29.4 C
Zaporizhzhya

В Запорожье утвердили новый троллейбусный маршрут на Хортицу

0

На заседании исполкома Запорожского горсовета рассмотрели вопрос введения в действие нового троллейбусного маршрута №1 сообщением «Пл. Профсоюзов — о. Хортица». Его будут обслуживать новые машины с автономным ходом.

Конечные остановки будут обустроены на площади Профсоюзов и на вновьсозданной остановке «Турбаза «Хортица». Маршрут будет пролегать по проспекту Соборному через плотину «ДнепроГЭС», второй арочный мост. Им смогут воспользоваться как жители города, так и туристы, желающие посетить знаковые туристические объекты — историко-культурный комплекс «Запорожская Сечь», смотровую площадку на крыше музея истории запорожского казачества. Маршрут №1 обслуживать два троллейбуса с автономным ходом

История учит тому, что на ее ошибках никто не учится

0

Автор этой мудрой фразы затерялся где-­то в исторических эпохах и временах. Ее приписывают разным известным людям, но, наверное, не столь важно, кто первым сказал эту не только мудрую, но и грустную фразу, ведь мы доказываем ее истинность с упорством, достойным другого применения

Депутаты БПП, ныне «Европейской солидарности» вдруг потребовали признать неконституционность ДБР (Державне бюро розслідувань) и, надо полагать, при таком признании потребовать его роспуска. Что же случилось? Ведь за организацию этого антикоррупционного органа они голосовали единодушно, дружно и патетично в ВР прошлого созыва. Тогда проект ДБР не нарушал Конституцию и не противоречил ей? А когда же начал противоречить и нарушать? А тогда, когда начали заводиться уголовные дела на некоторых представителей этой фракции, а главное, когда в поле внимания антикоррупционных органов попал бывший президент страны П. Порошенко. Вот тогда представители этой политической силы вдруг прозрели и усмотрели неконституционность некоторых положений и статей закона о ДБР. Не исключено, что скоро они увидят неконституционность и других антикоррупционных органов. Ведь все эти органы создавались для уничтожения политических противников как руки Кремля, а собственная власть казалась нерушимой и бесконечной. О принципе бумеранга, т.е. возвращения посланного удара никто не думал и не предполагал, что антикоррупционные органы могут быть направлены против них самих.
Справедливости ради нужно признать, что многочисленные антикоррупционные органы, созданные за последние пять лет, не отличались высокой эффективностью, хотя отличались заоблачными зарплатами сотрудников этих органов. Многие дела по подозрению в коррупции политических оппонентов рассыпались и не доходили до суда, многие искусственно затягивались и даже контроль власти, в первую очередь самого президента над этими органами, не помогал в уничтожении наиболее активних представителей оппозиции. Одновременно сложилась ситуация пополнения госбюджета внесением денежного залога в солидном размере за подозреваемых в коррупции чиновников и депутатов. После внесения крупного залога их дела автоматически сходили на нет. В условиях стагнирующей экономики такие денежные вливания были конечно незначительными, но хоть как­то поддерживали государственную казну.
Но ведь возможно и то, что уголовные дела, которые антикоррупционные органы стали заводить на представителей прошлой власти, являються точно такими же политическими? Конечно, возможно. Фраза «со мной сводят счеты» является расхожей в устах всех наших политиков ­ и провластных, и оппозиционных. И вся страна давно запуталась в поиске правды и попытках отличить политическую месть от реального уголовного преступления. Вот и сегодня пойманный на «горячем» ­ на взятке в 480 тыс. долларов зам.министра по вопросам временно оккупированных территорий Донбасса и Луганщины Ю. Грымчак заявил о политическом преследовании в свой адрес, а обвинения в требовании взятки в 1 млн долларов за какое­то судебное решение назвал полной ложью. Ну а сам факт передачи почти полмиллиона долларов – это тоже политическая месть и преследование? Зачем же было брать эти деньги, если знал, что его будут преследовать по политическим соображениям, как это было всегда при смене власти? Вот так история учит тому, что на ее ошибках никто не учится.
Если вы начали борьбу с коррупцией и наплодили множество антикоррупционных органов, то не стоило брать на себя смелость и заниматься коррупцией по принцину – мы есть власть и нам позволено то, что запрещено оппозиции. Если вы преследовали политических оппонентов и все антикоррупционные органы выполняли эту политическую функцию, то нужно было понимать, что в мире нет ничего вечного, в том числе власти, и при ее смене антикоррупционные органы будут направлены против вас самих. Смелость города берет – утверждает народная поговорка. В данном случае не смелость, а жадность города берет и эта жадность затмевает разум и здравое мышление. Но сколько можно кружиться в замкнутом пространстве и искать отличие коррупции от политической мести?
Антикоррупционных органов у нас слишком много, а вот настоящего антикоррупционного законодательства нет. Новому составу ВР следует в первую очередь разработать подобный закон и провести в нем четкое различие между реальным уголовным преступлением и признаками политической мести. Скажете, что подобные различия не вносятся в законы и несовместимы с юридической практикой, но тогда мы будем вечно кружиться в политических спекуляциях и маневрах. Недавно г. Порошенко организовал маленький майданчик, причем с участием собственных детей, которые скандировали протест против политических преследований папы и всей прежней власти. Свобода подобных мирних собраний и протестов – это святая святых настоящей демократии, но и превращать их в орудие защиты истинных коррупционеров нельзя. Поэтому закон должен четко различать преступление и политическую месть и предусматривать наказание, в том числе за политическое преследование.

