«У меня зазвонил телефон»… “Ну що, будемо воювати?”, — спитав один із читачів. “Це залежить від всього однієї людини в Україні — посла США Марі Йованович”, — відповів автор цих рядків. “Тобто, коли воєнний стан все ж продавлять і прощавай вибори, то це означатиме, що не лише Путін, але й Трамп поставили на Петра Олексійовича?” “Абсолютно точное определение”, — відповів я словами Клима Ворошилова на одній із сталінських резолюцій.
Втім, схоже, це стало зрозумілим не лише нашим читачам, а й зазвичай сонному українському суспільству, тому було дано задній хід. “Вот на что способен всего один звонок из Вашингтона», — считает в соцсети экс-нардеп Андрей Артеменко, комментируя решение Порошенко сократить сроки военного положения» («Страна.ua», 26.11.2018 р.). Артеменко, нагадаємо, це «тот славный парень», що видав головні державні таємниці Росії, України та Ізраїлю стосовно Криму, за що Порошенко позбавив його українського громадянства…
Так що насправді сталося? 1. Ніякі вибори не відміняються і ніякого зиску з воєнного стану Петро Олексійович не отримав. 2. Воєнний стан (ВС) оголошено тільки в 10 прифронтових, прикордонних з Росією та приморських областях, тобто і в Запорізькій теж. 3. ВС оголошено всього на 30 (а не 60 як планувалося) діб. Щоправда, тут є нюанс — Президент вправі його продовжувати і вже без згоди Верховної Ради.
Зараз ми спробуємо пояснити, що команда Президента збиралася використати ВС виключно для зриву президентських виборів.
Відкриємо закон “Про правовий режим воєнного стану», ухвалений, до речі, майже через два роки після початку поточної війни.
ст. 3. “Військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади… та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Генеральний штаб Збройних Сил України… командування з’єднань та військових частин Збройних Сил України» тощо.
Перекладемо! Після Президента найголовнішим у країні стає нач. Генштабу і його структури.
Ст. 4. “На територіях, на яких введено воєнний стан… можуть утворюватися тимчасові державні органи — військові адміністрації».
По-радянськи — це військові комендатури, як, наприклад, на окупованій території Німеччини. Тобто надбудова над місцевою владою.
Далі найцікавішою виглядає ст. 8, яка передбачає повноваження тих “комендатур”. Це все, що згодиться для перемоги над ворогом: налагодити охорону стратегічних об’єктів, задіяти цивільних копати окопи, а транспорт і техніку “народного господарства”, щоб підвезти на передову бетон. Є право вилучати майно під потреби оборони (війна, браття!), ставити блок-пости і запроваджувати комендантську годину. А ще обшукувати чи доглядати багаж подорожуючих у прифронтовій смузі. А далі: забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій…, ставити “ питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України… регулювати роботу підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації» тощо.
Тобто все те, що нині суворий полководець Турчинов мав зробити ще 28 лютого 2014 року у Криму, а з 12 квітня того ж року — на Донбасі..
І ще: а чи за місяць Муженко встигне створити ті “комендатури”?
Втім, як би там не було, ВПЕРШЕ за п’ять років війни наша влада опритомніла! Хоча перефразовуючи слова М. Жванецького те слово “вперше” “уже почернело от бесконечного употребления”. Президент і дипломати, міністри і радники протягом доби його виголосили тисячі разів.
Бо ж з’ясувалося, що ВПЕРШЕ ворог: а) протаранив один із наших кораблів. б) обстріляв інші два; в) 22 моряки полонені, із них четверо — поранені. А 10 тисяч лише офіційно вбитих, а втрата Криму і пів-Донбасу з населенням більше, ніж у 6 млн, зрештою той же Іловайськ, все це було не ВПЕРШЕ?!
І ще: а “слабо” проїхатися на військових БТРах від Маріуполя через Донецьк-Луганськ до Станиці Луганської? Ні, бо там окупована територія! То хто ж тоді планує перехід з Одеси до Маріуполя беззбройним буксиром і катерами, котрі поміщаються на залізничну платформу, через загарбану ворогом Керченську протоку?
Та ті, хто планував той же Іловайськ — і в Москві, і в Києві. “По согласию”… У кого є сумніви (тільки додамо, що наші хлопці і цього разу ризикували життям “втемну”) всього дві деталі. Українські спецслужби “оперативним шляхом” (тобто в Youtube) здобули переговори ворожих моряків. І що ми чуємо? Що російське командування вимагало від своїх командирів кораблів діяти стосовно українців як найжорсткіше і що ситуацію тримав на контролі ледь не сам Путін. Друге. З російського корабля миттєво злили у той же Youtube відео зі своїми піратськими діями в морі. А з берега роззяву-командира лише поплескали по плечу: “Какие неподдельные эмоции”.
Тобто актор зіграв пірата на славу? Для Путін-TV чи для українців, аби ми проковтнули такий потрібний для зриву виборів воєнний стан?
Про свідому і контрольовану зверху провокацію росіян ми вже сказали, а з українського боку вона була виправдна лише тим, щоб дати привід НАТО ввести свій флот у Чорне море або забезпечити США і ЄС можливості для нових санкцій проти Росії.
Але що маємо? “На экстренном заседании Совбеза ООН заместитель генерального секретаря ООН по политическим вопросам Розмари Дикарло призвала Россию и Украину воздержаться от эскалации насилия и максимально сдержать инцидент в Керченском проливе” (“Страна.ua”).
Тобто Росія переклала всю вину за інцидент на Україну, 22 наших хлопців і три кораблі у полоні, а Захід повернувся до ситуації спиною.
Одним словом, “огребли”… Втім моральні, матеріальні та іміджеві збитки отримала виключно Україна, а не Петро Олексійович. Йому тим куцим воєнним станом дали можливість зберегти обличчя. Сподіваємося, що хоч з останнім попередженням більше так з виборами не жартувати.
Леонід Романовичов
