Вигнану з УПЦ МП не поминаючу патріарха Кирила громаду тимчасово прихистила УПЦ Київського Патріархату.
Фото зроблено пiсля першоii служби вигнана з Запорiзькоii епархii УПЦ МП (за не поминання п. Кирила РПЦ, служби украiiнською та рос., молитви за украiiнських воiiнiв, християнську та патрiотичну украiiнську позицiю!) колишня частина громади Храм Веры, Надежды, Любови и матери их Софии у дружньо наданому єп.Фотiем храмi св.Миколая Чудотворця (на трампарку) м. Запорiжжя Запорiзькоii епархii УПЦ КП.
Член цієї громади Олександр Цегельник на сторінці у ФБ написав текст, в якому сформулював позицію частини громади, яка підтримала священика Ігоря Саву та пішла за ним.
«Щодо виходу з-під юрисдикції УПЦ МП частини громади при храмі св.мчцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії (при 9-й міській лікарні м.Запоріжжя). Як член цієї громади хочу висловити свою позицію про подію.
На жаль, лише частина правди (дуже важлива частина, але не вся) увійшли у журналістські матеріали про цей конфлікт. Не тільки проукраїнська позиція стала причиною архієрейської заборони у служінні о.Ігорю Саві і нашій підтримці душпастира.
Нам, значній частині парафіян храму, тривалий час різала душу несправедлива, фарисейська позиція священноначалія і багатьох членів УПЦ стосовно військової агресії РФ проти України. Так, наша маленька громада незмогла витримати ганьби публічного невшанування у травні 2015-го митрополитом Онуфрієм пам`яті загиблих в АТО Героїв України, на урочистому засіданні ВРУ, і ми написали відкритого листа зі своєю позицією і незгодою (опубліковано на інтернет-ресурсах); нас засмучувала ізоляціоністська і ворожа політики УПЦ щодо зовнішніх (не православних (не канонічних) християн та проукраїнськи і проєвропейськи налаштованих людей і проектів); ми були проти встановлення єпископської диктатури, яку проводить РПЦ-УПЦ (коли архієрей стає не добрим пастирем, а політиком і комісаром. чия воля має виконуватися беззастережно і без обговорень) тощо. Нарешті, ми відверто сповідували надію на створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Ніхто з нас — ні я, ані мої брати і сестри — попри незгоду, біль і незадоволення «гібридною» і безчесною позицією офіційного керівництва УПЦ взагалі, і Запорізькій єпархії, зокрема, не збиралися влаштовувати якийсь публічний демарш проти важкохворої нашої Матері-Церкви. Попри все це, ми жили у нашій маленькій парафії лише одним — вчилися бути по-християнськи чесними і не байдужими один до одного, до свого народу і своєї країни. І ми були раді тому, що Господь у особі о.Ігоря Сави послав нам не начальника, а вчителя, не єпархіального комісара, а душпастира, який нічим і ніяк не вимагав від нас визнання свого авторитету, якоїсь особливої поваги до себе, не вимагав безумовної покори тощо. Ми вчилися разом з ним думати, розуміти історію Старозаповітну і Євангельську, віровчення, шукали відповіді на питання сьогодення, врешті, вчилися бути друзями Христовими, а не рабами начальства, політиканів і політичних проектів. З цією метою, о.Ігор започаткував «страшні» і «крамольні» речі))) : відновив стародавню християнську традицію спільної трапези по завершенню Літургії (т.зв «чаювання»), коли всі охочі сідали за спільний стіл, розмовляли, ділилися подіями свого життя, обговорювали різноманітні проблеми, ставили питання священнику. Навіть концерти у нас траплялися, «спасівці» приходили майстерність показати. Поступово ми ставали Громадою, християнською сім`єю. Панотцем були організовані заняття з вивчення Св.Письма, перегляд тематичних фільмів з наступним обговоренням. З метою досягнення вдумливої і свідомої участі парафіян у спільній молитві, отець Ігор почав заміняти важкозрозумілі тексти і фрази, окремі слова церковно-слов`янської мови на російські слова і тексти. Читання Апостола і Євангелія почали робити виключно російською (за СУЧАСНИМ перекладом), таємні молитви священника у вівтарі — теж, і вони лунали голосно для усіх присутніх, а не заглушувалися співом хору (як це прийнято у інших храмах). Отець Ігор зробив все можливе для доступності і зрозумілості служб вечірньої, ранкової, Літургії. Якісь місця богослужіння були по-можливості скорочені. Тексти впорядковані. Для парафіян надрукували тексти служб (з паралельним перекладом). Отець Ігор всіх благословив співати разом з хором. Мета — донесення смислів і свідома участь. Не тупе стояння «за будь яку ціну» і слухання незрозумілих текстів, які розливаються і гинуть у відлунні храма, не заради «містичної» драматургії у виконанні священників, дияконів і хору, а для живого і свідомого переживання зустрічі з Богом. Ми вчилися жити з Христом і бути вільними разом з Ним. Я вже мовчу про такі «крамольні» речі, як започаткування настоятелем почергового звершення Літургії українською мовою («Херувимську» українською так і залишили на усі служби, бо прийшлася до душі усім), щотижневі молебні за мир в Україні, українське військо і дарування йому перемоги над «ворогом сатанинським» (доречі, під час служби о. Ігор ніколи не проголошував взагалі «за страну нашу і воінство єя» (як це роблять майже всюди і не зрозуміло, яку країну вони мають на увазі), а завжди говорив конкретно: «за страну нашу Україну і воінство єя.» Зі ЗГОДИ і за ПРОХАННЯМ мирян він перестав поминати патріарха Кирила.