Татьяна НИКОЛАЕВА

ОЛЕКСАНДР БІЛОУСЕНКО: До Незалежності Україна йшла віками. 24 серпня 1991 року ми просто завершили цей процесс

0

Рівно 28 років тому в Москві все скінчилося. А вірніше, тільки почалося! Адже саме в ніч на 22 серпня 1991 року до Москви з Форосу повернувся президент Горбачов, а на ранок почалися арешти членів ГКЧП (ДКНС) на чолі з віце­президентом Геннадієм Янаєвим. Так закінчилися події, названі «путчем». Як з’ясувалося згодом, цей заколот, що начебто планувався заради збереження Союзу, і став каталізатором незворотних процесів, котрі призвели до його розвалу

ПЕРЕДМОВА
Ми зустрілися зі знаною на Запоріжжі людиною, народним депутатом I скликання Олександром Білоусенком. 24 серпня 1991 року він був серед тих 346 парламентарів, котрі підтримали Акт проголошення незалежності України.

Наша довідка. Білоусенко Олександр Федорович. Народився 7.02.1937 р. в селі Успенівка Бердянського району. Дві вищі освіти. З 1961 року ­ головний інженер колгоспу, далі на комсомольській роботі в Андріївці та Токмаку. З 1965 року — на партійній роботі, у т.ч.1­й секретар Токмацького міському КП України, заввідділом легкої та харчової промисловості Запорізького обкому КП України. З 1981 року — заступник голови Запорізького облвиконкому, голова планової комісії, з 1987 року ­ 1­й заступник голови облвиконкому, начальник планово­економічного управління. Народний депутат України (1990­1994 р.). Депутат Запорізької облради семи скликань. У 1992­2008 роках обіймав посади директора запорізьких облдирекцій АКБ «Україна», АППБ «Аваль» та «Ерсте Банк». Почесний громадянин Запорізької області та Токмака. Почесний доктор ЗНУ. Нагороджений орденами: “За заслуги” II і III ступенів та Трудового Червоного Прапора. Заслужений економіст України, член НСЖУ, автор книг «Про час і про себе», «У пошуках кращої долі», «Козацькі нащадки Сави Білоуса», “З Україною в серці”. Неофіційно, ще з радянських часів, вважається «батьком газифікації регіону».

