Життя кожної людини починається в сім’ї. А законодавство регулює порядок її створення. Право на шлюб закріпила Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У ст. 16 Загальної декларації прав людини 1948 року говориться, що жінки і чоловіки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину. При цьому вони мають однакові права на шлюб. Так, згідно зі ст. 22 Сімейного кодексу України (далі — СК України), шлюбний вік для жінки та чоловіка встановлюється в 18 років. Ця норма зберіглася ще з Кодексу про шлюб та сім’ю України (наразі він втратив чинність)
До якого ж часу має бути досягнутий шлюбний вік: до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи до моменту реєстрації шлюбу? Відповідь на це запитання дає ч. 2 ст. 22 СКУ: шлюбний вік має бути досягнутий до дня реєстрації шлюбу. Проте звернімо увагу на ч. 2 ст. 23 СКУ, яка встановлює, що особі, яка досягла 16 років, за її заявою та за рішенням суду може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Недоліком цієї статті є те, що в ній не зазначені підстави зменшення шлюбного віку. У юридичній практиці такими підставами найчастіше є: фактичне створення сім’ї, вагітність і народження дитини. Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11, заява про надання особі, яка досягла 16 років, права на шлюб має розглядатися судом в окремому провадженні. Спрощений судовий порядок розгляду цієї категорії справ пов’язаний з відсутністю спора про право, і, виходячи з положень чинного законодавства та суті цієї категорії справ, можна визначити особливості такого процесуального розгляду.
Заявником у справах про надання права на шлюб є фізична особа у віці від 16 років. У заяві про надання права на шлюб мають бути викладені обставини, які обґрунтовують відповідність укладення шлюбу інтересам неповнолітньої особи, а також відомості про особу, з якою заявник бажає зареєструвати шлюб. До заяви додають документи, що підтверджують необхідність набуття права на шлюб (наприклад, свідоцтво про народження дитини, довідку про вагітність).
Закон не визначає суд, до якого слід подавати заяву про надання права на шлюб. Зважаючи на відсутність відповідача у справі, а також на можливість реєстрації шлюбу в будь-якому державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 28 СКУ), таку справу слід визнати підсудною суду за місцем проживання заявника.
Думка батьків (усиновлювачів, піклувальника) про доцільність надання їхній дитині (підопічному) права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, а може лише сприяти встановленню дійсних обставин справи, з’ясуванню відповідності надання цього права інтересам неповнолітнього, оскільки ця відповідність — головний критерій задоволення заяви про надання права на шлюб.
Зважаючи на те, що закон приділяє особливу увагу дослідженню того, чи відповідає укладення шлюбу інтересам неповнолітньої особи, предметом розгляду в суді має бути не доцільність надання заявнику абстрактного права на шлюб, внаслідок якого він зможе одружитися з будь-ким, а доцільність надання неповнолітньому права на шлюб з конкретною особою.
Законодавство дає право реєструвати шлюб у будь-якому органі реєстрації актів цивільного стану. Але особа, якій суд надав право на шлюб, може не подавати заяву про реєстрацію шлюбу до державних органів реєстрації актів цивільного стану, оскільки однією із засад його укладення відповідно до ст. 24 СКУ є добровільність.
Головний спеціаліст Орджонікідзевського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції
Д. С. Дузенко