Панотця Ігора вже багато років притісняли і переслідували за його позицію. Я пам`ятаю позаминулі архієрейські збори, коли ціле питання було присвячене розбору поведінки о. Ігоря Сави. Це було судилище зразка 37-го року. Після публічних принижень і обрАз від розслідувачів дій «порочащіх» образ священника УПЦ МП, владика Лука не став «розстрілювати» нЕслуха Саву (всі очікували вироку), а вже типу «по-батьківському» посварив і відпустив без покарання. Мабуть, в надії, що о.Ігор «отямиться» і таки стане слухняним архієрейським рабом. За що офіційно били отця? За діалог з «розкольниками» (КП), за те, що дозволяв собі репостити їх матеріали та «лайкати» «неканонічних». Це ж «страшний гріх»)))))
Не скажу нічого нового, а повторю, що знають всі. У РПЦ і її філії УПЦ, ті, кому довірено по-батьківськи піклуватися долею земної Церкви, вже давно узурпували владу задля політичних вигод і встановили там єпископську диктатуру. Традиції совєтської церкви і кегебешних методів контролю й управління в ній відновилися у всій повноті. Всіх незгодних — «до стінки». Холуйство і раболєпіє перед архієреєм вважається проявом «добродєтєлі» і «справжньої смиренності». Просто не всі архієреї цими інструментами користуються так відверто і тому ми немаємо останнім часом таких гучних конфліктів по Україні, як у Запорізькій єпархії.
Останні архієрейські збори, на яких мені довелося бути делегатом, де була вчинена справжня розправа над отцем Анатолієм Ревтовим, де владика Лука перервав щиру промову о.Сергія Асанова рявкнувши «забєрітє у нєго мікрофон», де не було духу миру і любові, а під склепіннями собору панував дух ворожості і лицемірства, показав всю огидність фарисейської «єдності», «одобрямся» і маніпуляції вірянами з боку архієрея.
Тоді так захопилися «бичуванням» о. Анатолія Ревтова, що забулися про анонсовану митр.Лукою розправу над о.Ігорем Савою. Його вже не чіпали. Після зборів отець Ігор сказав, що він втомився жити у атмосфері фарисейства, лицемірства і страху. Тоді він і прийняв рішення бути самим собою скрізь і всюди. От тоді й почався відлік до початку «спецоперації» із знищення інородного тіла — вільного і чесного християнина о.Ігора Сави, яку митр.Лука, за підтримки «радомірівців» і слухняного благочинного, успішно провів.
«Щоби всі дрижали — щоби поважали». Дрижать. Раби Луки дрижать. Аби не забрав парафії, не позбавив прибутків, та й просто — так комфортніше: у раба завжди винен господар. Але Лука забуває, що раби не здатні поважати, вони лише здатні ненавидіти.
Рабів до раю не пускають.
Ми не пішли в «розкол». Ми не стали «воювати» за майно і храм, який будувався вірянами. Це нас попросили «на вихід» і залишили нам лише один вибір — бути непомітною комахою під пантофлею «мікропутіна», який сам вирішує, куди відправити того чи іншого священника, сам знає, що для єпархії і Церкви «добре», а що — «зле». Або ж, о, горе (!), стати «неблагодатними»)))). Церковні «мікропутіни» цим можуть лякати безграмотних і безвольних, які своє спасіння передоручили рабовласнику архієрею і тим оманливо заспокоїлися.
Миж були і залишаємося вільними і відповідальними християнами. Господь не залишає тих, хто спраглий до Правди і Істини.
P/S. Щодо канонічності і «благодатності». Це окрема і доступна тема. Кому цікаво — спитайте, наприклад, у о.Ігора. На жаль, питання канонічності/благодатності стало одним із найголовніших інструментів маніпуляції вірянами і їх залякування. Я ні в якому разі не проти канонів (це аби я виступав проти існування законів, які регулюють життя людської спільноти, економіки тощо у державі). Канони (закони) покликані врегульовувати внутрішнє і зовнішнє існування земної Церкви, а не перетворюватися на інструмент політики і властолюбства. Канони — не догмати. А деякі церковники умудрилися вбити у голови людей, що саме канонічність є трохи чи не головною запорукою спасіння. Я, завдяки, о.Ігорю, власному досвіду і пізнанню, розібрався з цим питанням. Кожна юрисдикція має своє канонічне право, як і кожна держава. Інша річ — якого Христа ми знаємо і сповідуємо. А це вже не питання канонів», — написав Олександр Цегельник.
Типичный автохлам, который работает на дорогах области после того как, по словам Константина Брыля, был проведен самый прозрачный, европейский конкурс.
То есть, пока в Запорожской облгосадминистрации объявили «войну» транспортной компании БасТур, без внимания чиновников и проверяющих органов остаются другие перевозчики, не стесняющиеся нарушать все мыслимые и немыслимые требования.
Запорожские инспекторы спасли дикую косулю и передали ее зоозащитнице.
Сегодня рано утром патрульные поста у въезда в город заметили на обочине дороги обессилившую косулю. Животное явно нуждалось в помощи и инспекторы забрали малышку в машину и привезли в помещение стационарного поста, расположенного на трассе Днепр-Запорожье.
Сегодня, 20 марта, водитель маршрутки №40 отказался перевозить школьника за полцены.