­ Олександре Федоровичу, розкажіть подробиці подій тих днів…
­ Просто так і коротко зупинитися на цій даті неможливо. Але зазначу: ми, народні депутати тоді ще Української РСР, до проголошення Незалежності послідовно наближалися майже півтора роки. У моєму архіві зберігається порядок денний першої сесії Верховної Ради УРСР XI скликання (вона пізніше була перейменована в I скликання). Тобто 23 травня 1990 року — влада в Москві і Горбачов ще в силі — Верховна Рада УРСР вже планувала розгляд Декларації про державний суверенітет, Закону про економічну самостійність УРСР, про зміну редакції ст. 6 Конституції (стосовно ролі КПРС як керівної і направляючої сили суспільства) тощо.
Те, що відбулося 24 серпня 1991 року — це подія, яка для України і її громадян — вікопомна. втім, я часто чую, що все так просто склалося — депутати Верховної Ради УРСР іншого й зробити не могли. Так, фактор обставин не можна недооцінювати, але й роль тодішніх народних депутатів теж непересічна.
Посудіть самі: вибори 1990 року були першими демократичними виборами в СРСР. У мене під рукою зберігається газета того періоду. В ній йдеться, що на моєму окрузі в Токмаці було 6 кандидатів. Гроші, які я тоді витратив на передвиборчу кампанію — лише на друк агітаційних листівок та бензин для поїздок на зустрічі з виборцями, їх у мене було 97…
Зберігся один із примірників передвиборчої листівки, де одним із пунктів було: у разі обрання народним депутатом буду відстоювати економічну незалежність і політичний суверенітет УРСР. На той час я був членом обкому КП України, перебував у резерві на перші посади в області, але йшов на вибори саме з таким настроєм, і мене підтримали виборці.
Народні депутати відразу почали працювати на Незалежність.16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, яка окреслювала наші завдання на близьку перспективу і бачення державності. 3 серпня того ж року був прийнятий Закон «Про економічну самостійність».
Кілька слів про цей документ. Його розробники ­ Гетьман Вадим Петрович, Байрака Михайло Миколайович і я. Всі подальші закони, які приймалися Верховною Радою до 24 серпня 1991 року, містили посилання на Декларацію і згаданий Закон. Пізніше була сформована Конституційна комісія і напередодні літніх канікул 1991 року були ухвалені законодавчі акти про президента України.
Словом, ми послідовно рухалися до проголошення Незалежності. Коли це могло статися, ні я, ні мої колеги точно не знали. Але через півроку чи рік ми ці питання вирішили б. Адже депутати відмовили в підписанні угоди про новий Союз, який був запропонований Горбачовим — т.зв. Новоогарьовський проект.

Наша довідка. Новоогарьовські переговори стали спробою Горбачова владнати внутрішньополітичну ситуацію шляхом підписання нового договору з союзними республіками. Президент СРСР спробував зміцнити центральну владу шляхом певних поступок республікам, прагнучи одночасно з цим посилити центр, перетворивши Союз на конфедерацію. Розпочавшись у квітні 1991 року, переговори в Ново­Огарьово продовжувались з деякими перервами аж до листопада, коли було остаточно розвіяно всі сподівання Горбачова утримати вже незалежні держави під своїм контролем (“Вікіпедія”).

­ Те, що лідери союзних республік не поспішали той договір підписувати, ­ наголошує Олександр Федорович, ­ схоже, і спонукало групу найвищих посадовців СРСР зранку 19 серпня 1991 року розпочати заколот ГКЧП (ДКНС).

Наша довідка. Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС ­ГКЧП) ­ самопроголошений орган влади в СРСР, що існував з 18 по 21 серпня 1991 року. Включав в себе низку високопоставлених посадових осіб Радянського уряду. Члени ДКНС виступили проти підписання нового Союзного договору і перетворення СРСР в конфедеративний Союз Суверенних Держав, до якого планували увійти тільки 9 з 15 союзних республік. Головними опонентами ДКНС були прибічники президента РРФСР Б. Єльцина, які оголосили дії членів Комітету антиконституційними.Після поразки і саморозпуску ДКНС їхні дії були засуджені органами законодавчої і виконавчої влади СРСР, РРФСР і низки інших союзних республік та кваліфіковані як державний переворот. У історіографії події 18—21 серпня 1991 року отримали назву «Серпневий путч» (“Вікіпедія”).

­ У Києві було відносно спокійно, ­ розповідає О. Білоусенко, ­ але всі народні депутати були запрошені на засідання позачергової сесії ще 19­21 серпня, хоча вона відбулася лише 24 серпня. Тут багато що залежало від позиції керівництва Верховної Ради. Адже після вилучення з Конституції УРСР статті 6, ми стали парламентською республікою. Рада Міністрів виконувала лише покладені на неї функціональні обов’язки.
Голова Верховної Ради Леонід Кравчук був не готовий до якихось радикальних кроків, але у Президії (колективний керівний орган тодішнього парламенту) було десь 8 народних депутатів, серед яких літератори Дмитро Павличко і Володимир Яворівський. Вони зібралися в приміщенні Спілки письменників України, провели засідання і офіційно засудили спробу перевороту. У свою чергу керівництво ЦК Компартії України на чолі зі Станіславом Гуренком розіслало шифрограму обкомам КП України на підтримку ДКНС.
А далі до Києва, як кажуть, після зустрічі з Горбачовим у Форосі, прилетів головнокомандувач Сухопутними військами ЗС СРСР, генерал армії Валентин Варенніков. Він з групою генералів (командування Київського військового округу) зустрівся з Л. Кравчуком.
Ми тоді не знали позиції армійського командування в Україні та настроїв в колективах військових частин й облуправлінь КДБ при Раді Міністрів УРСР. Словом, ми на той час дуже багато речей не знали… Через те, коли говорять, що все було просто, я заперечую: все було дуже не просто! Втім, у пресі в ті дні з’явилося звернення голови Верховної Ради УРСР Кравчука і хоч його позиція була не зовсім чітка, але вона все ж з’явилася.

