урядова коаліція, до якої він вперто входить майже чотири роки, відповідальна за стан поліції, прокуратури, прикордонного контролю та судів. Так що вибачайте, пане Мустафа — не співчуваємо…
Як і очікувалося, «печерське правосуддя» нікого із нападників не посадило, а отримали вони лише домашній арешт. Тут добре, що дісталося Мустафі, а не комусь із простих смертних. Бо когось із нас би ще й посадили за те, що підставили приїжджим “мажорам” свою щелепу.
А коли б ті чеченці і потрапили до СІЗО, то, думаєте, сиділи? То Надія Савченко сидить, а тим часом її сестру викликали до СБУ як свідка на допит по справі 2015 року, порушеній по факту утримання Надії Савченко у путінській тюрмі…
Втім, це ще не все! Ось свіженьке від УНІАН: «Осужденный на 13 лет бразильский боевик «ЛДНР» попал в монастырь и свободно гуляет по Киеву. Гражданин Бразилии Рафаэль Лусварги, который воевал на Донбассе на стороне боевиков «ДНР», оказался на свободе и сейчас живет в Свято-Покровском Голосеевском монастыре УПЦ (Московский патриархат)». (3.05.2018р.)
Зауважимо, що бразильського найманця засудили в січні 2017-го, а він вже на волі.
Тим часом відомий київський журналіст Віталій Портников відгукнувся на останні події в Facebook: «Україна у багатьох питаннях залишається цивілізаційною околицею Росії. Ксенофобія — один з таких аспектів… Вчора не засуджували підпал ромського табору. Сьогодні наголошують на етнічному походженні учасників бійки на Бесарабці. Яка ганьба! Гинути за Україну чеченцям, виявляється, можна, а якщо якісь покидьки, російські громадяни, побили українського громадянина — так всі відразу згадують про їхнє етнічне походження»… Це торжество дикості примушує мене із песимізмом дивитися у майбутнє». (1.05.2018 р.)
На жаль, нас дещо інші речі «примушують із песимізмом дивитися у майбутнє». Українці — найтолерантніша нація щонайменше у Європі. Ну то й що — це хтось оцінив? Тим більше, що вже ніхто не вимагає від ромів, чеченців та інших жити за нашими законами. Тут хай хоч не демонстративно плюють нам міжиочі.
А ще, аби хтось прирівняв нас в правах хоча б з тими ж ромами. Адже, коли ветерани АТО встановили свій табір в центрі Києва, то це було порушенням закону, антисанітарією і взагалі злочином. Через те Аваков силами своїх “космонавтів” все розгромив і поставив тих бійців на коліна у сніг. А коли провокатори (сподіваюся від українських, а не російських спецслужб) із т.зв. С-14 розігнали не менш незаконний і антисанітарний циганський табір в центрі Києва, то Аваков назвав “инцидент дискриминацией, запугиванием и преследованием”. (“Сегодня”, 26.04.2018 р.)
Повертаючись до згаданого бразильця, зауважимо, що затримані атошники не гуляють Києвом, а роками без суду та слідства гниють у СІЗО. А ще ми вже “дотолерастилися” з угорцями — Будапешт тепер блокує всі контакти України із НАТО, а Закарпаття вже майже готове до “Новоугорщини “ за рецептом Путіна. Хасиди під час своїх набігів на Умань бешкетують так, що доводиться викликати сюди… ізраїльську поліцію.
А тепер ось чеченські “мажори” (нам своїх мало!) звіряче побили, між іншим, українського державного діяча. І тут нас толерантність підвела! Бо ми поцікавилися, якого біса у Києві “розсікають” представники країни-агресора, котрі відверто ідентифікують себе як бандити, мови не знають, втім навчаються(!) у престижних київських університетах?
Але з ким це ми розмовляємо? Тут від України вже лише назва та гімн з прапором залишилися, а Портников і Ко все “сокрушаются” нашою “дикістю”. Бо не діями, то хоч думками ми тій невипадковій “толерастії” все ще якось впираємося. А це, бач, сьогодні теж є злочином…
Леонід Романовичов
