На початку пару слів про інше. У Москві знову ожив Путін. Після 10-денного зникнення — накачаний свіжим ботоксом, — він виглядав як огірочок і відразу почав погрожувати Америці своїми новими ракетами. Яких найшвидше нема і ніколи не буде! Бо все, що в Росії робиться без “Південмашу”, “Хартрону” і “Мотор Січі”, чомусь виходить криворуким…

Тим часом у Стокгольмському арбітражі “Нафтогаз”, здається, переміг “Газпром”. Кажуть, що дебіт і кредит взаємних виплат — 2,6 млрд. доларів на нашу користь. Зважаючи ж, що українські газовики, дипломати та юристи переможно “розчохлилися” лише на п’ятому році війни з Росією, то тут відразу виникають питання. 1. А як ця перемога позначиться на газових тарифах для українських споживачів? 2. І чи не тому вона сталася, що Ротшильди, які взяли під контроль не лише ПриватБанк, але й “Нафтогаз”, вирішили заробити ще й на “Газпромі”?

А ще надійшли оптимістичні новини з польсько-українських фронтів. Виявляється, поляки мають претензії (на радість в тому числі й запорізьким “сепарам”) не лише до нас, але й не ледь до всієї Європи. Результат такий: “Европарламент подавляющим большинством голосов поддержал санкции Евросоюза против Польши. Отмечается, что целью таких жестких действий стал отказ польского правительства национал-консерваторов от скандальной реформы правосудия». («Кореспондент.нет»).

У той же час ще один наш “друг” на Заході вчергове сходить піною (знову ж на радість тим же “сепарам”). Оголошено рішення КСУ про неконституційність мовного закону Кивалова-Колісніченка. За останнім, нагадаємо, вже угорські та румунські “сепари” отримали додаткові важелі у своїй підривній діяльності на українських територіях.

А тепер про головне: у середу Президент України зібрав другу після травня 2017 року прес-конференцію. Зауважимо, що Сталін їх взагалі не скликав, тому в цьому плані бачимо великий прогрес. Зібрали в основному молодих “грантоїдів” із правильними запитаннями, через те Петро Олексійович міг говорити свою “правду і лише правду — з три короби” спокійно.

Тут ми не втримаємося від цитати із сайту “Дурдом” (вибачайте), де якийсь невідомий нам публіцист сказав все, що думає про представників нашого цеху:

“Что меня больше всего поразило, так это уровень современной дрессуры наших журнашлюхов и журнашлюшек: ответчик нагло врет не заикаясь, все это знают, но во всем этом стаде записывающих и снимающих не наблюдалось ни тени эмоций брезгливости, возмущения, презрения…

Это не свободные журналисты, не властители дум народных, но послушные… ароматизаторы информационного дерьма, которым власти поливают их и общество… Эти журналисты не выполняют свои необходимые санитарные функции отделения правды от вранья, настоящего от фальши, обоснованности от прожектерства. Такая журналистика – соучастница преступлений барыг: именно благодаря им победителями выборов у нас регулярно становятся политические монстры, которых народ начинает проклинать уже через пару месяцев… Естественно, что у этих журналистов есть начальники, которые платят им зарплату, а хозяева этих начальников ходят на поклон к тому, в кого теперь пресс-конференция”. (1.03.2018 р)

Тут невеличка ремарка. По закінченні “правди” від Президента автору цих рядків зателефонував маститий запорізький “інженер людських душ” зі словами: “Я переконався, що в цьому хаосі лише Порошенко може вивести Україну на рівний шлях”. Одним словом, і юні “грантоїди”, і маститі отримувачі подачок від влади — одним миром мазані. Вони не з нами, вони з ними…

Не дивно, що відразу після всього перліченого з’явилося щонайменше три спростування. Від Міхеїла Саакашвілі, від Давида Сакварелідзе (екс-заступниа Генпрокурора України) та від Валентина Наливайченка. В останньому випадку, що це не він, Наливайченко, а Порошенко особисто призначав Медведчука представником СБУ у гуманітарній групі на мінських переговорах.

Взагалі-то епізод прес-конференції, присвячений Медведчуку — це демонстрація глибокої пошани фактичного прес-секретаря, яким сьогодні виступає Петро Олексійович, своєму шефу і благодійнику. “Мы пытались применять различные каналы коммуникации… Я должен признать, что наиболее эффективным оказался Виктор Медведчук. Знаете почему? Потому что решение об освобождении принимает непосредственно Путин», — добавил Порошенко». (Bison-info, 1.03.2018 р.)

“Ефективний” Медведчук, нагадаємо, вже понад три роки паразитує на темі полонених, сам складає списки обміну і забезпечує Путіну тихе повернення захоплених в полон “ихтамнетов”. Генерал же Муженко забезпечує йому достатній “обмінний фонд” українських полонених. Завдяки цій темі Медведчук вже давно фактично виконує функції посла Росії в Києві і посла України в Москві. І добре при цьому почувається…

І ще кілька деталей. Хтось у Facebook транслював президентську “правду і тільки правду”. А там є така опція — позначити своє ставлення смайликом. Так ось на одне сердечко (“у захваті”) по екрану пропливала ціла хмара розлючених оранжевих пик (“злість”). Схоже саме так реагували на прес-конференцію “сидільці“ згаданої соцмережі.

Звичайно, найголовніші запитання з огляду на розглянуті вище причини задані не були. Портал “Слово і діло” взагалі опублікував “10 важных вопросов, которые не задали Петру Порошенко». Ми звернемо увагу всього на один і з них: “Как случилось, что принадлежащий Президенту судоремонтный завод стал фактически единственным работающим оборонным заводом страны? И это совпадение, что именно на «Ленкузнице» делают пулемёты, катера, бронированные машины, санитарные автомобили для армии?”

А так і трапилося… Бо не лише журналістів у нас, вважай, вже немає, нема й “велетів духу”, яким болить Україна, а не почесті та подачки. А ще у нас ВЖЕ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ВИБОРІВ. Через те, як ти не кажеш “правду”, як ти не мориш свій народ війною, тарифами та податками, нічого тобі не загрожує. Бо і Путін, і посол США Йованович гарантують твоє вічне правління.

І вже останнє. Є думка, що терміновий збір «журнашлюшек» стався через те, що сьогодні подібну “правду і тільки правду” збирається озвучити вже й Янукович. Давайте запасемося поп-корном та послухаємо, хоча Петро Олексійович тут спрацював на випередження.

Леонід Романовичов