ГОЛОСУВАННЯ
­ Як я вже казав, ­ продовжує Олександр Федорович, ­ народні депутати зібралися в Києві й почався пошук варіантів виходу із ситуації, що склалася. Кравчук все ще коливався, а от лідери Руху на той час, і зокрема В’ячеслав Чорновіл та Дмитро Павличко, виявилися найактивнішими. Вони на своєму засіданні почали готувати проекти документів і тепер ми знаємо, що Левко Григорович Лук’яненко (відомий політв’язень і юрист, ще 1958 року закінчив юрфак Московського держуніверситету) практично написав текст Акту проголошення незалежності України.
Більшість депутатів вже давно була морально готова скористатися моментом, який фактично завершив наш еволюційний шлях до Незалежності. І в ситуації, що стала наслідком поразки ДКНС, парламент підтримав вікопомні документи. У мене й зараз зберігаються мої примірники Декларації, ухваленої 16 липня 1990 року о 10 годині 12 хвилин з автографами частини моїх колег а також ”Акту” і Постанови «Про проголошення незалежності України». Вона коротка і в ній записано: «Верховна Рада УРСР постановляє: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення Незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Голова ВР УРСР Леонід Кравчук. Київ, 24.08.1991 р.”.
На другій сторінці — мотивація, чому ухвалено таке рішення, а саме проголошення незалежної України та створення самостійної Української держави – України. Територія України є невід’ємною і недоторканою і діяти на її території мають виключно Закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його ухвалення.
Ті події сьогодні по­різному оцінюють. Одні кажуть, що це дійсно факт творення нової держави, інші, що мова йде про відновлення втраченої в 1921 році незалежності Української Народної Республіки. Це вже не так важливо. Головне, що 28 років тому Верховна Рада УРСР виконала на той час свою місію. Думали ми, коли нас обирали до ВР, що нам доведеться такі рішення приймати? Так, звичайно. Може не всі, але багато народних депутатів хотіли цього і йшли до такої мети. Серед них була більшість членів КПРС, які за переконаннями були державниками. Щасливий з того, що входив в їхнє коло…
Емоції нас тоді переповнювали. Хіба можна передати сьогодні те піднесення і радість? Нашого рішення під стінами Верховної Ради очікували тисячі киян та жителів інших регіонів, у тому числі й Запорізької області. Це був день дійсно зі сльозами радості на очах. Адже багатомільйонний народ стільки віків не мав своєї державності, і ось ми її отримали.
Звичайно, ніхто нам свободи не дарував, як тепер часом кажуть, адже до цього наша нація намагалася дійти віками. У боротьбі загинули мільйони українців, починаючи від епохи Богдана Хмельницького. Продовжувалася ця боротьба й пізніше, а в XX столітті були дуже трагічні її етапи. Адже вже маючи державність – УНР – політики не змогли знайти формат, який би дозволив зберегти незалежність. Коли б її зберегли, то ми давно б жили у зовсім іншій країні. І тоді б не було втрачено стільки мільйонів людей, які загинули під час голодоморів та розстрілів 1937 року. Не було б може і Другої світової війни з десятками мільйонів жертв, у тому числі й українців.
Про це можна говорити довго, але головне питання сьогодення – зберегти Незалежність. Бо наш сусіда ніколи не хотів бачити Україну незалежною. Це історичний факт, який чітко проглядається в політиці керівництва РФ ще з 1990­х років, а починаючи з 2014­го вже доведений справжньою російсько­українською війною, розпочатою Росією на нашій землі. Керівництво РФ і далі лишається імперським. Воно намагається підпорядкувати Україну в будь­якому форматі, аби наша країна йшла у фарватері кремлівської політики.

* * *
Найпекучіша тема, навколо якої ми довго з Олександром Федоровичем розмовляли під час зустрічі ­ це українська мова та її стан на Запоріжжі. Сподіваюся, що з його роздумами з приводу “українізації без українізації” ми познайомимо читачів в одному із наступних номерів “Верже”.

