Днями “прогресивне світове людство” оголосило Петру Олексійовичу ультиматум: або відбудуться зміни закону про е-декларації борців з корупцією, або українським корупціонерам “поплохеет”. Президент сказав, що “завжди готов”, втім до 1 квітня нічого вдіяти не зможе, бо Верховна Рада працює в округах. Щоправда більшість округів наших депутатів чомусь розташовані в теплих і затишних місцях на кшталт Мальдівів…

Втім, нас особисто зацікавило інше у високих стосунках Заходу та сьогоднішнього українського керівництва. За логікою ЄС та G7, які й підняли галас навколо е-декларацій, корупціонерів може судити лише суддя-хабарник, а боротися з корупцією в Україні персонажі, котрі не можуть довести походження своїх грошей і панічно бояться заповнювати власні е-декларації.

Це ще раз підкреслює, що в очах “наших західних партнерів” існують два види корупції. Перша — біла і пухнаста — в інтересах МВФ, Ахметова, Фірташа і Порошенка, і друга — бридка і похмура — в інтересах вже просто Ахметова, Фірташа і Порошенка…

І ось у четвер надісланий Ротшильтдами із Лондона “смотрящий” за українським урядом, а заодно і головний розпорядник бюджетних коштів, заявив наступне:

“В Україні не сталося реформ, оскільки при владі залишилися ті ж люди, а нікого нового не з’явилося. Про це під час старту проекту Policy Talks заявив міністр фінансів Олександр Данилюк. Розчарування суспільства в реформах Данилюк пояснив тим, що за новими назвами, новими ідеями проходять в систему старі принципи. При цьому міністр вважає, що зміни мають бути рішучими, оскільки на них є вимога у громадськості і бізнесу. Також Данилюк відзначив, що в Україні повинна з’явитися влада, якою нарешті почнуть довіряти”.

Пан Данилюк дуже нагадує нам тих “общественных активистов, живущих общественной активностью”, котрі сьогодні начебто борються з неправильною корупцією. Адже починаючи з квітня 2016 року, саме Данилюк є ключовою фігурою всіх українських “реформ”, на які він може дати грошей, а може й не дати.

Втім, ми бачимо ті “реформи” у виконанні Міністерства фінансів: це вичавлювання соку з каміння (з пенсіонерів і працюючих, з бізнесу і навіть з фронту), і одночасні королівські фінансові подарунки поліції, прокурорам, судам тощо. Про премії в 200 тисяч і більше заступникам міністрів розвалу армії, нищення економіки та соціальної галузі, ми вже мовчимо. Як і про руйнівну діяльність НБУ.

А ось про “націоналізацію” ПриватБанку, яка сталася під художнім керівництвом Данилюка (з наступною передачею його тим же Ротшильдам через сформовану наглядову раду і правління) трішки скажемо. Бо докапіталізація банку станом на 1 березня склала 7 відсотків ВВП України. Ось ціна оборудки, головною метою якої було позбавити Коломойського важелів впливу на українську владу і передача найпотужнішого банку України (55% всього обсягу банківських операцій) сімейці Ротшильдів.

До речі, сім відсотків ВВП — це кілька десятків таких мостів через Дніпро, які сьогодні руйнуються недобудованими у Запоріжжі…

Нам вже доводилося розповідати, що Коломойський “погодився” з “націоналізацією” в грудні 2016-го лише після душевної бесіди з послом США Марі Йованович. Так ось, виходячи зі слів Данилюка, що РЕФОРМ НЕМАЄ, А Є ІМІТАЦІЯ (а міністр фінансів, зазвичай, не бреше), то роль згаданої тітки в українській драмі вже просто страшить. Особливо на тлі мовчання посольства США у всіх випадках зачистки нашою владою і демократичних свобод, і будь-якого спротиву цьому процесу.

Сьогодні пані Йованович нагадує такого собі професора Моріарті з оповідань Артура Конана Дойла. І той Моріарті у спідниці стоїть за всіма не існуючими по Данилюку “реформами”, у фіналі яких — це вже, здається, для багатьох не секрет — знищення української державності та зникнення українського етносу як такого.

Зауважимо, що посольство США як і інше “прогресивне світове людство” вперто мовчать і з приводу ув’язнення Надії Савченко. Хоча і одного телефонного дзвінка б вистачило, аби й Шевченківський суд міста Києва, і Київський апеляційний суд відпустили цю жінку під домашній арешт чи на поруки. Втім, згаданий апеляційний суд 29 березня навіть “виправив” рішення суду першої інстанції у бік суворості рішення. Шевченківський суд визнав Надію Савченко незаконно затриманою, хоча й закрив її до СІЗО, а вже апеляційний суд постановив, що все законно і залишив мужню жінку за гратами.

Іншими словами, тут вкотре інтереси Путіна, Марі Йованович та Петра Порошенка збігаються: українські герої можуть бути лише мертвими героями, або у крайньому випадку сидіти по тюрмах.

Ми тут Путіна згадали. Йому сьогодні не солодко, бо ж авантюра, яку він розпочав 20 лютого 2014 року у Криму, неспішно привела його до англійського Солсбері. Де, нагадаємо, отруїли обміняного англійцями на Анну Чапман і Ко ув’язненого в Росії за шпигунство полковника ГРУ Скрипаля та його доньку.

Захід довго висловлював “глубокую озабоченность”, і зрештою саме англійцям це словоблуддя набридло. Без ентузіазму, але позицію Об’єднаного Королівства підтримали США та низка їхніх союзників. У підсумку з різних країн світу було вислано до Росії 140 дипломатів, яких підозрюють у шпигунстві. Це удар по престижу, якого російська великодержавна дипломатія до цих пір не знала.

Окрім того, у Кемерово сталася страшна пожежа. Яка лише офіційно забрала 64 життя, із них більшість — діти. Росія у шоці і від події, і від дій влади. Та виявилася нездатною врятувати дітей, а тепер активно бреше.

На завершення висловимо свою позицію з цього питання. Інтернет закиданий записами, що так, мовляв, і росіянам, і конкретно Кемерову й треба. Бо всі вони втішалися зі смертей українських дітей на Донбасі, загибелі дітей у малазійському “Боїнгу” і ніяк не протестували проти масового вбивства російською авіацією сирійських дітей. Тут одне можна зауважити: ми тим від задурених Путін-TV й відрізняємося, що ми не “вата”, а лишаємося людьми. І від таких новин, як з Кемерово, здригаємося і дуже сумуємо.

Інша справа, що тягати квіти до посольства РФ у Києві, а тим більше висловлювати свої співчуття Путіну — це жахіття. Бо ж в обох випадках — це знак співчуття саме вбивці Путіну. Адже саме його корупційна і антигуманна політика вбила тих дітей. Невже це не зрозуміло?

Леонід Романовичов