Світлана ТРЕТЯК

Как нам поменять Министерство беззакония на Министерство юстиции?

0

Газета выходит накануне праздника, а поэтому не станем говорить о текущем моменте. Ведь народу подавай что­-нибудь приятное или хотя бы конструктив, а в нашей сегодняшней политикени того, ни другого. Поэтому предложим что­-то из серии «Как нам обустроить Украину?».

«Без надії сподіваюсь»?

Наш читатель со стажем помнит, что мы неоднократно пытались выступить с конструктивными предложениями. Один раз даже по прямой просьбе «команды «ЗЕ!». Ведь в самом начале января Владимир Зеленский обратился к украинцам с предложением: давайте поработаем над программой кандидата вместе!

Уже 9 января за нами не заржавело и появился блог «Програма кандидата Зеленського В.О.. Зроблено (чи пороблено) в Запоріжжі…”. С последующей нулевой реакцией штаба “ЗЕ!» в Киеве, что неудивительно, ведь предложение было чисто пиар­технологией, ну и штаба в Запорожье. Последнее сначала удивило, но в период выборов в парламент удивлять перестало: ведь здешняя «команда «ЗЕ!» всеми силами пыталась проиграть более «правильным» кандидатам, но, увы — не срослось…

Поэтому, как писала еще в 1890 году Леся Украинка «Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! (Лат.)». Т.е. надеюсь и предлагаю конструктив в очередной раз.

Не буду сегодня учить парламент голосовать, а правительство ­ рулить, ибо сначала нужно выстроить правильное государство. Государство, о котором мечталось в 1991 году и раньше, и которого пока не получилось.

Не получилось, заметим, по многим причинам, и ниточки к главным из них тянутся, естественно, в чужие столицы, но многие теряются и внутри страны. Вернее, внутри ее управленческой элиты, которую в целом все устраивает. Ведь за 28 лет выстроена система тотальной безответственности, ничем не оправданной расточительности и полного бесправия  «маленького украинца». И в центре этой системы­паутины устроился не президент, не премьер и даже не Виктор Медведчук, а Минюст.

Да­да, сегодня мы поговорим об «успехах» этого ведомства, а также о способах их преодоления.

Безответственность

Правда, учитывая, что вся власть в Украине сейчас даже не в руках финансистов, а юристов, подобные наши «измышления», очевидно, что нарвутся на мощный отпор.

И не безосновательно! Ведь взяв в руки Уголовный кодекс и рассмотрев его раздел I Особой части «Преступления против основ национальной безопасности УКРАИНЫ», я вообще перестал что­либо понимать. В стране война и агрессия, а по первым статьям указанного раздела наказание предусматривается 3, 5, максимум 10 лет тюрьмы. А потом у вас, ребята, Надя Савченко виновата, что корректировщик огня, убивший в Мариуполе 31 человека и ранивший 117, вышел на волю, отсидев 4,5 года. Ведь добрый мариупольский суд дал ему 9 лет только в июне 2019 года и весь срок террорист фактически отсидел в СИЗО.

Да, государственная измена, шпионаж, диверсия ­ это у нас до 15 лет, а посягательство на жизнь государственного и общественного деятеля — пожизненное (как они себя ценят!). И еще: в статьях об измене и о шпионаже прямо указывается, что уголовная ответственность не наступает, если гражданин, видите ли, пришел с повинной. Т.е. здесь широчайшее поле деятельности, чтобы «отмазать» любого шпиона­министра или генерала.

Ну и самое главное: причинение умышленного вреда государству, преступная халатность, преступная бездеятельность, участие в преступном антигосударственном заговоре и т.д. в нашем УК отсутствует. Опять же море разливанное для депутатов, министров, прокуроров и далее по списку.

Но вы еще не читали статей, фактически посвященных вырубке Карпат, незаконной добыче янтаря и т.д. Штраф, ребята, — и ни в чем себе не отказывайте!

Всем сидящий в печенках металлолом — и тут тоже штраф.Уклонение от налогов — штраф, фактически рейдерство — штраф или исправительные работы.

И вы еще удивлены, почему от Карпат и Полесья уже остались лишь пни и промоины? А рейдерство, ставшее национальным бедствием — только крепнет? Да и глава НБУ Смолий, не способный даже посчитать всю свою недвижимость — это как назвать?

Кстати, по просьбам трудящихся есть «уголовка» за контрабанду. От трех до 12 лет (по разным пунктам ст. 201)! Но давайте почитаем упомянутую статью: «Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації».

И это все! Остальное, т.е. 99% контрабанды ­ ненаказуемо! Поэтому Президент Зеленский может еще долго шерстить наше «Минконтрабанды», а оно, в лучшем случае, лишь  изобразит активность…

Если вы думаете, что это все случайность и глупость, то зря, все они понимают! Да, тут нам сразу скажут: а причем здесь Минюст — если законы, чаще всего, с подачи Кабмина, принимают народные депутаты?

Скажем прямо: Верховная Рада и Кабмин многим портят кровь и мешают. И не только они!  Любой водитель может сказать, что виноват Гройсман, Буряк, начальник полиции  — ведь его на дорогах отвлекают билборды, напрягает отсутствие светофоров и развязок, закрытые киосками повороты, и поэтому он задавил старушку. Но вряд ли его, если он не какой­нибудь мажор, станут слушать: ты раздавил, ты и садись!

А еще у нас есть Минэнергетики и угля, которое отвечает, чтобы города зимой не были разморожены. Есть Минобразования и науки, которое хотя бы имитирует и образование, и науку, чтобы народ, как говорится, «не гавкал». Но есть и Минюст, который, по идее, должен отвечать за свой участок работы. Чтобы в СИЗО людей не убивали, и они (люди) не сидели там без суда и следствия  по девять лет. Чтобы «черные» регистраторы не переписывали на убийц землю убитого ими фермера. И чтобы суды 12 лет спустя не отсуживали у покойника его квартиру.

Словом, это Минюст обязан навести порядок в собственном ведомстве, а главное ­ заштопать существующие дыры в законодательстве и привести его в соответствие с острейшими потребностями общества и государства. Ведь не может быть так, что во время войны генерал отказался ехать на фронт, его уволили (почему не посадили?), но он пошел в суд и восстановился в своем теплом кабинете?

Или вот, к примеру, взорвали пять самых мощных арсеналов, после чего выступает прокурор и говорит, что виноватых нет. В армии так не бывает! Если не виноват ефрейтор, сержант, офицер младший, старший, генерал наконец, то самое время вязать министра обороны. Ибо это он создал в армии систему коллективной безответственности!

Хотя, а причем здесь армия, если подобная система создана в целом по стране?

Поэтому можно будет рыдать по Карпатам и янтарю в Житомире, проклинать коррупцию и  контрабанду, но если за это все фактически отсутствует наказание и вся правовая система заточена лишь на стимулирование всего перечисленного, плачьте вечно…

Расточительность   

Тем не менее, в стране создана гигантская  по численности группировка судов, прокуратур и т.д.. К резкому расширению штатов просто райсудов прибавилась целая система административных судов, где государство позволяет гражданам судиться с собой. Оставлена в неприкосновенности и даже расширена советская система хозяйственных (т.е. арбитражных) судов. Теперь вот появился суд Антикоррупционный. Но говорят, что на этом никто останавливаться не будет! Значит впереди еще суды пляжные, велосипедные, арбузные и воробьиные….

Заметим, что если есть суды и прокуратуры, значит нужны и адвокаты! И чем больше, тем лучше! Ведь уже введена или почти введена т.н. «адвокатская монополия», т.е. надел для кормления бутербродами с икрой тысяч людей!

Не знаю, ибо никто не посчитал, СКОЛЬКО СТОИТ ВСЕ ЭТО ВЕЛИКОЛЕПИЕ стране, абсолютно разоренной войной, Гонтаревой, Яценюком и Гройсманом. Какой процент ВВП крутится именно в этой сфере, где работают уже целыми трудовыми династиями? Т.е. содержание (сооружения, техника, «расходка»), официальные зарплаты, взятки, откаты и т.д.  Я думаю, самая эффективная отрасль нашей экономики ­ контрабанда, глядя на это, нервно курит в сторонке…

Так может вернуться к советской системе, где на район два судьи, а все «хвосты» с зарвавшимися чинушами «заносил» райком­обком? Может эти обкомы были бы для страны дешевле?

Или надо вводить английскую судебную систему? Без суда Конституционного,  Административного и Антикоррупционого, но с прецедентным правом? Когда отсудил гражданин себе пенсию и автоматически ее отсудили все. Автор же незаконного письма­инструкции из Пенсионного фонда (ПФ) просто сел на пять лет. Можно и без конфискации…

И не нужны десятки тысяч подобных судебных тяжб в год, и не нужно 12 тыс. украинских пенсионных дел в Европейском суде по правам человека. В сегодняшней же ситуации ПФ продолжает и дальше беспредельничать, невзирая на решения судов и в надежде, что не все будут с ним судиться.

Словом, разорит нас, похоже, не война и не МВФ, а прожорливая судебная система. Притом — бесполезная…

Эффективность

Статистика постоянно преподносит нам неприятные цифры. Например, «Украина — самое бедное государство Европы» и т.д. А то ищем в «Википедии» статью: «Список стран по ВВП (ППС)» (т.е. по паритету покупательской способности) и опускаемся в самый ее низ. Там инфографика «Список стран по росту ВВП (ППС) в период с 1990 по 2018 год в процентах по данным ВБ». На первом месте Экваториальная Гвинея — 10998%, на  последнем — Украина — 11%. Одиннадцать, Карл, за 28 лет!

Но мы о другой статистике. Нет, не о том, что Украина ­ самая коррумпированная страна, в которой, например, за пять последних лет так никто и не сел… Мы о том, что часто Украина фигурирует как страна с самым бесправным населением. Ведь у нас мало того, что отсутствует прецедентное право, и бабка из села замучится судиться с конторами, которые нагло « лыбятся» и на жалобы отвечают: идите в суд! Ибо знают, если даже у них что­то и высудят, то им лично ничего не будет. Но бабка и в суд не пойдет. Тем более, что там, видишь ли, теперь судят не по закону, а на основе соревновательности сторон. Кто больше занес, тот и победил…

В условиях полной безнаказанности тех же судей — это все просто находка! А дальше, мы об этом уже писали ­ за дело берутся знающие люди, т.е. наши славные монополисты: газовщики, электрики, поставщики тепла… Кстати, УК, который не знает, что делать с пособниками шпионов и шпионами в министерских кабинетах, все четко расписал в плане войны упомянутых поставщиков против этого безобразного населения. Принцип такой: 1. Клиент всегда НЕ прав; 2. Если он прав ­ читай пункт первый…

Мы много писали о том, что объявлена настоящая война старикам — тем, кто после инсульта, у кого умерла расторопная жена, кто из дому, извинюсь, без памперсов не выйдет. Вроде бы и соцзащита у нас есть, и субсидии, но самые слабые — беззащитны. Ведь к ним по сути применяются методы гитлеровской оккупации. За любое нарушение ­  расстрел. Вернее ­ голодная смерть.

Не зря у нас уже оперируют термином «режим внутренней оккупации». Вернее, «режим постколониальной Африки», где знать над законом, чернь раздавлена им, а нарождающийся бизнес терзают «маски­шоу», как признак действий спецназа на враждебной территории. Ведь Минюст как идеолог и законодатель правовых норм, понятия не имеет, как усмирить эти «маски», как убрать шпиона с высокой должности, но успешно справляется с сокращением населения — кого­то вытолкав алиментами в Польшу, а кого­то упомянутыми порядками ­ в могилу…

А еще в основе почти всякого рейдерства и схемы «распила бюджета» (т.е. «схематоза») — либо сотрудники, либо целые управления Минюста. Иногда смотришь очередное расследование «Бигус­инфо», и как у старорежимной бабки 1990­х, руки сами тянутся к автомату…

Впрочем, по сравнению с теми годами, виден заметный прогресс. Фразу «Сталина на вас нет» теперь чаще заменяют на «Ким Чен Ына на вас нет». С намеком, что у того после короткого суда над проштрафившимися чиновниками, пулемет очень редко заклинивает…

 

Леонид Романовичев

До Запоріжжя завітала онука легендарного авіаконструктора Сікорського

0

Внучату племінницю американського конструктора українського походження Ігоря Сікорського – Елеонору Сікорську-Мєрєтову вітали у Запоріжжі.

Як повідомляє Depo.Запоріжжя, Елеонору Сікорську-Мєрєтову запросило на гостини до Запоріжжя підприємство «Мотор Січ» у рамках заходів зі вшанування 130-річчя легендарного авіаконструктора.

Родичці Сікорського показали музей підприємства, де почесне місце посідає  справжній двигун з літака-велетня «Ілля Муромець», розробленого легендарним авіаконструктором.

У свою чергу Елеонора Сікорська продемонструвала супроводжуючим дещо з речей знаменитого родича, зокрема, бритву, якою той голився. Щоправда, дарунків музею не робила.

Сікорська – онука Володимира Сікорського, рідного брата знаменитого авіаконструктора.

Довідка.

Уродженець Києва Ігор Сікорський – один із найвідоміших авіаконструкторів. Творець перших у світі чотиримоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914). У 1918 році емігрував до США, де 1923 заснував компанію Sikorsky Aircraft. У 1918 році емігрував до США, де 1923 заснував компанію Sikorsky Aircraft.

 

Видеообзор игры запорожского «Металлурга» против «Металлиста»

0

Чемпіонат України. Перша ліга. 4 тур. Стадіон «Славутич-Арена». МФК «Металург» – ФК «Металіст 1925» 1:4 (1:2)

Голи: Цвіренко (19, аг) – Ямполь (18, 57 з пен.), Поспєлов (24) Кольцов (49, з пен.)

В Запорожье День Независимости отметили певческим флешмобом

0

«Споем Гимн Вместе» — под таким названием на Площади Героев прошла акция по случаю 28-й годовщины Независимости Украины. Указали тональность и задали тон многоголосому пению солисты местных творческих коллективов. Присоединились и представители городской, областной власти, военнослужащие Вооруженных Сил, Национальной Гвардии и все желающие.

День Независимости вся страна празднует 24 августа. В этот день в 1991 году на политической карте мира появилось новое суверенное государство — Украина. Одним из главных символов идентификации земляков на международных собраниях, форумах и спортивных соревнованиях, стал Гимн — утвержденный Конституцией 1996 года. Слова «Ще не вмерла …» написал Павел Чубинский на музыку Михаила Вербицкого.

Минутой молчания участники мероприятия почтили память всех борцов за независимость — среди них Герои Небесной Сотни и погибшие на Востоке страны в борьбе с агрессором. Прозвучали сто ударов колокола, как сто ударов сердца каждого из павших. В заключение возложили цветы к знаку Героям Революции Достоинства.

Жительница Запорожской области умерла возле амбулатории

0

В дежурную часть мелитопольского отдела полиции поступило сообщение о том, что возле медучреждения найден труп женщины.

При осмотре тела на месте происшествия, по ул. Школьной, 20 в поселке Мирном, видимых признаков насильственной смерти на теле обнаружено не было. Личность женщины установлена.

Возбуждено уголовное дело по ст. 115 УК Украины (умышленное убийство), назначена экспертиза, пишет РИА-Мелитополь.

читайте также: В Запорожье судят двух экс-полисменок за «крышевание» угона авто (Видео)

В Запорожье состоится масштабная велогонка

0

15 сентября с 10.00 до 13.00 дня в городе пройдет турнир под названием «Стальной кубок». В программе соревнований — проведение велопарада, гонки на горных и шоссейных велосипедах, детская эстафета, тематические лекции и мастер-классы.

Сбор участников мероприятия состоится перед зданием мэрии. Здесь стартует велопарад, который финиширует от на площади у каскада фонтанов «Радуга». Основную часть мероприятия — шоссейную гонку — планируется провести на Набрежной автомагистрали с 10.00 до 13.00. Также в программе городского мероприятия запланировано проведение соревнований по кросс-кантри. Ориентировочное количество участников — 1000 человек.

На время подготовки и проведения «Стального кубка» 15 сентября будет перекрыто движение всех транспортных средств:

• По проспекту Соборному в районе бульвара Шевченко по светофорам в обоих направлениях с 09.45 до 10.15.

• На бульваре Шевченко в направлении от проспекта Соборного до Набрежной автомагистрали с 09.45 до 10.30.

• По Набрежной автомагистрали — между улицами Лермонтова (до разворота у заправки) и Немировича-Данченко в одном направлении с 10.00 до 13.00.

Из-за ремонта центрального перекрестка изменили движение транспорта

0

Члены исполкома утвердили изменения движения общественного транспорта в связи с ремонтом ливневой канализации на перекрестке проспектов Соборного и Металлургов. Они касаются альтернативного объезда электротранспортом и городскими автобусами места проведения ремонтных работ через ул. Добролюбова.

Теперь троллейбусы № 3, 8, 11, 17, а также автобусы № 29, 38, 58, 96 будут двигаться от пр. Металлургов (остановка «СК «ЗАлК») через ул. Независимой Украины, ул. Добролюбова, пр. Соборный дальше по маршрутам.

Также на время выполнения ремонтных работ будет закрыт троллейбусный маршрут № 13 сообщением «Павло-Кичкас — Набережная»

Последние публикации